Нейросифіліс

Нейросифіліс – інфекційне ураження центральної нервової системи, зумовлене проникненням до неї збудників сифілісу. Може виникнути у будь-який період сифілісу. Нейросифіліс проявляється симптомами менінгіту, менінговаскулярної патології, менінгомієліту, ураження задніх канатиків та корінців спинного мозку, прогресивного паралічу або осередкового ураження головного мозку у зв’язку з утворенням у ньому сифілітичної гуми. Діагностика нейросифілісу заснована на клінічній картині, даних неврологічного та офтальмологічного обстеження, МРТ та КТ головного мозку, позитивних серологічних реакціях на сифіліс та результатах дослідження ліквору. Лікування нейросифілісу проводиться внутрішньовенно більшими дозами препаратів пеніциліну.

Ще кілька десятиліть тому нейросифіліс був дуже поширеним ускладненням сифілісу. Однак масові обстеження пацієнтів на сифіліс, своєчасне виявлення та лікування інфікованих осіб призвели до того, що сучасна венерологія все рідше стикається з такою формою захворювання як нейросифіліс, незважаючи на те, що захворюваність на сифіліс неухильно зростає. Багато авторів вважають також, що зниження випадків нейросифілісу пов’язане зі зміною патогенних характеристик його збудника – блідої трепонеми – у тому числі зі зниженням її нейротропності.

Латентний нейросифіліс не має жодних клінічних проявів, але під час дослідження цереброспінальної рідини пацієнта виявляються патологічні зміни.

Ранній нейросифіліс розвивається і натомість первинного чи вторинного сифілісу, переважно у перші 2 роки захворювання. Але може виникнути протягом 5-ти років від часу зараження. Протікає з ураженням переважно судин та оболонок мозку. До проявів раннього нейросифілісу відносять гострий сифілітичний менінгіт, менінговаскулярний нейросифіліс та сифілітичний менінгомієліт.

Пізній нейросифіліс виникає не раніше ніж через 7-8 років від моменту зараження та відповідає періоду третинного сифілісу. Характеризується запально-дистрофічним ураженням паренхіми мозку: нервових клітин та волокон, глії. До пізніх форм нейросифілісу відносять спинну сухотку, прогресивний параліч та сифілітичну гуму мозку.

Гострий сифілітичний менінгіт характеризується симптомами гострого менінгіту: сильний головний біль, шум у вухах, нудота та блювання незалежно від прийому їжі, запаморочення. Часто протікає без підвищення температури тіла. Відзначаються позитивні менінгіальні симптоми: ригідність м’язів потилиці, нижній симптом Брудзинського та симптоми Кернігу. Можливе підвищення внутрішньочерепного тиску. Нейросифіліс у вигляді гострого менінгіту розвивається найчастіше в перші кілька років захворювання на сифіліс, у період його рецидиву. Він може супроводжуватися шкірними висипаннями або бути єдиним проявом рецидиву вторинного сифілісу.

Менінговаскулярний нейросифіліс розвивається при сифілітичному ураженні судин мозку на кшталт ендартеріїту. Виявляється гострим порушенням кровообігу головного у вигляді ішемічного або геморагічного інсульту, за кілька тижнів до якого пацієнта починають турбувати головний біль, порушення сну, запаморочення, з’являються зміни особистості. Можливий перебіг менінговаскулярного нейросифілісу з порушенням спинномозкового кровообігу та розвитком нижнього парапарезу, розладів чутливості та порушень з боку тазових органів.

Сифілітичний менінгомієліт протікає з ураженням оболонок та речовини спинного мозку. Має місце повільно наростаючий нижній спастичний парапарез, що супроводжується випаданням глибокої чутливості і дисфункцією тазових органів.

Спинна сухотка виникає внаслідок сифілітичного запального ураження та дегенерації задніх корінців та канатиків спинного мозку. Ця форма нейросифілісу утворюється в середньому через 20 років від моменту зараження. Характеризується радикулітом з вираженим больовим синдромом, випаданням глибоких рефлексів та глибоких видів чутливості, сенситивною атаксією, нейротрофічними порушеннями. При нейросифілісі у формі спинної сухотки можливий розвиток імпотенції. Спостерігаються нейрогенні трофічні виразки на ногах та артропатії. Характерний синдром Аргайла-Робертсона – неправильної форми звужені зіниці, що не реагують на світ. Вищезгадані симптоми можуть зберігатися і після проведення специфічної терапії нейросифілісу.

