Міністр охорони здоров’я Олег Мусій розповів про боротьбу з корупційним драконом і світле майбутнє української медицини

Інтерв’ю з Олегом Мусієм почалося ближче до 9-ї вечора. Співробітники кажуть, що з роботи він йде не раніше одинадцятої. У суботу та тиждень теж на місці. Боротьба з корупційним монстром, давно уподобана МОЗ, вимагає години.

Як оцінюєте стан, у якому вам дісталося міністерство? Пацієнт швидше живий, ніж мертвий, чи навпаки?

Поганий стан, точніше – жахливий. Ми отримали не Міністерство охорони здоров’я, а відомство тендерних торгів та розкрадання бюджету. Корупція і вкорінена в суспільстві думка, що лікар сам собі прогодує, відсунули кудись на задвірки медичну складову.

Лікування встигли назначити? Є позитивна динаміка?

Прогрес у руйнуванні корупційних схем вже є. Наприклад, був звільнений заступник міністра керівника апарату Роман Богачов. Це один із найбільш одіозних чиновників. Він очолював тендерний комітет, і на ньому замикалися всі закупівельні схеми. По суті, Богачов був касиром від Сім’ї у міністерстві. Зараз він у телефонному режимі все ще намагається керувати своїми людьми у міністерстві. Але найближчим часом це припиниться. Інший столб, на якому трималася стара система, – Віталій Москаленко, ректор Національного медичного університету ім. Богомольця. Контракт із ним було розірвано. Надіюсь, з цього моменту ми повернемося до того, що втратили. Лікар повинен виходити з медуніверситету не лише з дипломом, а й з професійними навичками.

Одна з найбільш корупційних сфер – закупівля вакцин. Є розуміння, якою має бути державна політика щодо вакцинації?

Загальний рівень вакцинації в Україні протягом останніх 10 років знизився до 50%. Насамперед нам потрібно забезпечити прозорість і регулярність закупівель якісних вакцин.

Що маємо зараз?

У цьому році, наприклад, можуть виникнути проблеми із вакциною проти туберкулезу (БЦЖ). У 2013 році набула чинності вимога Держлікслужби про надання сертифікату GMP при ввезенні імпортних ліків на територію України. Сама вакцина БЦЖ є, але вона знаходиться на карантині. Іншу ж вакцину потрібно закупити, пройшовши всі тендерні процедури. А це 4-5 місяців. Така політика призвела до чергового зриву графіка прививок. Правильніше було б забезпечити ринок альтернативою і тільки потім змінювати правила гри.

Якими, на вашу думку, вони повинні бути?

Потрібні довгострокові контракти з виробниками, особливо якщо йдеться про вакцини. Найкраще на 3-5 років, а не на рік, як зараз. Це гарантувало б регулярність поставок, знизило ціни на 20% і убезпечило б від зриву календаря прививок. Ну подивимося, як буде працювати новий закон про держзакупівлі.

Що принципово нового у процедурі?

Те, що не треба буде платити відкати.

Але в системі досі залишаються «старі» люди.

Система не вмирає одразу. Керівники Держлікслужби Олексій Соловйов та його заступник Інна Демченко – схемотворці у системі дозволів і контролю за обігом медикаментів – продовжують керувати відомством (наприкінці квітня Олексій Соловйов був увільнений за власним бажанням. 20 працівників міністерства перебувають на лікарняному, причому деякі вже півтора місяці І їх неможливо звільнити.

Що ви маєте намір зробити?

У міністерстві та в Держлікслужбі проводять перевірки СБУ, Генпрокуратура та МВС. Відкрито багато кримінальних справ. Головне, щоб суспільство змусило владу довести справи до суду. Думаю, про результати перевірок можна буде говорити публічно вже за місяць-півтора. Якщо, звичайно, дракон не відродиться. Основне завдання після очищення лав – зміна системи.

Що потрібно змінювати вже сьогодні?

Одна з перших завдань пов’язана зі зміною системи управління охороною здоров’я, яка на 95% монополізована державою. Медустанови та фармпідприємства самі повинні визначати, як функціонувати на ринку.

Наведіть конкретні приклади такої демонополізації.

