Манерність

Манерність – це особливість поведінки чи психопатологічний симптом, який характеризується награністю вчинків, перебільшенням жестів, міміки та вимови. Багато дій позбавлені сенсу, виглядають дивними, безглуздими. Мова химерна, емоції – гротескні, неприродні. Манерність буває особистісною рисою чи ознакою психічного захворювання. Її діагностика виконується клінічними методами. Лікування залежить від причини, може містити психотерапію, медикаментозну підтримку.

«Манера» у перекладі з французької означає «образ дій», «спосіб поведінки». Однак «хороші манери» та «манірність» – це різні поняття. У першому випадку йдеться про високий рівень вихованості людини, у другому – про своєрідність та неприродність поведінки. Манерність частіше зустрічається у дітей 6-8 років, жінок молодого та середнього віку. Залежно від виразності вона сприймається як результат виховання чи як симптом психічної хвороби.

Вигадливість, штучність поведінки іноді виникає в період вікової кризи 7 років, але на початок стабільного періоду поступово зникає. У цей час вона викликана прагненням дитини стати схожим на батьків, вчителів та інших значущих людей. Якщо манерність зберігається і не проходить до 8-9 років або спостерігається у дорослих, її причинами можуть бути:

• Неправильне виховання. У психічно здорових людей манірна поведінка свідчить про дисгармонійний тип виховання у дитинстві. Нерідко воно пов’язане з домінуючою роллю матері, надмірними вимогами до дотримання правил етикету, недоліком уваги батьків. Манерність помірковано виражена, часто потребує лікування.
• Істеричний розлад особистості. При істероїдній психопатії емоції та вчинки хворих вирізняються театральністю, демонстративністю, награністю. Манерництво використовується для привернення уваги оточуючих, завжди поєднується з яскравими емоціями – сміхом, плачем, хвилюванням.
• Шизоїдний особистісний розлад. При шизоїдної психопатії манірність – прояв потягу до химерності, нестандартності. Вона використовується пацієнтами для подолання патологічної скромності та боязкості. Як набор поведінкових шаблонів, дозволяє підтримувати формальні контакти з людьми.
• Шизофренія. Особливо виражені манірні риси у пацієнтів із гебефренічною формою захворювання, з кататонією (у періоди ремісій). Втрачається природна простота і витонченість рухів, емоції стають вихолощеними, мова – хитромудрий. Чим прогресивніший перебіг хвороби, тим примітивнішим, стереотипнішим виглядає манерування.

За відсутності психічних захворювань манерність виникає з урахуванням невпевненості, тривоги і закомплексованості. Ці риси проявляються у дитячому віці, підкріплюються стилем виховання. Манерництво виступає своєрідним варіантом психологічного захисту, що дозволяє приховати від оточуючих справжні переживання. Вибір даного типу поведінки та взаємодії є несвідомим, але у дорослому віці багато людей помічають у собі манірні риси, намагаються їх виправити.

При особистісних розладах манірність стає більш вираженою, статичною. Знижується критика до цього симптому, пацієнти не помічають, не намагаються виправити його. Манерна поведінка підтримує певний спосіб адаптації окремої людини до суспільства: при істеричному розладі привертає увагу оточуючих, при шизоїдному допомагає виражати себе, підтримувати міжособистісні стосунки.

У осіб із шизофренією патогенетичною основою манірності є спотворене сприйняття та мислення, емоційна відчуженість. При гебефренії вона проявляється разом із гримасуванням і дурністю, а при кататонії – з імпульсивністю, химерністю рухів, стереотипіями. Неприродність ладу мови відноситься до продуктивних симптомів захворювання.

Деякі діти дошкільного та молодшого шкільного віку починають вести себе неприродно та награно: наслідують дорослих, кривляються, роблять демонстративні вчинки. Під час спілкування вони будують гримаси, морщать носа, труть очі, відкашлюються. У ситуаціях, коли потрібно залишатися на одному місці або виконувати навчальне завдання, починають театрально заламувати руки, тупотіти ногами, клацати суглобами. Манерність посилюється при перевтомі, сонливості, емоційному напруженні.

Ключові симптоми у підлітків та дорослих – штучність вчинків, перебільшеність манер, награність міміки, жестів. У спілкуванні з такою людиною виникає відчуття нещирості. Слова може бути абсурдними, дії – безглуздими. Відзначається нестача простоти, координації, пластичності. Такі люди часто перебувають у напрузі, не здатні підлаштуватися під ситуацію, що змінюється, створювати довірчі відносини.

Люди з істеричним особистісним розладом відрізняються прагненням привертати себе увагу, невпевненістю, егоцентризмом. Вони потребують нових вражень, відтворюють ритуали свят, намагаються бути помітними у будь-якому заході. Істерична манерність вирізняється вираженою демонстративністю, театральністю, красуванням.

