Ніс з горбинкою

Ніс з горбинкою – форма зовнішнього носа, що характеризується кістково-хрящовим виступом, що височить над спинкою. Горбинка на носі особливо помітна у профіль і мимоволі привертає увагу оточуючих, порушує гармонійне поєднання рис обличчя у володарів слов’янської зовнішності. Якщо горбинка є наслідком попередньої травми, вона може поєднуватись з викривленням носа, порушенням носового дихання. Корекція носа з горбинкою проводиться пластичними хірургами, що спеціалізуються в області ринопластики після обстеження пацієнта (консультації отоларинголога, риноскопії, рентгенографії лицьового черепа, комп’ютерного моделювання бажаної форми носа та ін.).

Горбинку на носі утворює кістково-хрящова тканина, що виступає над його спинкою і надає їй нерівний опуклий контур. Ніс з горбинкою служить однією з вельми поширених форм носа і проблемою, якої можна позбутися за допомогою пластичної хірургії. Горбинка на носі може бути спадковою особливістю або дефектом, набутим унаслідок травмування. Нерідко така форма носа додає людині почуття незручності, невпевненості та невдоволення собою.

Якщо наявність горбинки на носі у мешканців Кавказу та Малої Азії вважається типовою, то у володарів слов’янської зовнішності ця особливість вносить дисгармонію у риси обличчя. Усунення горбинки носа в цьому випадку дозволяє привернути увагу до очей, вилиць, губ, показати і підкреслити всю природну красу обличчя, зробити його більш виразним, природним і гармонійним. Нерідко разом із горбинкою зникають комплекси, невдачі в особистому житті та на роботі.

Форму носа надають хрящова і кісткова основи, а також м’які тканини, що покривають їх. Схематично можна уявити носа у вигляді геометричної фігури – призми, що має 4 грані. Ніс має фронтальну поверхню (спинку), горизонтальну (основу) та дві бічні стінки. Кісткову основу носа утворюють лобові відростки верхньощелепних кісток та носові кісточки. Хрящовий каркас складається із непарного хряща перегородки носа, передній край якого формує форму спинки носа; бічні стінки утворені бічними хрящами та маленькими, неправильної форми додатковими та сесамоподібними хрящами, що доповнюють кісткову основу; товща крил носа – криловими хрящами. Форма носа залежить від форми окремих його елементів: спинки, перенесення, кінчика, крил та ніздрів.

Як найпомітніша частина особи, ніс та її форма яскраво передають національні, расові ознаки та багато в чому формують зовнішній вигляд людини. За етнічними особливостями розрізняють такі форми носа:

• класичний «грецький» – тонкий, прямий ніс із неширокими крилами;
• “римський” – тонкий середньої довжини ніс, з яскраво вираженою горбинкою;
• «негроїдний» – м’ясистий ніс із широкими ніздрями;
• «монголоїдний» – маленький, плескатий ніс;
• «кавказький» – ніс, що сильно виступає, з горбинкою і опущеною основою.

Розміри та форми носа можуть бути різними: короткі, довгі, вузькі, широкі. У профіль відрізняється ніс прямий, з горбинкою, хвилястий, кирпатий, увігнутий, опуклий і т.д.

Як правило, горбинку має вузький ніс: природа передбачила збереження пропускної спроможності вузьких носових ходів за рахунок збільшення вертикального розміру. Ця особливість має важливе значення при проведенні реконструктивних операцій, тому що видалення горбинки носа та необхідне зближення бічних стінок може призвести до звуження пропускної спроможності носових ходів та порушення процесу дихання.

Операція зі зміни форми та розмірів носа – ринопластика є технічно непростою, «вищим пілотажем» серед пластичних хірургів. При плануванні операції враховують стать, вік, особливості будови носа пацієнта та його побажання. Сьогодні стало можливим виконати комп’ютерне моделювання носа для того, щоб пацієнт міг розглянути свій новий вигляд.

Протипоказаннями до проведення ринопластики є хронічні захворювання (бронхіальна астма, цукровий діабет, патології серця, печінки, нирок та ін), лікарська алергія, психічні розлади і т.д.

Для проведення ринопластики оптимальним вважається вік від 18 до 40 років. Іноді нижній поріг віку трохи зрушують, якщо кістки черепа вже сформовані та їхнє зростання припинилося. Після 40 років ринопластика практично не проводиться через високий ризик розвитку післяопераційних деформацій. У цьому віці внаслідок в’янення шкіри, зниження її пружності та уповільнення обмінних процесів може відбутися порушення ретракції, тобто шкіра може не набути форми нової основи. У такому разі результат операції зі зміни форми носа буде зведений на «ні» деформаціями та додатковими зморшками. Також у віці відновлювальні процеси в кістково-хрящової тканини протікають повільніше.

За допомогою ринопластики можна зменшити або збільшити розмір носа, змінити його форму (у тому числі видалити горбинку носа), усунути вроджені та набуті дефекти.

У ході операції з усунення горбинки хірург видаляє частину кісткової та хрящової тканини, випрямляючи спинку носа. При виконанні ринопластики від хірурга потрібна висока точність у визначенні місця та оптимальної кількості розрізів, їх розмірів, щоб на шкірі не залишилися зайві шрами.

Операція виконується під загальним наркозом. Усунення горбинки носа проводиться поетапно: на першому етапі хірург через розріз усередині носових ходів здійснює відшарування м’яких тканин, отримуючи доступ до горбинки. Далі слід видалення хрящової складової горбинки, потім корекція (спилювання) її кісткової частини.

Після необхідного зменшення кісткових та хрящових тканин проводять їх переміщення та фіксацію у новому положенні. При необхідності проводиться корекція кінчика носа шляхом видалення надлишку шкіри та підшкірної клітковини, а також зміни положення хрящів цієї області.

Після закінчення операції проводиться накладення на ніс гіпсової пов’язки, що закріплює нове положення тканин. Гіпс знімають через 8-10 діб. Для попередження кровотечі в ніздрі встановлюють ватяні тампони, що унеможливлює протягом кількох наступних днів носове дихання.

Попередні результати ринопластики можна оцінити після зняття пов’язки, а остаточні – через 6 місяців, коли повністю відновляться тканини.

Вкрай рідкісними ускладненнями ринопластики є нагноєння, некроз тканин та сильні післяопераційні кровотечі.

Зазвичай у післяопераційному періоді відзначається поява синців під очима, набряк тканин та закладеність носа. Це природна реакція на оперативне втручання, яка в 90% пацієнтів зникає протягом місяця. У цей час слід обмежити прийом рідини, фізичне навантаження, уникати вірусних інфекцій. Бажаний прийом вітамінів та імуностимуляторів. Якщо пацієнт носить окуляри, йому рекомендують тимчасово перейти на лінзи, щоб унеможливити навантаження на перенісся.

Серед найчастіших побічних ефектів ринопластики трапляються спайки, погіршення дихання, втрата нюху. Іноді навіть після проведення операції пацієнти залишаються незадоволені формою свого носа, тому, за статистикою, майже 25% носів зазнають повторної ринопластики.

У віддаленому періоді пацієнту рекомендується уникати травмування нового носа, захворювань носоглотки, гайморитів, щоб уникнути розвитку інфекційних процесів у кістках носа.