Невропатія зовнішнього шкірного нерва стегна

Невропатія зовнішнього шкірного нерва стегна – ураження латерального шкірного нерва стегна, що найчастіше відбувається в пахвинній ділянці і найчастіше пов’язане з його віковими дегенеративними змінами. Проявляється парестезіями, болем та онімінням бічної та частково передньої області стегна, при інтенсивному больовому синдромі – порушенням ходьби. Діагноз невропатії встановлюється переважно за даними неврологічного дослідження, додаткове обстеження пацієнта проводиться за допомогою УЗД, рентгенографії, КТ та включає обстеження хребта, черевної порожнини, кульшового суглоба. Лікування передбачає фармакотерапію, локальне введення препаратів, використання фізіотерапевтичних методів, рефлексотерапії та масажу. У складних випадках можлива хірургічна декомпресія нерва.

Невропатія зовнішнього шкірного нерва стегна було описано 1895 р. російським неврологом В.К. Ротом та німецьким лікарем M. Бернгардтом. Перший дав їй назву мералгія (від грецького meros – стегно), другий – невралгія. У зв’язку з цим у сучасній літературі з неврології можна зустріти кілька назв цього захворювання – хвороба Бернгардта-Рота, парестетична мералгія, синдром Рота. Спостерігається переважно у чоловіків віком після 50 років (чоловіки 50-60 років становлять 75% хворих). Зустрічається у вагітних, частіше в III триместрі, що пов’язано зі зміною положення тазу, що відбувається у них.

У більшості клінічних випадків нейропатія зовнішнього шкірного нерва стегна має односторонній характер. Перед двосторонніх поразок припадає близько 20%. Відомі сімейні випадки невропатії, ймовірно зумовлені генетично детермінованими особливостями будови нерва і анатомічних структур, що його оточують.

Анатомічні особливості

Зовнішній, або латеральний, шкірний нерв стегна бере початок від передніх гілок спинномозкових корінців L2-L3. Прямуючи спереду поверхнею здухвинного м’яза, він досягає верхньої передньої здухвинної остюки, медіальніше якої проходить під пахвинною зв’язкою і переходить на передньо-латеральну поверхню стегна, де поділяється на 2-3 кінцеві гілки. При виході на стегно латеральний шкірний нерв утворює досить різкий вигин назад. У 17% спостережень дома вигину було веретенообразное потовщення стовбура нерва.

Особливістю нерва є виникнення вікових дегенеративних змін м’якотних волокон, що пояснює маніфестацію парестетичної мералгії переважно у людей віком. Зміни, що відбуваються в нерві, описують як зменшення діаметра і числа м’якотних волокон з вторинним розвитком склеротичних процесів. При цьому відсутня компенсаторна гіпертрофія оболонок нерва, спостерігається їх ущільнення.

Латеральний шкірний нерв стегна та його гілки, що йдуть до колінного суглоба, іннервують зовнішню та частково передню поверхню стегна. Найбільш ранимою ділянкою нерва є місце його виходу на стегно. Наявність вигину нервового стовбура, його проходження під пахвинною зв’язкою і біля кістки зумовлюють швидке виникнення компресії нерва за будь-яких змін даної анатомічної області.

Серед тригерів, здатних викликати хворобу Бернгардта-Рота, найчастішими є чинники, що викликають здавлення нерва в пахвинній ділянці. До них відносяться: носіння корсета, тугого пояса або надмірно тісної спідньої білизни; ожиріння; вагітність; викривлення хребта (сколіоз, лордоз); травми кульшового суглоба та переломи кісток тазу; м’язово-тонічні та нейро-рефлекторні зміни, що відбуваються при захворюваннях та травмах хребта (поперековому радикуліті, остеохондрозі, дискогенній мієлопатії, переломі поперекового відділу хребта). Вищевказані причини призводять до змін взаєморозташування анатомічних структур області пахової зв’язки, що зумовлює тертя нерва про зв’язок або стовбурової кістки при нахилах вперед і рухах стегном.

