Мастоцитоз

Мастоцитоз — це група рідкісних захворювань, що характеризуються аномальним збільшенням числа мастоцитів, особливих клітин імунної системи. Вони можуть накопичуватися в різних тканинах тіла, викликаючи низку симптомів та ускладнень. Розрізняють дві основні форми мастоцитозу: шкірний та системний.

1. Шкірний мастоцитоз проявляється у вигляді шкірних змін. Це може бути плямисто-папульозна форма, відома також як пігментна кропив’янка, при якій на шкірі з’являються специфічні плями та висип. Дифузна форма захворювання характеризується більшим ураженням шкіри, а мастоцитома шкіри — локалізований вузол, який складається з мастоцитів.
2. Системний мастоцитоз зачіпає не лише шкіру, а й інші органи та системи. Серед його підтипів:

• індолентний системний мастоцитоз, який має відносно м’який та повільний перебіг;
• системний мастоцитоз із супутнім гематологічним захворюванням, при якому, крім мастоцитозу, розвиваються інші захворювання крові, частіше мієлоїдні, рідше лімфоїдні;
• агресивний системний мастоцитоз, що характеризується серйознішим перебігом;
• мастоцитарний лейкоз та мастоцитарна саркома — рідкісні та більш тяжкі форми захворювання.

При діагностиці та лікуванні мастоцитозу потрібні комплексний підхід та спеціалізована медична допомога, враховуючи різноманітність форм та можливих ускладнень захворювання.

Клінічна картина

Мастоцитоз, що характеризується шкірними проявами, найчастіше виявляється унікальними симптомами. На шкірі пацієнтів можуть з’являтися виразні жовті або червоно-коричневі плями. Ці пігментовані ділянки не тільки візуально помітні, а й супроводжуються папулами, що сверблять, що викликає дискомфорт.

Однією з діагностичних ознак цього захворювання є симптом Дар’ї. Ця ознака полягає у швидкому виникненні кропив’янки у відповідь на механічне подразнення ураженої шкіри. Наприклад, при шкрябанні або іншому впливі на ділянку ураження майже миттєво з’являються характерні ознаки кропив’янки, такі як почервоніння та набряк.

Такі симптоми потребують уважного діагностичного підходу та точного підтвердження мастоцитозу, оскільки вони можуть значно відрізнятися від проявів інших шкірних захворювань. Важливо провести повне обстеження для встановлення точного діагнозу і розробки адекватного плану лікування. Ці клітини містять медіатори запалення, такі як гістамін, які можуть викликати різні симптоми при їх вивільненні.

Симптоматика мастоцитозу може бути великою та різноманітною. Одна з найчастіших ознак — гіпотензія, яка виникає в результаті розширення судин. Це, у свою чергу, може провокувати рефлекторну тахікардію, синкопальні стани і навіть шок. Головний біль також є поширеним симптомом, пов’язаним із вазодилатацією.

Інші симптоми включають задишку, зумовлену бронхоспазмом, раптове почервоніння шкіри, лихоманку, осалгію (біль у кістках), а також остеопенію та остеопороз. Крім того, пацієнти можуть відчувати стомлюваність, зменшення маси тіла та кахексію.

Розлади травлення, такі як диспепсія, діарея та симптоми виразкової хвороби, також нерідко відмічають у пацієнтів. Психічні та когнітивні порушення включають депресію, порушення настрою, втрату здатності до концентрації та надмірну сонливість. Крім того, мастоцитоз може викликати геморагічний діатез через дефіцит факторів згортання крові.

Тригерними факторами, здатними посилювати або викликати симптоми мастоцитозу, є певні лікарські засоби (наприклад хінін, опіоїди, нестероїдні протизапальні препарати, деякі міорелаксанти, декстран), фізичні фактори (тепло, холод), фізичне навантаження, алкоголь, отрути комах, йодовмісні контрастні засоби, інвазивні медичні процедури.

Розуміння та визначення тригерних факторів, а також адекватне лікування можуть значно допомогти в контролі симптомів та покращанні якості життя пацієнтів із мастоцитозом.

Мастоцитоз може глибоко впливати на різні органи тіла людини, призводячи до серйозних і різноманітних клінічних проявів. Основна причина цих симптомів — інфільтрація органів патологічно зміненими мастоцитами.

Серед поширених проявів мастоцитозу — збільшення розмірів селезінки (спленомегалія) та печінки (гепатомегалія). Ці зміни можуть бути ознаками системного залучення та потребують ретельної діагностики та спостереження.