Медустанови – бюджетні організації. Бюджет розраховується виходячи з кількості ліжок. Скільки ліжко-місць, стільки грошей отримує лікарня. Але це нонсенс. Мед-установа повинна мати статус некомерційного неприбуткового підприємства. І тоді його керівник зможе розпоряджатися ресурсами. Це дасть змогу перейти на контрактні відносини з лікарями та платити спеціалісту ту зарплату, якою він достойний. Ми підемо від рівня системи оплати праці. Вона і призводить до лікарського хабарництва.

Але така система потребує інших фінансових взаємовідносин між медустановою, пацієнтом та державою.

Вони повинні відбуватися через обов’язкове медичне страхування та бюджетне фінансування незахищених категорій населення. Витрати на охорону здоров’я зараз становитимуть 3,5% ВВП. Ці гроші залишатимуться в системі. Плюс стільки ж принесе обов’язкове медичне страхування. 7% від зарплати на здоров’я, що кожний чоловік свідомо буде відраховувати не на засіки батьківщини, а на фонд, що забезпечує оплату конкретних медичних послуг.

Медичне страхування ми розвиваємо з 1992 року і без особливих успіхів.

Не виходити з однієї причини. Розмір фонду медичного страхування – 50 млрд грн. Уявіть, який це ласий шматок. Виникає питання: а хто буде керувати їм? І ось тут починається найцікавіше. Приватні страхові компанії гадають: чому не ми? Міністерство соцполітики теж хоче поборотися за гроші і робить все, щоби цей фонд був при міністерстві. Є ще медики, які не проти очолити процес. Кулуарна боротьба трьох групувань – головна причина відсутності в Україні медичного страхування.

Сімейний лікар

Витрати на охорону здоров’я у цьому році урізані. Як це відіб’ється на системі охорони здоров’я?

Цього року буде важко. Але ми сподіваємося, що знищення корупційних схем закупівлі дасть змогу заощадити 30-40% бюджету. Дерегуляція та упрощення дозвільних процедур теж зменшити корупцію.

Зараз дуже важливо раціонально розподіляти ресурси. Але деякі можливості для нас просто заблоковані. Візьмемо, наприклад, закон про заборону на закриття та реорганізацію медустанов. У Києві 2000 ліжко-місць пустують. Але бюджет розрахований на них, і ми за фактом фінансуємо повітря. А цей закон забороняє нам перепрофілювати порожні ліжка.

Ідея закриття лікарень не сприймається громадськістю.

Ніхто не знає, що до чого, тому й чинять опір. Люди виходять на вулицю і кажуть: залиште нам цю лікарню, бо наші бабусі, коли їм погано, лягають туди. Але при цьому ніхто не казатиме, скільки потрібно грошей на утримання лікарні та ліжка для бабусі, яка прийматиме одну-дві таблетки. Ніхто не казатиме, що кожному доведеться платити за це по 10 грн на день. А може, краще звертатися до сімейного лікаря та платити йому по 2 грн? Він приходитиме до бабусі додому і надаватиме потрібну їй допомогу. Ми звикли з будь-якими проблемами звертатися одразу до вузькопрофільних спеціалістів. Але у світовій практиці у 80% випадків надання медичних послуг закінчується на сімейному лікареві. Сімейна медицина має стати пріоритетом і в Україні.

Тобто кількість педіатрів, травматологів, отоларингологів і т. д. буде скорочуватися?

Безперечно. Їх функції у чому візьме на собі сімейний лікар. До речі, разом із зарплатою. Наприклад, у Дніпровському районі Києва, де у пілотному режимі відкрилися амбулаторії, зарплата сімейних лікарів зросла втричі порівняно із зарплатою звичайного лікарняного лікаря.

Створені амбулаторії сімейної медицини поки що викликають питання.

Згоден. Головне завдання – знайти сімейних лікарів. І ось з кадрами у нас справді проблема. Сімейний лікар повинен після 6 років навчання пройти 2-3 роки інтернатури. Що відбувається сьогодні? Щорічно медичні університети випускають близько 3 тис. таких спеціалістів. Це мізер. Де взяти інших? Вирішили їх перенавчати з педіатрів, участкових терапевтів і т. д. Перенавчання триває всього 4 місяці. За цю годину неможливо освоїти спеціальність. Але це розв’язувана проблема.

Скільки потрібно години на те, щоб нова система охорони здоров’я запрацювала?

Реально близько 3-5 років. За умови, що буде політична воля і ідеологи реформування будуть займатися реформою, а корупціонери і стара система їх не з’їдять.