Прогресивний параліч може з’явитися у пацієнтів із 10-20-річною давністю захворювання. Цей варіант нейросифілісу пов’язаний з безпосереднім проникненням блідих трепонем у клітини головного мозку з подальшим їх руйнуванням. Виявляється змінами особистості, що поступово посилюються, погіршенням пам’яті, порушенням мислення аж до виникнення деменції. Нерідко спостерігаються психічні відхилення на кшталт депресивних чи маніакальних станів, галюцинаторного синдрому, маячних ідей. Нейросифіліс у вигляді прогресивного паралічу може супроводжуватись епілептичними нападами, дизартрією, порушенням тазових функцій, інтенційним тремором, зниженням м’язової сили та тонусу. Можливе поєднання із проявами спинної сухотки. Як правило, пацієнти з подібними симптомами нейросифілісу гинуть протягом кількох років.

Сифілітична гумма локалізується найчастіше в основі головного мозку, що призводить до здавлення корінців черепно-мозкових нервів з розвитком парезу окорухових нервів, атрофії зорових нервів, приглухуватості та ін. У міру зростання гуми в розмірах збільшується внутрішньочерепний тиск і наростають ознаки здавлення речовини мозку. Рідше гумма при нейросифілісі розташовується у спинному мозку, що призводить до розвитку нижнього парапарезу та дисфункції тазових органів.

Встановлення діагнозу нейросифілісу проводиться з урахуванням 3 основних критеріїв: клінічної картини, позитивних результатів досліджень на сифіліс та виявлених змін у цереброспінальній рідині. Правильна оцінка клініки нейросифілісу можлива лише після проведення неврологом повного неврологічного обстеження пацієнта. Важливу додаткову інформацію для діагностики нейросифілісу дає дослідження зору та огляд очного дна, які проводить окуліст.

Лабораторні дослідження на сифіліс застосовуються комплексно та, за необхідності, багаторазово. До них відносяться RPR-тест, РІФ, РІБТ, виявлення блідої трепонеми з вмістом шкірних елементів (якщо є). За відсутності симптомів здавлення мозку пацієнта з нейросифілісом проводиться люмбальна пункція. Дослідження цереброспінальної рідини при нейросифілісі виявляє бліді трепонеми, підвищений вміст білка, запальний цитоз понад 20 мкл. Проведення РІФ з ліквором зазвичай дає позитивний результат.

МРТ головного мозку та КТ головного мозку (або спинного мозку) при нейросифілісі виявляють переважно неспецифічні патологічні зміни у вигляді потовщення мозкових оболонок, гідроцефалії, атрофії речовини мозку, інфарктів. З їхньою допомогою можна виявити локалізацію гуми та диференціювати нейросифіліс від інших, подібних до клініки, захворювань.

Диференціальний діагноз нейросифілісу проводиться з менінгітами іншого генезу, васкулітами, бруцельозом, саркоїдозом, бореліозом, пухлинами головного та спинного мозку та ін.

Терапію нейросифілісу проводять у стаціонарних умовах внутрішньовенним введенням великих доз препаратів пеніциліну протягом 2 тижнів. Внутрішньом’язова пеніцилінотерапія не забезпечує достатньої концентрації антибіотика в цереброспінальній рідині. Тому при неможливості внутрішньовенної терапії внутрішньом’язове введення пеніцилінів поєднують із прийомом пробеніциду, який гальмує виведення пеніциліну нирками. У пацієнтів з нейросифілісом, які страждають на алергію на пеніцилін, застосовують цефтріаксон.

У першу добу лікування нейросифілісу може відбутися тимчасове посилення неврологічної симптоматики, що супроводжується підвищенням температури тіла, інтенсивним головним болем, тахікардією, гіпотензією, артралгіями. У таких випадках пеніцилінотерапію нейросифілісу доповнюють призначенням протизапальних та кортикостероїдних лікарських препаратів.

Ефективність лікування оцінюють за регресом симптоматики нейросифілісу та поліпшення показників цереброспінальної рідини. Контроль вилікуваності пацієнтів з нейросифілісом проводять протягом 2-х років шляхом дослідження цереброспінальної рідини кожні півроку. Поява нових неврологічних симптомів або наростання старих, а також цитоз, що зберігається в лікворі, є показаннями для повторного курсу лікування нейросифілісу.