Мукоцеле лобової пазухи

Мукоцеле (піоцеле) лобової пазухи – кістоподібне розширення лобової пазухи, що виникло в результаті її розтягнення серозною рідиною (мукоцеле), що накопичилася, або гноєм (піоцеле). Мукоцеле лобової пазухи супроводжується болями, що поступово посилюються, в області чола, над очницею і навколо ока; появою випинання у внутрішньому кутку ока; екзофтальмом та зміщенням очного яблука донизу; порушенням гостроти зору та сприйняття кольору; сльозотечею та диплопією. З метою діагностики мукоцеле лобової пазухи застосовують риноскопію, рентгенографію, УЗД, КТ, МРТ та діафаноскопію, діагностичну пункцію та зондування лобової пазухи. Усі пацієнти з мукоцеле лобової пазухи підлягають хірургічному лікуванню.

Лобова пазуха розташовується в медіальній частині лобової кістки за надбрівними дугами. Її нижня стінка одночасно є верхньою стінкою очної ямки, задня стінка відокремлює лобову пазуху від головного мозку. Права та ліва лобові пазухи розташовані поруч і відокремлені один від одного тонкою перегородкою. За допомогою лобово-носового каналу лобова пазуха з’єднана із середнім носовим ходом порожнини носа. Усередині лобова пазуха вистелена слизовою оболонкою, клітини якої продукують спеціальну рідину. Відтік цієї рідини здійснюється через лобово-носовий канал. Порушення відтоку призводить до накопичення рідини в порожнині пазухи та утворення мукоцеле лобової пазухи. При нагноєнні секрету говорять про піоцелі.

Мукоцеле лобової пазухи найчастіше спостерігається у шкільному віці. У зв’язку з тим, що формування лобових пазух починається після народження дитини та закінчується у віці 6-7 років, у дітей дошкільного віку мукоцеле лобової пазухи не виникає. Повільне зростання мукоцеле лобової пазухи призводить до того, що перші клінічні симптоми захворювання можуть з’являтися через кілька років від початку патологічних змін у лобовій пазусі. В отоларингології відомий випадок, коли мукоцеле лобової пазухи було діагностовано у дорослого пацієнта через 15 років після травми носа, що спровокувала його розвиток.

Розвиток мукоцеле лобової пазухи пов’язане з повною обтурацією або частковим порушенням прохідності лобового каналу. Привести до появи мукоцеле лобової пазухи можуть викривлення носової перегородки, сторонні тіла носа, екзостози та пухлини, травми носа, внаслідок яких розвивається періостит. Перекривати лобово-носовий канал можуть спайки та рубці, що утворюються внаслідок синуситу лобової пазухи.

Інфікування рідини мукоцеле лобової пазухи з виникненням піоцеле може статися при поширенні інфекції з порожнини носа, а також гематогенним або лімфогенним шляхом. При цьому джерелом інфекції насамперед є інфекційно-запальні захворювання носоглотки: риніт, гайморит, фарингіт, ангіна, хронічний тонзиліт, ларингіт.

Мукоцеле лобової пазухи характеризується тривалим безсимптомним перебігом. До появи перших клінічних ознак мукоцеле може існувати протягом 1-2 років і більше. Мукоцеле лобової пазухи починає проявляти себе з болю в лобній ділянці, що поступово посилюється. Потім приєднується біль над очницею та навколо очного яблука, у внутрішньому кутку ока з’являється випинання округлої форми. Натискання на це випинання зазвичай є безболісним і призводить до виникнення характерного звуку, що нагадує тріск або хрускіт. Сильне натискання може стати причиною утворення свища, через який починає виходити тягуча слизова оболонка (при мукоцелі) або гнійна (при піоцелі) рідина.

З часом при борошно лобової пазухи відбувається опускання нижньої стінки лобової пазухи, у зв’язку з чим відзначається зміщення очного яблука вниз і назовні. Найчастіше виникає двоїння у власних очах (диплопія), порушення сприйняття квітів, зниження гостроти зору. При здавленні сльозових шляхів у пацієнтів з мукоцеле лобової пазухи спостерігається сльозотеча.

Скупчення в борошно лобової пазухи великої кількості рідини може викликати її прорив з утворенням фістули в одній зі стінок лобової пазухи. Вилив гною через фістулу в сусідні з лобовою пазухою структури призводить до розвитку гнійних ускладнень.

Ускладнення, що виникають при мукоцелі лобової пазухи, пов’язані з нагноєнням її вмісту і поширенням гнійного процесу на сусідні з пазухою анатомічні утворення. Найчастіше прорив гною відбувається через нижню стінку лобової пазухи. Занесення гнійної інфекції в порожнину очниці може призвести до розвитку панофтальміту, ендофтальміту та флегмони очної ямки. У поодиноких випадках мукоцеле лобової пазухи спостерігається утворення фістули в задній стінці пазухи з виникненням менінгіту.

Мукоцеле лобової пазухи діагностується отоларингологом. При наявності ускладнень з боку ока потрібна консультація офтальмолога, при підозрі на менінгіт – невролога. Діагностика мукоцеле лобової пазухи ґрунтується на скаргах пацієнта, його огляді, риноскопії та дослідженні приносових пазух. Риноскопія у пацієнтів із мукоцеле лобової пазухи може не виявляти жодних патологічних змін. Іноді під час риноскопії в області середнього носового ходу візуалізується невелике гладке випинання.

Рентгенологічне дослідження при мукоцелі лобової пазухи визначає збільшення розмірів пазухи, розтяг її дна, зменшення прозорості. Можливе випинання перегородки між лобовими пазухами у здоровий бік. Уривчастість контурів лобової пазухи може вказувати на наявність фістули. Більш точним та інформативним дослідженням є КТ лобової пазухи. Може застосовуватися УЗД та МРТ навколоносових пазух. У деяких випадках визначення повітряності лобової пазухи проводиться діафаноскопію. При утрудненнях у діагностиці мукоцеле лобової пазухи показано діагностичну пункцію. Для визначення прохідності лобово-носового каналу здійснюють зондування лобової пазухи зондом Лансберга.

За показаннями проводять дослідження органу зору: перевірку гостроти зору, кольорове тестування, офтальмоскопію та біомікроскопію ока. Диференціальний діагноз мукоцеле лобової пазухи проводять з фронтитом, пухлиною та дермоїдною кістою.

Піоцеле та борошно лобової пазухи підлягають обов’язковому хірургічному лікуванню. Проводиться радикальна операція з видаленням нижньої стінки лобової пазухи та розширенням лобово-носового каналу. Розтин лобової пазухи (фронтотомія) провадиться після розрізу шкіри по довжині брови. Потім порожнину пазухи очищають від слизу та гною, встановлюють дренаж. У дорослих та дітей старшого віку операція може проводитись під місцевою анестезією. Післяопераційне дренування пазухи здійснюють тривалий час (протягом 2-3 тижнів) до формування рубців. Це необхідно для створення стійкого повідомлення між лобовою пазухою та порожниною носа.

Одночасно з хірургічним проводять медикаментозне лікування мукоцеле лобової пазухи. Пацієнту призначають антибіотики, протизапальні та протинабрякові засоби.

При своєчасному хірургічному лікуванні мукоцеле лобової пазухи має сприятливий прогноз. Розвиток ускладнень погіршує прогноз. Профілактика мукоцеле лобової пазухи полягає в ефективному лікуванні інфекційно-запальних захворювань носоглотки, попередженні травмування носа та переохолоджень, корекції носової перегородки при її викривленні, видаленні пухлин та сторонніх тіл носа.