Нетримання сечі у дітей

Нетримання сечі у дітей – Розлад довільного сечовипускання, нездатність дитини контролювати акт сечовипускання. Нетримання сечі в дітей віком характеризується неможливістю накопичувати і утримувати сечу, що супроводжується мимовільним сечовипусканням під час сну чи неспання. Для з’ясування причин дітям проводиться урологічне (УЗД сечової системи, цистоскопія, рентгенографія нирок та сечового міхура, електроміографія, урофлоуметрія) та неврологічне (ЕЕГ, ЕхоЕГ, РЕГ) обстеження. Лікування нетримання сечі проводиться з урахуванням причин і може містити медикаментозну терапію, фізіотерапію, психотерапію та ін.

Нетримання сечі у дітей – мимовільне (неусвідомлене) сечовипускання, що стійко повторюється, в денний або нічний час. Нетримання сечі страждає від 8 до 12% дітей, при цьому найчастішою формою патології в дитячому віці є енурез. Поліетіологічна природа нетримання сечі в дітей віком робить цю проблему актуальною низки педіатричних дисциплін: дитячої неврології, дитячої урології, дитячої психіатрії.

Діти віком до 1,5-2 років нетримання сечі вважається фізіологічним явищем, що з незрілістю соматовегетативних регуляторних механізмів. У нормі навички затримки сечовипускання при заповненні сечового міхура формуються у дитини до 3-4 років. Однак, якщо до цього періоду навички контролю сечовипускання не встановилися, слід шукати причини, що зумовлюють нетримання сечі у дитини. Нетримання сечі у дітей становить соціальну та гігієнічну проблему, нерідко призводить до розвитку психопатологічних розладів, які потребують тривалого лікування.

Нетримання сечі у дітей може бути обумовлене порушенням нервової регуляції функції тазових органів внаслідок органічних уражень головного та спинного мозку: травм (черепно-мозкових, хребетно-спинномозкових), пухлин, інфекцій (арахноїдиту, мієліту та ін.), ДЦП. Часто нетримання сечі страждають діти, що мають різні психічні захворювання (олігофренію, аутизм, шизофренію, епілепсію).

Нетримання сечі може бути обумовлено анатомічними порушеннями розвитку сечостатевої системи дитини. Так, органічну основу нетримання сечі може представляти незарощення урахуса, ектопія гирла сечоводів, екстрофія сечового міхура, гіпоспадія, епіспадія, інфравезикулярна обструкція та ін.

У деяких випадках нетримання сечі у дітей виникає на тлі синдрому нічних апное, ендокринних захворювань (цукрового діабету, нецукрового діабету, гіпотиреозу, гіпертиреозу), прийому лікарських препаратів (антиконвульсантів та транквілізаторів).

Власне, енурез у дітей є мультифакторіальною проблемою. Енурез може мати спадкову природу: доведено, що якщо обидва батьки в дитинстві страждали на нетримання сечі, ймовірність енурезу у дитини становить 77%, якщо ж розладом сечовипускання страждав лише один з батьків – 44%.

Найчастіше розвиток нетримання сечі в дітей віком (енурезу) пов’язують із затримкою дозрівання нервової системи дитини внаслідок несприятливого перебігу перинатального періоду. Незрілість ЦНС може бути обумовлена ​​загрозою переривання вагітності, гестозом, анемією вагітною, маловоддям, багатоводдям, внутрішньоутробною гіпоксією плода, асфіксією під час пологів, родовою травмою. Надалі у таких дітей зазвичай формується нейрогенна дисфункція сечового міхура. Нетримання сечі досить часто страждають гіперактивні діти.

У ряді випадків нічне нетримання сечі пояснюється порушенням ритму секреції антидіуретичного гормону (вазопресину). Внаслідок недостатньої концентрації вазопресину в плазмі в нічний час нирки виділяють великий обсяг сечі, що переповнює сечовий міхур і призводить до мимовільного сечовипускання.

