Міжхребетна грижа грудного відділу

Міжхребетна грижа грудного відділу – пролабування грудного міжхребцевого диска, що в нормі не виходить за межі тіл хребців. Проявляється болями та розладом чутливості грудної клітки, слабкістю в нижніх кінцівках з тазовою дисфункцією, різними функціональними змінами з боку соматичних органів. Діагностується за даними МРТ хребта із обов’язковим виключенням патології внутрішніх органів. Консервативне лікування включає медикаментозні та фізіотерапевтичні методи, мануальну терапію або витяг хребта, ЛФК, масаж. Операція передбачає видалення диска.

Міжхребцева грижа грудного відділу зустрічається набагато рідше, ніж міжхребцева грижа поперекового відділу та грижа шийного відділу. За деякими оцінками, грижі грудної локалізації становлять не більше 1% від усіх міжхребцевих гриж, хоча точних даних про їх поширеність немає, оскільки в ряді випадків для них характерний безсимптомний субклінічний перебіг. Захворюють переважно люди молодої та середньої вікової категорії. Найчастіше спостерігається ураження міжхребцевих дисків нижньогрудного відділу хребетного стовпа (Th8-Th12). Залежно від локалізації клінічні прояви грудної грижі можуть імітувати симптоми різної патології органів грудної клітки та верхнього поверху черевної порожнини. У зв’язку з цим їх диференціальна діагностика має викликати особливу настороженість у невролога та проводитися із залученням фахівців інших профілів: гастроентеролога, кардіолога, нефролога, пульмонолога.

Основними етіофакторами виникнення міжхребцевої грижі грудної локалізації виступають травми хребта та остеохондроз. У молодих пацієнтів формування грижі зумовлене або травмою, або раннім розвитком дегенеративних змін у міжхребцевих дисках. У пацієнтів віком від 40 років грижі, як правило, є ускладненням остеохондрозу.

Травматичні пошкодження дисків грудного відділу можуть виникати при ударі хребта, підвивиху хребців, переломі грудного відділу хребта, надмірному навантаженні на грудний відділ при виконанні фізичних вправ або підйомі тяжкості. Хронічне травмування дисків, що призводить до їх передчасної дегенерації та зношування, зазвичай обумовлено роботою в незручній позі (наприклад, у хірургів, авторемонтників, зварювальників, кравців). Ранній розвиток остеохондрозу в грудному відділі хребта найчастіше пов’язаний з нерівномірним навантаженням на хребет при порушенні постави або викривленні хребта (кіфозі, сколіозі), дисметаболічними процесами в організмі (цукровий діабет, ранній клімакс).

Травми диска викликають утворення тріщин у його фіброзному кільці. До того ж призводять дегенеративні процеси, що супроводжуються зниженням гідрофільності та еластичності диска. В результаті надривів фіброзного кільця диск перестає утримуватися між тілами хребців, частина його пролабує з міжхребцевого простору. Виникає протрузія диска, яка при прогресуванні переростає в грижу диска, що збільшується в розмірах. Основні клінічні прояви останньої пов’язані з її впливом на корінець спинального нерва та/або на саму речовину спинного мозку.

У неврології міжхребцева грижа грудного відділу класифікується на центральну та латеральну. У першому випадку грижа маніфестує симптомами здавлення спинного мозку – компресійною мієлопатією з розвитком нижнього моно-або парапарезу тазових розладів. Зважаючи на те, що дискогенна мієлопатія в грудному відділі обумовлена ​​здавленням провідних рухових шляхів, парези мають центральний (спастичний) характер. Латеральна грижа дебютує з ознак подразнення та компресії відповідного спинального корінця – больовим синдромом (радикулітом) та чутливими порушеннями в ділянці грудної клітки. У складі спинальних нервів грудного відділу йдуть вісцеральні гілки до багатьох внутрішніх органів: трахеї, легень, бронхів, стравоходу, печінки, 12-палої кишки, жовчного міхура, нирок. Тому грудна грижа може супроводжуватись функціональними розладами відповідних вісцеральних органів. Локалізація зазначених симптомів залежить від рівня розташування грижі, у зв’язку з чим прийнято поділ грудних гриж на верхні, середні та нижні.

Грижа верхньогрудного відділу (Th1-Th4) проявляється болями (торакалгією) та парестезіями у верхніх відділах грудної клітки, міжлопаткової області. Торакалгія у лівій половині може симулювати клініку стенокардії. Грижа на рівні Th1-Th2 супроводжується парестезіями та слабкістю в руках, онімінням кистей. Можливий розлад перистальтики стравоходу, утруднення ковтання.

