Непрохідність товстої кишки

Непрохідність товстої кишки – це патологічний стан, при якому внаслідок механічних чи функціональних причин відбувається порушення проходження їжі та рідини по товстому кишечнику. Симптомами непрохідності є різкий біль у процесі кишечника, блювання, нудота, відсутність дефекації та відходження газів, нерівномірне збільшення живота у розмірах, порушення загального стану. Для діагностики використовується загальний огляд, пальпація живота, оглядова рентгенографія та комп’ютерна томографія органів черевної порожнини. Принципи лікування залежить від характеру патології і найчастіше полягають у резекції ураженої ділянки кишечника.

Непрохідність товстої кишки є ургентним хірургічним станом, який характеризується порушенням пасажу їжі та води кишковим каналом. Ця патологія становить близько 3,8% від усіх станів, що входять у поняття гострого живота. Серед усіх видів непрохідності кишківника частка товстокишкової непрохідності становить близько 35%. Дещо частіше захворювання реєструється у пацієнтів похилого віку.

Небезпека патологічного процесу полягає в тому, що за відсутності адекватного лікування висока ймовірність некротизування стінки кишки та подальшої перфорації, на тлі чого виникає перитоніт, який потребує термінового оперативного втручання для врятування життя пацієнта. Вивченням проблеми товстокишкової непрохідності займаються фахівці у сфері абдомінальної хірургії, проктології та гастроентерології.

До непрохідності товстої кишки можуть спричиняти різні вроджені фактори, такі як подовження сегментів кишечника, аномалії розвитку (заворот кишки, хвороба Гіршпрунга). З набутих причин, що привертають до розвитку цього патологічного стану, виділяють спайкову хворобу після операцій на органах черевної порожнини, пухлини товстого кишечника, сторонні тіла кишечника, грижі живота, гельмінтози, жовчнокам’яну хворобу. Непрохідність товстої кишки виникає на тлі певних факторів під впливом різних механізмів, до яких відносять різке збільшення внутрішньочеревного тиску, рясний прийом їжі, підвищене фізичне навантаження.

Непрохідність товстої кишки може бути механічною та функціональною (паралітичною). Найчастіше механічна непрохідність розвивається при грижах, товстокишкових спайках, запальних захворюваннях, калових каменях, пухлинах, завороті та інвагінації кишечника. У віці старше 60 років у 93% випадків причиною цього патологічного стану є злоякісні пухлини, які ростуть у просвіт кишки. Заворот кишечника займає 4% всіх причин непрохідності товстої кишки. Всі інші патологічні стани призводять до механічної непрохідності у 3% випадків.

Основними причинами паралітичної непрохідності є інфекції, що вражають нервову систему. Крім того, до цього стану наводить прийом препаратів, що впливають на тонус гладких м’язів кишківника. Паралітична кишкова непрохідність може розвинутися на тлі хвороби Паркінсона – цей варіант непрохідності товстої кишки пов’язаний із м’язовими та нервовими розладами. З їхньої тлі скорочення кишечника послаблюються чи зовсім припиняються. Внаслідок цього порушується просування їжі по травній системі.

Основними ознаками непрохідності товстого кишечника є періодичні спастичні болі у животі, блювання, нудота, здуття живота, запори та затримка газів. Ці клінічні прояви розвиваються і натомість нормального загального стану. Першим симптомом захворювання зазвичай є різкий біль у животі. Спочатку біль відчувається лише у якомусь певному місці, потім поширюється весь живіт. При цьому хворий відчуває активні скорочення в кишечнику, що супроводжуються різким вируванням у животі.

Патогномонічними симптомами патології вважаються блювання, затримка випорожнень та газів. На тлі кишкової непрохідності стан хворого різко погіршується. Пацієнт блідне і покривається холодним потом. При об’єктивному огляді відзначається асиметричне здуття живота. При виникненні подібних симптомів необхідна екстрена госпіталізація, оскільки для лікування непрохідності товстої кишки в основному використовується оперативне ургентне лікування.