Розлади травлення, такі як діарея та зменшення маси тіла, можуть вказувати на синдром мальабсорбції, спричинений ураженням шлунково-кишкового тракту. Анемія та геморагічний діатез також є характерними ознаками, що вказують на можливе порушення системи кровотворення.

Пацієнти з мастоцитозом часто демонструють збільшену схильність до інфекційних захворювань, що пов’язано зі змінами імунної системи. Пошкодження печінки та симптоми, пов’язані з цим органом, можуть включати порушення її функцій та зміни біохімічних показників.

У кардіологічному аспекті мастоцитоз може призвести до таких станів, як аортальний стеноз та інші зміни серця, у тому числі фіброз ендокарда. Ці порушення можуть значно впливати на якість життя і завжди потрібна увага медичного персоналу.

Остеопороз, пов’язаний із мастоцитозом, підвищує ризик патологічних переломів, становлячи серйозну небезпеку для пацієнтів.

Також можливі симптоми, що уражують інші органи та системи, що підкреслюють необхідність індивідуалізованого та комплексного підходу до діагностики та лікування цього захворювання.

Діагностика

Діагностика цих захворювань включає низку специфічних методів.

1. Шкірний мастоцитоз: діагностика цієї форми мастоцитозу зазвичай починається з вивчення гістопатологічної картини біоптату шкіри. Після біопсії в біоптаті шкіри виявляється збільшена кількість мастоцитів. Важливо відзначити характерний розподіл та морфологію цих клітин у шкірі для точного діагнозу.
2. Системний мастоцитоз: ця форма захворювання передбачає ураження як шкіри, так й інших органів, включаючи кістковий мозок. Діагностика включає дослідження кісткового мозку, біопсію уражень шкіри чи інших органів. Особливе значення має виявлення мутації D816V гена KIT, яка часто асоціюється із системним мастоцитозом. Додатково підвищена концентрація триптази в плазмі крові є важливим лабораторним маркером.
3. Мастоцитарний лейкоз: це рідкісна та більш тяжка форма мастоцитозу, що характеризується високим рівнем мастоцитів у кістковому мозку (більше 20% при аспіраційній біопсії) та в периферичній крові (понад 10%). Відмінною рисою мастоцитарного лейкозу є інфільтрація органів із частою відсутністю уражень шкіри. Це захворювання потребує ретельної діагностики та підтвердження наявності значної кількості мастоцитів у різних тканинах та органах.

Діагностика мастоцитозу потребує комплексного підходу, що включає клінічні, гістопатологічні, молекулярні та лабораторні дослідження, що дозволяє забезпечити точне виявлення захворювання та його форми для подальшого адекватного лікування.

Лікування

Чи можна вилікувати мастоцитоз?

Загальні рекомендації

Для контролю та профілактики ускладнень, пов’язаних з мастоцитозом, рекомендується наступний план дій:

1. Індивідуальний план профілактики анафілаксії: враховуючи ризик анафілактичного шоку, дуже важливо, щоб пацієнти з мастоцитозом були обізнані про тригери, які викликають дегрануляцію мастоцитів. Вони повинні уникати цих факторів і мати при собі автоматичну шприц-ручку з адреналіном для негайного самостійного застосування у разі виникнення анафілаксії.
2. Уникнення лікарських засобів, що стимулюють мастоцити: певні препарати, включаючи морфін, петидин, декстран, а також контрастні речовини, що містять йод, можуть викликати дегрануляцію мастоцитів. Тому пацієнтам із мастоцитозом слід уникати застосування цих препаратів.
3. Не застосовувати блокатори β-адренорецепторів: ці препарати можуть посилювати вираженість симптомів та ускладнення мастоцитозу, включаючи анафілактичний шок.
4. Профілактика перед анестезією: за 30–60 хв до анестезії рекомендується введення блокаторів H₁— та H₂-рецепторів, глюкокортикоїдів (ГК), а також, можливо, антилейкотрієнових препаратів. Це допоможе мінімізувати ризик ускладнень.
5. Профілактика артеріальної гіпотензії та шоку: антигістамінні препарати та ГК можуть застосовуватися профілактично для зниження ризику гіпотензії та шоку, особливо в ситуаціях, що потенційно викликають активацію мастоцитів.
6. Алергенспецифічна імунотерапія: у разі наявності супутньої алергії на отрути комах слід розглянути застосування алергенспецифічної імунотерапії. Цей метод допоможе знизити чутливість організму до алергенів та ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Пацієнтам із мастоцитозом необхідно тісно співпрацювати з медичними фахівцями для створення індивідуального плану лікування та профілактики, що враховує їх конкретні потреби та ризики.

