Мейбоміт

Мейбоміт – це запалення мейбомієвих залоз, що проявляється гіперемією, набряком, хворобливістю у зоні ураження та наявністю гнійного інфільтрату. Ця патологія супроводжується виділенням «піністого» секрету, щільних жовтих чи сірих мас із наступним утворенням сухих скоринок. Діагностика ґрунтується на результатах біомікроскопії, мікроскопічного та культурального дослідження секрету, ПЛР, аналізу зіскрібка. При бактеріальному генезі мейбоміту рекомендовано призначення фторхінолонів 3-го покоління, при ураженні кліщем Демодекс – протипаразитних засобів. Можливе хірургічне розтин інфільтрату та застосування апаратних методів лікування.

Мейбоміт або внутрішній ячмінь є поліетиологічним захворюванням, в основі розвитку якого лежить гнійне запалення мейбомієвих залоз. У 41,6% пацієнтів збудником є ​​S. epidermidermitis. У 65,9% випадків мейбоміт, спричинений кліщем роду Демодекс, поєднується із приєднанням бактеріальної мікрофлори. Патологія поширена повсюдно. Найчастіше зустрічається у представників жіночої статі, що пов’язано з використанням чужих чи неякісних косметичних засобів. У дитячій офтальмології спостерігається на фоні зниження імунітету або при гормональному дисбалансі у пубертаті. Мейбоміт схильний до частого рецидивування та загострення у людей похилого віку.

Збудником мейбоміту в більшості випадків є патогенна мікрофлора. S. epidermidermitis, S. аureus, Propionibacterium acnes, Corynebacterium xerosis при тривалому бактеріоносійстві синтезують ліпази, що розщеплюють ліпіди слизової та рідкої частини слізної рідини. Порушення складу кон’юнктивального секрету відноситься до основних тригерів мейбоміту. Присутність патогенних бактерій на кон’юнктиві призводить до розвитку запального процесу, сприяє зростанню інших мікроорганізмів та збільшує схильність до тяжкого перебігу захворювання. Рідше ця патологія провокується грибами, вірусами або кліщами роду Демодекс. При тривалому паразитуванні кліща в протоках мейбомієвих залоз змінюється якісний склад секрету з подальшою недостатністю ліпідного шару слізної плівки.

Як правило, інфікування при мейбоміті відбувається при терті повік забрудненими руками, тривалому знаходженні у брудному, запиленому приміщенні. Сприяє розвитку цієї патології зниження резистентності організму на тлі переохолодження або гострих інфекційних захворювань в анамнезі. Причиною розвитку мейбоміту може бути недотримання правил особистої гігієни, використання чужих косметичних засобів. Носіння контактних лінз більше терміну їхньої придатності, тривале подразнення очей смогом або димом також є тригерами даного захворювання.

Доведено етіологічний зв’язок між розвитком мейбоміту та гормональним дисбалансом (частіше в пубертатному періоді), цукровим діабетом, захворюваннями шлунково-кишкового тракту та гепатобіліарної системи. До групи ризику входять особи з акне, розацеа, себорейним дерматитом, кератокон’юнктивітом в анамнезі, оскільки дані патології супроводжуються гіперсекрецією та дисфункцією мейбомієвих залоз, що в подальшому призводить до мейбоміту.

З клінічної точки зору виділяють гострий та хронічний мейбоміт. Патологічний процес може локалізуватися як у верхньому, і нижньому столітті. Рідше спостерігається комбіноване поразка обох повік. При гострій течії мейбоміт проявляється гіперемією, набряком, вираженим больовим синдромом у зоні ураження, відчуттям стороннього тіла в оці. Запальний інфільтрат розташовується із внутрішньої сторони століття, тому зовні видно набряклість. При мимовільному розтині інфільтрату пацієнти скаржаться на виділення гнійних мас. На місці прориву утворюється невеликий втягнутий рубець. Тяжкий перебіг запального процесу при мейбоміті супроводжується підвищенням температури тіла до 38-39 градусів С. При цьому можливий розвиток абсцесу століття і гнійне розплавлення тканин хряща.

Хронічний мейбоміт виникає в тому випадку, коли не відбувається розтин інфільтрату при гострому перебігу захворювання. При хронізації процесу уражена повіка виглядає потовщеною, дещо гіперемованою. Відмінними симптомами є свербіж та печіння. При вивертанні століття візуалізується ущільнення жовтого кольору. Хронічний мейбоміт найчастіше ускладнюється вторинним кон’юнктивітом через тривале подразнення кон’юнктиви секретом мейбомієвих залоз. З проток виділяється густий секрет сірого кольору, що призводить до формування сухих кірок у зовнішніх отворів. На боці ураження можуть збільшуватися шийні, підщелепні, підборіддя групи лімфатичних вузлів. Зниження гостроти зору при мейбоміті можливе на тлі вторинного кон’юнктивіту.