Якщо вчасно не провести адекватне лікування, при непрохідності товстої кишки можуть бути серйозні ускладнення, які загрожують життю хворого. Зокрема, і натомість патології можливе некротизування ураженого сегмента кишки. Цей патологічний стан виникає через порушення кровотоку в судинах черевної порожнини; в результаті відбувається загибель тканин кишечника, що призводить до перфорації товстої кишки та розвитку запалення очеревини (перитоніту). Якщо під час перитоніту не провести своєчасне оперативне втручання, захворювання закінчується смертю пацієнта.

Діагностика непрохідності товстої кишки ґрунтується на клінічних та інструментальних методах досліджень. При огляді та пальпації живота виявляються випинання та здуття передньої черевної стінки. З інструментальних методів найбільш поширеною є рентгенографія черевної порожнини. Більш інформативна комп’ютерна томографія. Обидва ці методи дозволяють чітко визначити вид непрохідності товстої кишки. Зокрема, вони дозволяють відрізнити паралітичну непрохідність від механічної. Крім того, рентгенологічні методи дослідження дають змогу уточнити ступінь ураження кишечника. За допомогою цих діагностичних методик лікар може відрізнити повну непрохідність від часткової.

Лабораторні методи дослідження відіграють допоміжну роль діагностиці товстокишкової непрохідності. При розвитку ускладнень, таких як прорив і перитоніт, у крові відзначається лейкоцитоз, прискорення ШОЕ та паличкоядерний зсув вліво. Ці зміни свідчать про розвиток вираженого запально-некротичного процесу.

Принципи терапії залежать від характеру непрохідності товстої кишки та причини, що її викликала. У будь-якому випадку лікування захворювання проводиться в умовах стаціонару. При механічній непрохідності товстої кишки часткового характеру, коли частина їжі та рідини може просуватися по кишечнику, тривалого перебування у стаціонарі не потрібно. Таким пацієнтам рекомендована низьковолокниста дієта, до якої входять харчові продукти, які не уповільнюють травлення. Однак, якщо часткова непрохідність товстої кишки не усувається самостійно на тлі корекції харчування, то для її вирішення може знадобитися хірургічне лікування. Воно полягає у резекції ураженої частини кишечника з подальшою реконструкцією безперервності кишки.

При повній механічній непрохідності товстої кишки її вміст не може просуватися травним трактом. Тому для лікування використовуються оперативні втручання. Обсяг операції залежить від конкретної ситуації, ступеня ураження кишківника, локалізації патологічного процесу. Найчастіше хірурги проводять резекцію некротизованого сегмента кишечника та виконують пластику товстої кишки.

Паралітична, або функціональна непрохідність товстої кишки здебільшого є станом, який може вирішитися через деякий час. Однак, якщо симптоми захворювання не проходять, для лікування використовується медикаментозна терапія, спрямована на стимуляцію скорочення гладкої мускулатури кишечника та покращення нервово-м’язової провідності. Ці препарати забезпечують нормальне просування їжі та рідини травним трактом.

Одним із найефективніших препаратів для терапії даного патологічного стану є неостигмін. Лікування паралітичної непрохідності товстої кишки може проводитися як в амбулаторних умовах, так і стаціонарі. При цьому основний наголос робиться на терапію патологічного стану, що призвело до виникнення непрохідності. Якщо порушення прохідності товстого кишечника було викликано прийомом певних лікарських препаратів, їх необхідно терміново скасувати.

За своєчасно наданої медичної допомоги прогноз механічної непрохідності товстої кишки переважно сприятливий. Виняток становлять випадки, коли патологічний стан був спричинений раком товстої кишки, який вже дав віддалені метастази до інших органів. Паралітична товстокишкова непрохідність за умови адекватного лікування має, як правило, сприятливий прогноз. Для її профілактики хворим старше 60 років необхідно проводити обстеження кишечника у лікаря-проктолога щодо наявності пухлин або іншої патології, яка може стати причиною порушення кишкової прохідності.