Грижа середнього грудного відділу (Th5-Th8) часто протікає з симптомами міжреберної невралгії – одно-або двосторонніми оперізуючими болями по ходу міжреберних проміжків, що нагадують оперізувальний герпес, але не супроводжуються пухирцевими висипаннями. Такі болі здатні обмежувати дихальну екскурсію грудної клітки з формуванням більш поверхневого та прискореного дихання. Можливі болі в ділянці шлунка. У ряді випадків грудна грижа може стати причиною появи диспепсії, ферментної недостатності підшлункової залози, розладу секреції інсуліну, порушень у вуглеводному обміні.

Грижа нижньогрудного відділу (Th9-Th12) протікає з болями, що локалізуються в ділянці нирок, під ребрами, у верхньому відділі живота, іноді симулюючими «гострий живіт». Правобічні болі в підребер’ї можуть бути прийняті за прояви патології печінки, гострий холецистит або апендицит, що оперізують інтенсивні болі – за гострий панкреатит. Грижа на рівні Th11-Th12 може спровокувати дискінезію кишечника.

Залежно від розташування та клініки грудної грижі найчастіше пацієнти первинно звертаються до терапевта, кардіолога, гастроентеролога, уролога. Однак уважний клініцист характером больового синдрому (посилення при рухах, болючість при пальпації грудного відділу хребта, напруга паравертебральних м’язів) може запідозрити патологію хребта. У разі рентгенографія легень дозволяє остаточно виключити пневмонію, плеврит, пухлина; ЕКГ та УЗДГ коронарних судин – ішемічну хворобу серця; езофагогастродуоденоскопія та УЗД черевної порожнини – патологію ШКТ; аналіз сечі, УЗД нирок та урографія – гломерулонефрит, сечокам’яну хворобу, пієлонефрит.

Рентгенографія хребта дозволяє діагностувати остеохондроз, деформацію, посттравматичні зміни. КТ хребта візуалізує грижове випинання, але не дає можливості правильно оцінити його розміри та ступінь спинальної компресії. Тому оптимальним діагностичним методом є МРТ хребта в грудному відділі. МРТ більш точно визначає локалізацію та об’єм грижі, дозволяє оцінити ступінь запальних змін та спинномозкової компресії, виявити/виключити інші захворювання хребта (пухлина спинного мозку, гематому, невриному спинального корінця, грудний спондильоз та ін.). Якщо МРТ-дослідження протипоказані пацієнту, вдаються до використання КТ з мієлографією.

Консервативне лікування спрямоване на усунення запалення та больового синдрому, зупинку збільшення розмірів грижі, відновлення втрачених неврологічних функцій. Призначаються протизапальні засоби (напроксен, ібупрофен, кетопрофен, карпрофен та ін.). Проводиться локальне введення анестетиків та кортикостероїдних фармпрепаратів у вигляді паравертебральних блокад. За наявності спастичного синдрому показані міорелаксанти (толперизон). Позитивний ефект має курс лікування вітамінами В1 та В6.

Протизапальну та міорелаксуючу дію мають деякі види фізіотерапії, наприклад, ультрафонофорез гідрокортизону, електрофорез, магнітотерапія, УВЧ. Для зняття спазму паравертебральних м’язів призначається міофасціальний масаж. Збільшити відстань між хребцями і цим послабити тиск на уражений диск допомагають методи мануальної терапії та тракційна терапія. Пацієнту слід дотримуватись спеціального режиму, більш строгий в гострому періоді і що виключає надмірні навантаження на хребет надалі. При позитивних результатах консервативних заходів для того, щоб симптоми грижі не повернулися знову, необхідно регулярно виконувати спеціальний комплекс ЛФК, спрямований на створення м’язового корсета, що утримує хребет.

Хірургічне лікування показано, якщо міжхребцева грижа грудного відділу не піддається консервативної терапії, виникають симптоми мієлопатії, прогресує здавлення спинального корінця. Термінова декомпресія хребетного каналу здійснюється шляхом ламінектомії. Залежно від розмірів грижового випинання може проводитися ендоскопічна мікродискектомія, мікродискектомія, дискектомія. Після видалення диска його місце займають сполучнотканинні розростання, що формують зрощення двох хребців (анкілоз). Потрібно максимально виважено підходити до вирішення питання необхідності операції, оскільки вона може мати цілий ряд важких ускладнень: кровотеча, пошкодження спинальних нервів, інфікування з розвитком мієліту, спінальний арахноїдит, травмування твердої мозкової оболонки.