Нетримання сечі може супроводжувати урогенітальні захворювання (пієлонефриту, циститу, уретриту, вульвовагініту у дівчаток, баланопоститу у хлопчиків, міхурово-сечовідному рефлюксу, нефроптозу, пієлоектазії), глистової інвазії. Підвищеної збудливості сечового міхура та нетримання сечі у дітей можуть сприяти алергічні захворювання: кропив’янка, атопічний дерматит, бронхіальна астма, алергічний риніт.

Діти, особливо дошкільнят, нетримання сечі може мати стресову природу. Досить часто психотравмуючої ситуацією виступає розлучення батьків, смерть близької людини, конфлікти в сім’ї, глузування однолітків, переведення в іншу школу або дитячий садок, зміна місця проживання, народження в сім’ї ще однієї дитини. Останнім часом серед причин, що сприяють нетриманню сечі, педіатрами називається широке застосування одноразових підгузків, що затримують формування умовного рефлексу на сечовипускання у дитини.

Найчастіше нетримання сечі в дітей віком провокується сукупністю зазначених чинників.

У тому випадку, якщо мимовільне закінчення сечі відбувається через уретру, говорять про везикальне нетримання; якщо сеча виділяється через інші неприродні канали (наприклад, сечостатеві та сечокишкові свищі), такий стан розцінюється як екстравезикальне нетримання сечі. Надалі будуть розглянуті лише форми везикального нетримання сечі у дітей.

У дитячій урології прийнято розмежовувати неутримання та нетримання сечі: у першому випадку дитина відчуває позиви на сечовипускання, але не може утримати сечу; у другому – дитина не контролює сечовипускання, тому що не відчуває позиви. У тому випадку, якщо нетримання сечі буває уві сні (у дітей старше 3,5-4 років не рідше 2-х разів на місяць) за відсутності психічних захворювань та анатомо-фізіологічних дефектів урогенітальної сфери, говорять про енурез (нічний або денний).

Нетримання сечі в дітей віком може мати первинний і вторинний характер. Під первинним (персистуючим) розуміється затримка формування фізіологічного рефлексу становлення та контролю сечовипускання. Зазвичай це відбувається на тлі нервово-психічних розладів чи органічних порушень сечовивідної системи. До випадків вторинного (придбаного) нетримання сечі належать ситуації, коли навичка гальмування сечовипускання втрачається після періоду контролю за сечовипусканням понад 6 місяців. Вторинне нетримання сечі у дітей може мати психогенне, травматичне та інше походження.

За механізмами розвитку нетримання сечі може бути імперативним, рефлекторним, стресовим, від переповнення сечового міхура, комбінованим.

При імперативному (наказовому) нетриманні сечі дитині не вдається контролювати сечовипускання на висоті позову. Даний варіант, як правило, зустрічається у дітей із гіперрефлекторною формою нейрогенного сечового міхура.

Стресове нетримання сечі у дітей розвивається у зв’язку з зусиллями, що супроводжуються різким підвищенням внутрішньочеревного тиску (кашлем, сміхом, чханням, підняттям тяжкості тощо). Такий тип найчастіше зумовлений функціональною слабкістю м’язів тазового дна та уретрального сфінктера.

До рефлекторного нетримання сечі в дітей віком призводить роз’єднання кіркових і спинальних центрів, регулюючих функцію тазових органів, зокрема довільне сечовипускання. У цих випадках відзначається мимовільне закінчення сечі краплями або невеликими порціями.

Парадоксальна ішурія або нетримання сечі, пов’язане з переповненням сечового міхура, може бути малого – до 150 мл; середнього -150-300 мл та великого обсягу – понад 300 мл. Дане порушення характеризується мимовільним виділенням сечі внаслідок переповнення та перерозтягнення сечового міхура у дітей з гіпорефлекторним нейрогенним сечовим міхуром, інфравезикальною обструкцією.