Компресія латерального шкірного нерва можлива на рівні здухвинного м’яза. Її причиною може бути заочеревинна гематома, запальні процеси черевної порожнини, варикоз малого тазу, пухлини, оперативні втручання. Як і інші мононевропатії (наприклад, невропатія сідничного нерва, стегнова невропатія, перонеальна і великогомілкова невропатія), хвороба Бернгардта-Рота може виникнути при алкоголізмі, цукровому діабеті, отруєнні важкими металами, системному васкуліті, ревматизмі, інфекції.

Як правило, нейропатія зовнішнього шкірного нерва стегна має поступовий початок. Захворювання маніфестує з оніміння деяких ділянок шкіри на боці стегна. Потім оніміння поширюється на всю бічну та частково передню поверхню стегна. Пацієнтами воно описується як почуття «омертвіння шкіри» чи «покриття стегна тканиною». Приєднуються парестезії — локальні відчуття холоду, печіння, тиску, бігання мурашок, тремтіння, поколювання. Спочатку зазначені симптоми мають періодичний характер, провокуються тертям одягу, ходьбою чи стоянням. Надалі вони є постійно. Поруч із парестезіями виникає больовий синдром, інтенсивність якого знижується, коли пацієнт лежить, зігнувши ноги. Біль ускладнює ходьбу. Хода стає схожою на кульгавість, що перемежується.

Огляд виявляє гіпестезію, що відповідає зоні іннервації зовнішнього шкірного нерва. Зазвичай випадає тактильна та больова чутливість, іноді – температурна. В окремих клінічних випадках спостерігається гіперестезія, яка доходить до гіперпатії. Можуть відзначатися трофічні порушення – випадання волосків, стоншування шкіри, ангідроз. Пальпація точки виходу шкірного нерва на стегно провокує виникнення болю, що іррадіює по стегні. Рухова сфера збережена. Обмеження рухової функції повністю зумовлені больовим синдромом.

Діагностика

Критеріями верифікації діагнозу «невропатія зовнішнього шкірного нерва стегна» є дані неврологічного огляду. Визначення генезу невралгії може вимагати консультацію ортопеда, рентгенографію хребта в поперековому відділі, КТ хребта, рентгенографію кульшового суглоба, УЗД або КТ суглоба, УЗД черевної порожнини та малого тазу. Проведення електроміографії або електронейрографії потрібне у вкрай поодиноких випадках.

Дифдіагностика хвороби Бернгардта-Рота проводиться з поперековою радикулопатією, коксартрозом, поперековим спондилоартрозом.

Ефективне лікування парестетичної мералгії є поєднанням медикаментозних, фізіо- та рефлексотерапевтичних методів. Здійснюється неврологом. Особливе значення при цьому має усунення тригерів, які спричинили розвиток невропатії. Наприклад, зниження маси тіла, видалення пухлин, лікування патології кульшового суглоба, корекція вертебральних порушень.

Купірування болю проводиться призначенням протизапальних препаратів та аналгетиків (немісуліду, кеторолаку, ібупрофену та ін.), у складних випадках – локальним введенням місцевих анестетиків (лідокаїну, новокаїну) або глюкокортикоїдів (гідрокортизону, дипроспану) у вигляді блокад. Поліпшення трофіки ураженого нерва досягається застосуванням вазоактивних засобів (нікотинової кислоти, пентоксифіліну) та метаболічних фармпрепаратів (тіоктової к-ти, тіаміну, ціанокобаламіну, піридоксину та їх комбінацій).

Фізіолікування призначається після консультації з фізіотерапевтом. Воно може включати дарсонвалізацію, грязелікування, сірководневі або радонові ванни, масаж. Можливе проведення акупунктури або акупунктури. Проте ефективність рефлексотерапії багато в чому залежить від професіоналізму рефлексотерапевта.

В окремих випадках за відсутності належного ефекту від консервативного лікування та наявності інтенсивного больового синдрому порушується питання про проведення хірургічного втручання в області пахової зв’язки, що має на меті декомпресію нерва.