Медикаментозний дерматит (Лікарський дерматит)

Медикаментозний дерматит – це запальні зміни шкіри, що виникають при зовнішньому, внутрішньому або парентеральному застосуванні того чи іншого медикаменту. Такий дерматит найчастіше зумовлений алергічною реакцією на лікарський препарат. Виявляється виникненням ділянок гіперемії, набряклості, лущення; свербінням, печінням і мокнутим уражених ділянок шкіри. Поставити діагноз медикаментозного дерматиту дозволяє чітко простежувана залежність виникнення симптомів дерматиту при прийомі певного препарату та їх зникнення при його скасуванні. Лікування зводиться до відміни препарату, що спричинив явища медикаментозного дерматиту, та прискорення його виведення з організму.

У сучасній дерматології медикаментозний дерматит називають лікарським дерматитом. Найчастіше він виникає при нашкірному нанесенні будь-яких фармакологічних засобів, проте можливий розвиток проявів та при системному введенні. Зустрічається в осіб будь-якого віку та статі, як правило, мають алергічну схильність. Лікарський дерматит може виникати після одноразового застосування медикаментозного препарату, і на тлі його тривалого прийому. Після припинення контакту із лікарською речовиною прояви дерматиту зникають.

Лікарський дерматит може бути викликаний зовнішнім застосуванням медикаментів, наприклад, настоянкою йоду, ртутними мазями, препаратами сірки, скипидаром та ін. аміназину, препаратів миш’яку та барбітуратів.

Сприятливим фактором у виникненні медикаментозного дерматиту є сенсибілізація організму до різних ліків. Вона може розвиватися внаслідок тривалого та частого застосування лікарських засобів або постійного контакту з медикаментами (у фармацевтів, провізорів та медичних працівників). Ризик розвитку дерматиту у зв’язку з прийомом медикаментів підвищений у осіб у спадковій схильності, харчовій алергії, алергічними захворюваннями (бронхіальна астма, атопічний дерматит, поліноз), грибковими захворюваннями.

При розвитку медикаментозного дерматиту на шкірі виникають ділянки почервоніння, набряклості або лущення, можлива поява бульбашок, вузликів, мокнутих. Висипання можуть супроводжуватися почуттям дискомфорту в уражених ділянках шкіри, свербінням чи печінням. При зовнішньому застосуванні медикаментів медикаментозний дерматит розвивається на кшталт контактного дерматиту, т. е. лише з тих ділянках шкіри, де наносився лікарський препарат.

При прийомі медикаментів внутрішньо або їх внутрішньом’язовому введенні може спостерігатися так званий фіксований медикаментозний дерматит, коли після нового застосування препарату зміни виникають на тих же ділянках шкіри, що й раніше. Однак при кожному рецидиві дерматиту вогнища ураження шкіри стають більшими і з’являються нові ділянки ураження. Найбільш тяжко протікає дерматит, спричинений внутрішньовенним введенням препарату. У цих випадках ураження шкіри має більш поширений характер, запальна реакція більш виражена, порушується загальний стан пацієнта.

Характерна клінічна картина дерматиту та його зв’язок із застосуванням певного лікарського препарату дозволяють лікареві-дерматологу припустити діагноз медикаментозного дерматиту вже на першій консультації. Диференціюють такий дерматит насамперед від інших видів дерматиту та від екземи.

Основу лікування становить термінова відміна препарату, що його викликав. Для швидшого виведення лікарського препарату з організму призначають рясне питво, сечогінні та проносні препарати. Для зняття ознак запалення водять внутрішньовенно 10% хлористий кальцій.

Пацієнту слід чітко пам’ятати який саме лікарський препарат став причиною появи дерматиту та обов’язково попереджати про це лікаря. В іншому випадку, при повторному призначенні та застосуванні препарату, симптоми дерматиту виникнуть знову.