При мейбоміті нижньої повіки пацієнти пред’являють скарги на «пінисті» виділення, поява яких викликана зміною якісного складу секрету залоз. Зона росту вій часто покрита скоринками жовтого або сірого кольору. Ступінь дисфункції мейбомієвих залоз при мейбоміті визначається залежно від виразності застою. Результат 0 балів вказує на відсутність застійних явищ, 1 бал – третину залоз закупорено, 2 бали – уражено 50% усіх проток, 3 бали – всі протоки закупорені, 4 бали – застій залоз, розширення усть вивідних проток, гіперемія та запалення навколишніх тканин.

Діагноз мейбоміт встановлюється на основі анамнестичних даних, результатів зовнішнього огляду, біомікроскопії, мікроскопічного та культурального дослідження патологічних виділень, полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), дослідження вій на предмет виявлення кліща Демодекс. Усім пацієнтам з мейбомітом обов’язково проводиться стандартна діагностика, що включає візіометрію, тонометрію та офтальмоскопію. На цю патологію можуть вказувати такі анамнестичні дані, як професійні шкідливості (робота у запиленому приміщенні, тривалий контакт із димом, смогом), використання чужих засобів декоративної косметики, нещодавнє відвідування салонів краси, рецидиви мейбоміту.

При зовнішньому огляді очей пацієнта з мейбомітом виявляється жовте або сірувате ущільнення на внутрішній поверхні століття, наявність сухих скоринок біля усть вивідних проток, у куточках повік і в основі вій, гіперемія та набряк навколишніх тканин. Методом біомікроскопії визначається розширення усть вивідних проток мейбомієвих залоз, їх потовщення та жовтуватий відтінок. Мікроскопічне та культуральне дослідження проводиться з метою виділення збудника з наступним посівом для визначення чутливості до антибіотиків. ПЛР при мейбоміті дозволяє виявити ДНК збудника в короткий термін і є більш інформативним тестом. Для виявлення кліща Демодекс, що провокує мейбоміт, в лабораторних умовах проводиться зіскрібок з ураженої ділянки з подальшим мікроскопічним дослідженням матеріалу та підрахунком особин кліща у разі його виявлення.

Результати первинної діагностики (офтальмоскопія та тонометрія) при мейбоміті, як правило, в нормі. При розвитку вторинних ускладнень можливе незначне зниження гостроти зору, яке виявляється під час проведення візіометрії.

Консервативна терапія мейбоміту полягає у призначенні етіотропних лікарських засобів з урахуванням даних антибіотикограми або результатів мікроскопічного та культурального дослідження. При бактеріальному генезі захворювання збудники найбільш чутливі до фторхінолонів 3-го покоління. Для лікування мейбоміту, спровокованого демодекозом, рекомендовано призначення протипаразитних засобів. Найчастіше при демодекозному ураженні приєднується бактеріальна флора, тому доцільно комбіноване призначення протипаразитних засобів та антибіотиків. При мейбоміті необхідно проводити гігієнічну обробку повік дезінфікуючими розчинами 2-3 рази на день з метою зняття сухих скоринок.

Показанням до оперативного розтину інфільтрату є неефективність консервативної терапії, розростання грануляцій та розвиток абсцесу століття. Апаратне лікування мейбоміту – це допоміжний метод, що сприяє мимовільному розтині інфільтрату. Застосовуються УВЧ, магнітотерапія та гелій-неонова лазерна стимуляція. Теплові процедури рекомендовано проводити із боку ураження. Використовується лише сухе тепло. На весь період лікування протипоказано використання сльозозамінних препаратів. Рецидив захворювання є показанням до раннього призначення антибактеріальних засобів із групи фторхінолонів 3-го покоління.

Прогноз та профілактика мейбоміту

Специфічної профілактики мейбоміту не розроблено. Неспецифічні превентивні заходи полягають у дотриманні гігієни повік та підвищенні резистентності організму. За перших проявів захворювання рекомендовано звернутися до офтальмолога. Часті рецидиви мейбоміту в анамнезі з супутнім розвитком вторинного кон’юнктивіту вимагають особливого догляду, що виключає застосування препаратів штучної сльози на весь період лікування до повної ерадикації збудника.

Прогноз при своєчасній діагностиці та лікуванні мейбоміту для життя та працездатності сприятливий. Розвиток вторинних ускладнень як абсцесу століття і гнійного розплавлення тканин хряща характеризується як прогностично несприятливий.