Неалергічний еозинофільний риніт

Неалергічний еозинофільний риніт – це запальне захворювання слизової оболонки порожнини носа, не-IgE-опосередковане, пов’язане із впливом неспецифічних неалергічних та неінфекційних тригерів: метеорологічних, хімічних, медикаментозних. Основні клінічні прояви неалергічного еозинофільного риніту – утруднення носового дихання, нежить, невиразне чхання. Супутні алергічні захворювання у своїй не виявляються, алергологічні проби негативні. При дослідженні назального секрету виявляється підвищений вміст еозинофілів, нейтрофілів та опасистих клітин. Основа лікування – інтраназальні глюкокортикостероїди.

Неалергічний еозинофільний риніт (неалергічний риніт з еозинофільним синдромом) – не-IgE-опосередковане захворювання, що характеризується неспецифічним запальним ураженням слизової оболонки порожнини носа, Основними клінічними проявами є прогресуюче порушення носового дихання, ринорея аспіринової бронхіальної астми . За даними статистики, неалергічний еозинофільний риніт становить близько 20% від усіх випадків неінфекційного неалергічного риніту. Вперше захворювання було описано RL Jacobs та співавторами у 1981 році. Є найменш вивченою формою запалення слизової оболонки порожнини носа.

Основні причини виникнення неалергічного еозинофільного риніту остаточно не вивчені. Передбачається провокуюча роль несприятливих факторів довкілля (перепадів температури та вологості атмосферного повітря, вихлопів автомобілів та промислових підприємств, впливу тютюнового диму та деяких медикаментів). Крім того, неалергічний еозинофільний риніт може стати початковим етапом формування підвищеної чутливості до нестероїдних протизапальних засобів, у тому числі до аспірину, та призвести до розвитку аспіринової бронхіальної астми.

Патологічний процес у порожнині носа характеризується розвитком еозинофільного запалення, яке набуває хронічного перебігу та сприяє появі гіпертрофічних розростань (мікрополіпозу). Виділяють 4 варіанти запального процесу при неалергічному еозинофільному риніті. Перший – типовий варіант, що характеризується переважно еозинофільним запаленням; другий – варіант, у якому у розвитку запального процесу беруть участь переважно тучні клітини; третій – неалергічний риніт із переважно нейтрофільним запаленням; четвертий – змішаний варіант, при якому в запаленні беруть участь еозинофіли та огрядні клітини.

Клінічна картина подібна до симптомів цілорічного алергічного риніту. Відзначається наявність профузних водянистих виділень з носа, нападів чхання і наростаючих труднощів носового дихання. Часто зустрічається зниження нюху аж до його відсутності. Як правило, свербіж у носових ходах при неалергічному еозинофільному риніті не турбує або виражений слабко. Симптоматика має тенденцію до посилення під впливом несприятливих метеорологічних факторів при контакті з різкими запахами (побутова хімія, парфумерія, промислові викиди тощо).

Нерідко порушується загальне самопочуття – погіршуються сон та апетит, з’являються втома та слабкість, знижується працездатність. Хворі страждають від частих простудних захворювань із явищами ринофарингіту, ларинготрахеїту, бронхіту. Згодом можуть приєднуватись хронічний поліпозний риносинусит, явища ларингоспазму, бронхообструктивний синдром, апное сну.

Обстеження хворих на неалергічний еозинофільний риніт включає збір анамнестичних відомостей про перенесені захворювання, явища непереносимості певних органічних та неорганічних речовин, лікарських препаратів та природних факторів навколишнього середовища. Клінічний огляд передбачає консультації оториноларинголога, алерголога-імунолога, інфекціоніста, пульмонолога та інших лікарів-фахівців. Виконуються лабораторні алергологічні дослідження та шкірні проби, що проводяться в алергології для виключення гіперчутливості, зумовленої імунними механізмами. При цьому шкірне тестування, провокаційні проби та визначення рівня специфічних імуноглобулінів класу E дають негативний результат.

У клінічній картині неалергічного еозинофільного артриту може бути так звана аспіринова тріада, що включає непереносимість ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів, напади ядухи та утруднення носового дихання з наявністю поліпів. Дослідження слизового відокремлюваного з порожнини носа (риноцитограма) часто показує виражену еозинофілію. При риноскопії виявляються блідість та ціанотичність слизової оболонки носових раковин, наявність поліпозних змін у середніх та нижніх носових ходах, а також у приносових пазухах. При проведенні рентгенографії та комп’ютерної томографії додаткових пазух носа виявляються зміни, характерні для синуситів. Про неалергічну природу риніту свідчить факт відсутності ефекту від використання антигістамінних препаратів.

Диференціальна діагностика проводиться з іншими ринітами (алергічними, медикаментозними, інфекційними) та синуситами різної етіології. На відміну від алергічних ринітів, для еозинофільного запалення порожнини носа характерні скарги переважно на утруднення дихання через ніс та ринорею, відсутність ураження кон’юнктиви, зв’язок загострень зі зміною кліматичних факторів та появою різких запахів, негативні алергологічні проби та неефективність.

Основні лікарські засоби, що застосовуються при риніті – інтраназальні глюкокортикостероїди з вираженою протизапальною дією (мометазону фуорат, флутиказону пропіонат та ін.). Іноді призначаються інгібітори лейкотрієнових рецепторів, проте ефективність таких препаратів невисока. Що стосується антигістамінних препаратів, то якогось вираженого позитивного результату при їх використанні у хворих з неалергічним еозинофільним ринітом не виявлено. В окремих випадках при лікуванні пацієнтів із встановленою непереносимістю ацетилсаліцилової кислоти може застосовуватись десенсибілізація. При вираженому поліпозному риносинусіті за показаннями проводиться хірургічне втручання.