Нетримання сечі – це самостійне захворювання, а порушення, що зустрічається при різних нозологічних формах. Нетримання сечі у дитини може бути постійним чи періодичним; відзначатися тільки уві сні або також у неспаному стані (зазвичай під час сміху, бігу); мати характер невеликого підтікання сечі або спонтанного повного спорожнення сечового міхура.

У дітей з нетриманням сечі часто відзначаються супутні захворювання: рецидивні інфекції сечовивідних шляхів, запори або енкопрез. Внаслідок постійного зіткнення шкіри із сечею нерідко виникає дерматит, гнійничкові ураження.

Дітей з енурезом характеризує емоційна лабільність, замкнутість, вразливість чи запальність, дратівливість, відхилення у поведінці. Такі діти можуть страждати на заїкуватість, бруксизм, порушення сну, снохідіння, сноговоріння. Типові вегетативні симптоми: тахікардія або брадикардія, пітливість, ціаноз та похолодання кінцівок.

Спеціалізоване обстеження дітей з нетриманням сечі спрямоване насамперед на з’ясування причин даного стану. Тому в діагностичному пошуку може брати участь команда дитячих фахівців, що включає педіатра, дитячого уролога чи дитячого нефролога, дитячого психіатра. Вивчення соматичного статусу передбачає збір докладного анамнезу, оцінку загального стану, огляд поперекової області, промежини, зовнішніх статевих органів.

На етапі уронефрологічного обстеження оцінюється добовий ритм сечовипускань, проводяться лабораторні дослідження (загальний аналіз сечі, бактеріологічний посів сечі, проба Зимницького, Нечипоренка та ін.), урофлоуметрія, УЗД нирок та сечового міхура, оглядова та екскреторна урографія. За нестачі інформації виконуються інвазивні діагностичні процедури: цистометрія, цистоскопія, профілометрія уретри, електроміографія м’язів сечового міхура, уретроцистоскопія.

Дітям із нетриманням сечі та обтяженим перинатальним анамнезом необхідна оцінка неврологічного статусу з дослідженням ЕЕГ, ЕхоЕГ, РЕГ, виконанням краніографії. При підозрі на аномалії розвитку хребта показано проведення рентгенографії, КТ або МРТ попереково-крижового відділу хребта, електронейроміографії.

Залежно від виявлених етіологічних факторів лікування проводиться диференційовано. При вроджених вадах розвитку сечовивідних шляхів виконується їх хірургічна корекція (пластика уретри, сфінктеропластика, ушивання нориці сечового міхура та ін.). У разі виявлення запальних захворювань призначаються курси консервативного лікування уретриту, циститу, пієлонефриту. Лікування дітей з психічними розладами та психогенним нетриманням сечі проводиться дитячими психіатрами та психологами за допомогою медикаментозної терапії, психотерапії. Якщо причиною нетримання сечі у дитини є недостатня зрілість нервової системи, показано курси ноотропних препаратів.

Важливу роль лікуванні будь-яких видів нетримання мають режимні моменти: виключення стресових ситуацій, створення доброзичливої ​​атмосфери, обмеження вживання рідини проти ночі, примусове пробудження дитини і висаджування на горщик вночі та інших.

У лікуванні різних форм нетримання сечі у дітей ефективні фізіотерапевтичні методи: дарсонвалізація, діатермія, електрофорез, електросон, магнітотерапія, ІРТ, електростимуляція сечового міхура, транскраніальна електростимуляція.

Багатоплановість профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нетриманню сечі у дітей, зумовлена ​​поліетиологічним порушенням. Загальні рекомендації включають дотримання режиму сну та неспання, своєчасне привчання дитини до горщика, санітарно-гігієнічне виховання дітей, нормалізацію психологічного клімату. Необхідне своєчасне лікування інфекцій сечових шляхів, аномалій сечостатевої системи та інших супутніх захворювань. Важливу роль відіграє сприятливий перебіг вагітності.

У жодному разі не слід лаяти дітей за нетримання сечі – це може посилити у дитини відчуття сорому та неповноцінності.