Маршева стопа (Хвороба Дойчлендера, Хвороба новообразів, Маршовий перелом, Стресовий перелом, Втомний перелом)

Маршова стопа – це патологічна зміна структури плюсневих кісток, що виникає внаслідок надмірних навантажень. Розвивається у солдатів, особливо – на початку служби, а також після посиленої стройової підготовки, маршів та кросов. Може виникати у людей, професія яких вимагає постійного стояння на ногах, перенесення тяжкості або тривалої ходьби. Сприятливими факторами є плоскостопість та носіння незручного тісного взуття. Проявляється болями в ділянці стопи, іноді – різкими, нестерпними. Болі посилюються при навантаженні та супроводжуються локальним набряком стопи. Діагноз підтверджується рентгенографічно. Лікування консервативне, прогноз сприятливий.

Маршева стопа (хвороба новобранців, маршевий перелом, хвороба Дойчлендера) – захворювання, обумовлене патологічною перебудовою плеснових кісток внаслідок надмірного навантаження. Може протікати гостро чи хронічно, але найчастіше має первинно-хронічний перебіг. Лікується консервативно, здійснюється фахівцями у сфері травматології та ортопедії, закінчується повним одужанням.

Маршева стопа спостерігається у солдатів, спортсменів та людей, професія яких пов’язана з тривалою ходьбою, стоянням чи носінням ваги. Імовірність розвитку збільшується при використанні незручного взуття та плоскостопості. Згідно з дослідженнями, що проводилися в різних країнах, до розвитку маршової стопи після інтенсивного навантаження схильніші люди з низьким рівнем звичної фізичної активності. Вважають, що це обумовлено меншою міцністю кісток. Не випадково ще однією категорією таких хворих сьогодні все частіше стають туристки – офісні працівниці, які в період відпустки активно «бігають» туристичними пам’ятками у незручному взутті.

При хворобі Дейчлендера зміни виникають у середній (діафізарній) частині плюсневих кісток. Патологічна перебудова кісткової тканини в даному випадку обумовлена ​​механічними і статико-динамічними факторами, що змінилися. У процес найчастіше залучається II плюснева кістка, рідше – III, ще рідше – IV і V. Подібний розподіл обумовлений особливостями навантаження на стопу при стоянні та ходьбі, оскільки в таких випадках більше «навантажуються» внутрішні та середні відділи стопи. I плюснева кістка не уражається ніколи. Ймовірно, це пов’язано з її вищою щільністю та міцністю.

Зазвичай страждає одна кістка, хоча можливо як одночасне, і послідовне ураження кількох кісток однією чи обох стопах. Встановлено, що маршова стопа є особливим видом трансформації кісткової тканини, яка не пов’язана з пухлиною або запаленням.

При цьому погляди спеціалістів на характер ушкоджень досі поділяються. Одні вважають, що перебудова кістки супроводжується неповним переломом або так званим мікропереломом. Інші вважають, що термін «маршевий перелом» слід вважати застарілим і таким, що не відповідає дійсності, оскільки має місце лише локальне розсмоктування кісткової тканини, яка в подальшому заміщається нормальною кісткою без формування кісткової мозолі.

Виділяють дві клінічні форми захворювання: гостру та первинно-хронічну. Перша спостерігається рідше, розвивається на 2-4 добу після значного перенапруги (наприклад, тривалого марш-кидка). Друга виникає поступово. Симптоми при ній виражені менш яскраво. Гостра травма при маршової стопі в анамнезі відсутня. Пацієнти з цим діагнозом скаржаться на інтенсивні, часом нестерпні болі в середній частині стопи.

З’являється кульгавість, хода стає невпевненою, хворі намагаються щадити пошкоджену кінцівку. При огляді визначається локальний набряк над середнім відділом плеснової кістки і щільніша припухлість в області ураження. Шкірна чутливість у цій галузі підвищується. Гіперемія (почервоніння шкіри) відзначається досить рідко та ніколи не буває вираженою. У пацієнтів також ніколи не спостерігаються загальні симптоми: немає підвищення температури тіла, ні зміни біохімічної або морфологічної картини крові. Болі можуть зберігатися протягом кількох тижнів та навіть місяців. Середній термін захворювання – 3-4 місяці. Хвороба закінчується повним одужанням.

Діагноз виставляється на підставі опитування, огляду та даних рентгенографії. Вирішальне значення має при цьому картина, отримана в ході рентгенологічного дослідження. При хворобі Дейчлендера у діафізі ураженої плюсневой кістки (іноді – ближче до голівці, іноді – до основи, залежно від локалізації найбільш функціонально перевантаженої ділянки) виявляється зміна структурного малюнка. Визначається коса чи поперечна смуга просвітлення (зона просвітлення Лоозера) – область перебудови кістки. Виглядає так, ніби плюснева кістка розділена і два фрагменти. Проте, на відміну рентгенологічної картини при переломі, зміщення у разі немає.

Надалі навколо ураженого відділу кістки виникають періостальні розростання. Спочатку вони тонкі та ніжні, потім – щільні, схожі на веретеноподібну кісткову мозоль. Пізніше зона просвітлення зникає, настає склерозування. З часом періостальні нашарування розсмоктуються. При цьому кістка назавжди залишається потовщеною та ущільненою. Визначальними ознаками є відсутність гострої травми, типова локалізація ушкодження, а також наявність зони перебудови за відсутності усунення фрагментів та збереження правильної форми кістки. Слід враховувати, що протягом перших днів або тижнів рентгенологічні ознаки захворювання можуть бути відсутніми. Тому при характерних симптомах іноді потрібно виконати кілька рентгенограм із певним часовим інтервалом.

Терапією займаються травматологи. Лікування суворо консервативне, оперативні втручання протипоказані. При гострій формі пацієнтові накладають гіпсову лонгету та призначають постільний режим терміном на 7-10 днів. Після стихання гострих проявів хвороби, а також при первинно-хронічній формі захворювання призначають масаж та теплові (парафінові аплікації, ванни) та інші фізіотерапевтичні процедури. Надалі хворим рекомендують використовувати вкладні устілки та уникати тривалої ходьби.

Прогноз сприятливий, при усуненні навантажень та адекватної консервативної терапії, всі симптоми зникають протягом 3-4 місяців. Профілактика полягає у підборі зручного взуття, виборі розумних фізичних навантажень та ретельному медичному спостереженні за солдатами-новобранцями.