При лікуванні шкірного мастоцитозу та індолентного системного мастоцитозу підхід до терапії в основному спрямований на зменшення вираженості симптомів:

• застосування антигістамінних препаратів: вони зменшують вираженість свербежу, почервоніння та інших алергічних реакцій, характерних для мастоцитозу;
• антилейкотрієнові препарати: ці лікарські засоби застосовують для зменшення вираженості запалення та полегшення дихання при бронхоспазмах;
• ацетилсаліцилова кислота: хоча може бути ефективною для зменшення вираженості симптомів, її слід застосовувати з обережністю, оскільки вона може спровокувати анафілаксію у деяких пацієнтів;
• інгібітори протонної помпи: призначаються для лікування диспепсії та виразкової хвороби, які часто діагностують при мастоцитозі;
• топічні ГКта PUVA-фотохіміотерапія: застосовують для лікування шкірних проявів мастоцитозу;
• препарати, що гальмують дегрануляцію мастоцитів: ці лікарські засоби відіграють роль контролю вивільнення медіаторів з мастоцитів;
• препарати кальцію та вітаміну D₃, а також бісфосфонати: ці препарати застосовуються для запобігання або лікування остеопорозу, який може бути ускладненням мастоцитозу;
• інтерферон альфа (ІФН-α): у випадках вираженого остеопорозу або збільшення печінки та селезінки ІФН-α може призначатися в монотерапії або у поєднанні з ГК.

Ці підходи терапії спрямовані на зниження тяжкості симптомів та покращання якості життя пацієнтів. Однак важливо пам’ятати, що лікування має бути індивідуалізованим та проводитися під наглядом фахівців.

Підходи до лікування агресивного системного мастоцитозу та мастоцитарного лейкозу включають такі стратегії:

1. Агресивний системний мастоцитоз:

• кладрибін: цей препарат часто застосовують як лікарський засіб першої лінії при агресивному системному мастоцитозі;
• ІФН-α: застосовують як альтернативу або на додаток до кладрибіну;
• мідостаурин: це новий терапевтичний засіб, який показує обнадійливі результати лікування цього захворювання;
• алогенна трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (алоТГСК): може розглядатися для окремих пацієнтів, особливо у тяжких випадках.

2. Мастоцитарний лейкоз:

• поліхіміотерапія: схеми, аналогічні тим, що використовуються для лікування гострого мієлолейкозу (ГМЛ);
• кладрибін: можуть застосовувати самостійно або у поєднанні з іншими препаратами;
• ІФН-α та мідостаурин: ці препарати також можуть бути включені до комплексної терапії, хоча їх ефективність може бути обмежена;
• алоТГСК: може розглядатися як варіант лікування, особливо у випадках, коли стандартна терапія виявляється неефективною.

В обох випадках підхід до лікування повинен бути індивідуалізований та базуватися на поточному стані пацієнта, стадії захворювання та наявності супутніх захворювань. Ключовою є тісна взаємодія між пацієнтом та медичною командою для оптимізації результатів лікування та якості життя пацієнта.

Прогноз

Дорослі пацієнти з мастоцитозом стикаються з різними прогнозами, залежно від форми захворювання. Ключові аспекти кожної форми включають наступне:

1. Спонтанна ремісія:

• у дорослих спонтанне покращання стану відмічають нечасто, що робить важливим уважний моніторинг та адекватне лікування.

2. Шкірний мастоцитоз та індолентний системний мастоцитоз:

• ці форми зазвичай ефективно контролюються за допомогою симптоматичної терапії;
• якість життя пацієнтів може бути високою, і ці стани зазвичай не впливають на тривалість життя.

3. Агресивний системний мастоцитоз (СМ):

• прогноз для пацієнтів з агресивним СМ складніший і може значно варіювати;
• середня тривалість виживання у разі становить близько 41 міс.

4. Мастоцитозний лейкоз:

• це найтяжча форма мастоцитозу, що супроводжується несприятливим прогнозом;
• часто потрібне інтенсивніше лікування, включаючи можливе застосування хіміотерапії або інших агресивних методів лікування.

Важливо підкреслити, що прогноз для кожного індивідуального випадку може відрізнятися, і необхідно вести ретельне спостереження та коригування лікування відповідно до реакції пацієнта та прогресування захворювання.