При особистісному розладі шизоїдного типу першому плані виходить дисгармонічність і парадоксальність зовнішнього вигляду, поведінки, емоцій. Рухи дещо неприродні, диспластичні, хода незграбна. Міміці бракує жвавості, найчастіше вона представлена ​​набором масок, які більш-менш підходять до актуальної ситуації. Манерність шизоїдних особистостей постає як спроба висловити свою індивідуальність, встановити та підтримати спілкування.

У хворих на шизофренію манірною стає мова. Вона має надмірно старанну, витончену артикуляцію, містить незвичайні слова, зокрема неологізми. Пропозиції надто пихати, філософські, що не відповідають за змістом темі бесіди. Гебефреніческая форма хвороби проявляється вираженою манерністю поведінки з переважанням дурашливості, дбайливості.

Манерність дітей стає причиною конфліктів з батьками та вчителями. Поведінка дитини оцінюється як непослух, неготовність до навчання у школі, дефіцит уваги. У шкільному класі такі діти можуть стати «білими воронами», «ізгоями» через своєрідність та нещирість поведінки. Нерозв’язаними залишаються проблеми невпевненості, закомплексованості, тривожності.

Манерність призводить до соціальної дезадаптації дорослих. Особливо яскраво це ускладнення проявляється у чоловіків: химерність поз, рухів, висловлювань асоціюється у оточуючих із жіночністю чи гомосексуалізмом. Манерні чоловіки зазнають агресивних нападок з боку представників своєї статі, зазнають труднощів при спробах створити романтичні відносини, оскільки жінки більш схили до дружби з ними.

Виявлення манірності як симптому психопатологічного розладу – завдання лікаря-психіатра. Коли манерні риси є у характері людини, то діагностика може бути проведена психотерапевтом чи психологом. Крім визначення ознак симптому, потрібна диференціація його причин (шизофренії, психопатії шизоїдного або істероїдного типу). Спеціальних методів обстеження не розроблено, використовується клінічний підхід, який включає такі діагностичні процедури:

• Збір анамнезу. Лікар з’ясовує наявність психічного розладу у пацієнта. Якщо звернення первинне, визначає спадкову обтяженість, вислуховує скарги самого хворого, а важких випадках опитує членів його сім’ї. Анамнестичні дані дозволяють встановити які умови стали причиною манерності.
• Клінічна розмова. Спілкування з пацієнтом дозволяє виявити характерні особливості мови, вимови. Часто речення вимовляються із зміненим логічним наголосом, своєрідним емоційним забарвленням. Інтонація неприродна, висловлювання містять багато вступних слів, сленгових виразів, вигуків.
• Спостереження. Проводиться оцінка рухів, міміки, поведінки. Більшість пацієнтів відзначається постановочність поз, демонстративні жести, наприклад, прикладення рук до чола зображення втоми. Міміка яскраво виражена, але недостатньо різноманітна, що складається із шаблонів. Рухи диспластичні, часто надмірні.

Терапія потрібна у випадках, коли манірна поведінка є ознакою психічної патології або причиною порушення соціальної адаптації людини. План лікування становить психіатр чи психотерапевт, орієнтуючись дані діагностики. Усі процедури проводяться амбулаторно, крім випадків загострення шизофренії. Вони включають:

• Психотерапію. Допомога психотерапевта ефективна, якщо пацієнт усвідомлює наявність манірності, прагне змінити поведінку. Проводяться індивідуальні сеанси, у яких з’ясовується справжня причина манірності. Застосовуються техніки когнітивно-біхевіоральної терапії, психоаналізу, гештальт-терапії. Їхня мета – знизити тривогу, підвищити адаптаційні навички, вирішити внутрішні конфлікти.
• Медикаментозну корекцію. Лікування препаратами призначається хворим із психічними розладами. Воно підбирається з урахуванням особливостей захворювання, має симптоматичний характер. Так, при шизофренії манерність зменшується на фоні прийому нейролептиків. Пацієнтам з істероїдною психопатією призначаються ліки із седативною дією
• Сімейне консультування. Коли манерність діагностована у дитини, рекомендується провести консультацію батьків з питань виховання та особливостей психічного розвитку дітей. Якщо мати та батько змінюють своє ставлення до дітей, роблять сімейну обстановку комфортнішою, зменшується тривожність, емоційна напруга. Потреба манірувати знижується.

Манерність не становить особливої ​​загрози психічного здоров’я. Прогноз у більшості випадків сприятливий, хоча повного усунення симптому складно досягти при стійких варіантах психопатій та шизофренії. Профілактика манерності у здорових дітей та підлітків зводиться до підтримки правильного виховання, попередження тривожності та невпевненості. При психопатіях, шизофренії основою є адекватне лікування та соціальна реабілітація.