Облітеруючий ксеротичний баланіт (Склерозуючий ліхен головки статевого члена)

Облітеруючий ксеротичний баланіт – це склеротично-фіброзний та атрофічний процес із слабко вираженим запальним компонентом, що вражає головку статевого члена. Характеризується появою білястих плям та гіперкератотичних вогнищ в області головки та внутрішнього листка крайньої плоті, зморщуванням шкіри, внаслідок чого можливий розвиток стенозу крайньої плоті, фімозу, звуження гирла уретри. Розпізнавання проводиться на підставі огляду, біопсії та встановлення гістологічного діагнозу. Виконується циркумцизіо, меатотомія, при необхідності – пластика уретри, призначається місцева терапія глюкокортикоїдами.

Облітеруючий ксеротичний баланіт (склерозуючий ліхен) може розвиватися у будь-якому віці: у дітей, чоловіків середнього та похилого віку, але частіше зустрічається у пацієнтів віком від 50 років. Фахівці розцінюють облітеруючий ксеротичний баланіт як стан, що привертає до розвитку раку статевого члена.

За гістологічними ознаками облітеруючий ксеротичний баланіт подібний до склероатрофічного лишаю і деяких локальних форм склеродермії. У гінекології обмежена склеродермія може виявлятися у сфері зовнішніх геніталій в жінок за відсутності даних за крауроз вульви. Ці спостереження дозволяють об’єднати шкірні та урогенітальні склерозуючі процеси в одну групу, що має дистрофічну природу.

Етіологія склерозуючого ліхена незрозуміла. Вважається, що до розвитку захворювання може наводити широке коло факторів – генетичні, аутоімунні, інфекційні, механічні, гормональні. У сучасній андрології, дерматології та гінекології є спостереження сімейних випадків склеротичного лишаю та склерозуючого ліхена геніталій. Дослідження, що проводяться в даному напрямку, дозволили виявити ряд генів, відповідальних за розвиток успадкованого облітеруючого ксеротичного баланіту і ступеня його виразності.

Дані деяких наукових досліджень вказують на зв’язок між даною формою баланіту та аутоімунними ураженнями – вітіліго, псоріазом, ревматичною поліміалгією, системним червоним вовчаком, цукровим діабетом, мікседемою, первинним біліарним цирозом печінки, алопецією та ін. Крім того, місцеві тканин при аутоімунних захворюваннях. Не виключається роль вірусних агентів, зокрема, у тканинах крайньої плоті після виконання циркумцизіо, нерідко виявляються збудники генітального герпесу та папіломавірусної інфекції.

У ряді випадків простежується залежність виникнення хвороби від місцевих ушкоджень шкіри – механічної, хімічної чи термічної травми, потертостей, хронічного подразнення сечею, радіаційного опромінення під час променевої терапії. Ряд дослідників відзначають зв’язок склеротично-фіброзних змін області голівки статевого члена з попереднім хірургічним обрізанням крайньої плоті з приводу фімозу. Передбачається, що розвиток патології може бути пов’язаний із віковим падінням рівня тестостерону або порушенням чутливості тканин до чоловічих статевих гормонів.

Уражається головка статевого члена і внутрішній листок шкіри крайньої плоті – спочатку з’являються білуваті плями, бульбашки з геморагічним вмістом та атрофічні ділянки, які потім трансформуються в склеротичні бляшки. Надалі утворюється циркулярне склеротичне кільце, у міру ущільнення якого виведення голівки не може. На цьому тлі додаткове інфікування може призводити до бактеріального запалення головки статевого члена – баланіту. У кінцевій стадії баланіту з розвитком рубцевого фімозу голівка остаточно перестає відкриватися.

У чоловіків, які раніше перенесли обрізання, облітеруючий ксеротичний баланіт зазвичай починається в зоні післяопераційного шкірного рубця. Зниження еластичності шкіри крайньої плоті може супроводжуватись її надривами, особливо під час статевого акту. При рубцювання зовнішнього отвору уретри та частини сечівника в області човноподібної ямки розвивається утруднене сечовипускання, що вимагає натужування; струмінь сечі стає тонким і уривчастим. Перебіг патології рецидивуючий, тривалий.

Склеро-атрофічні та гіперкератотичні процеси при облітеруючому ксеротичному баланіті не тільки погіршують якість життя, але і можуть стати причиною рецидивуючих інфекцій сечових шляхів (уретриту, циститу, пієлонефриту), сечокам’яної хвороби, гідронефрозу та навіть ниркової недостатності.

У ході діагностики необхідно виключити інші захворювання із подібною симптоматикою – бактеріальний та грибковий баланопостит, герпетичну, хламідійну інфекцію, набутий фімоз, крауроз та лейкоплакію статевого члена. У комплексі діагностики виконується бактеріологічне та ПЛР дослідження мазків. Остаточне підтвердження отримують за допомогою біопсії змінених вогнищ шкіри статевого члена та уретри та їх морфологічного вивчення.

При гістологічному дослідженні виявляються ділянки фолікулярного гіперкератозу, витончення шару паросткового епідермісу, гомогенний склероз колагену, скорочення або атрофія еластичних волокон, густа лімфоплазмоцитарна інфільтрація. Крім верифікації цього різновиду баланіту, біопсія дозволяє виключити рак статевого члена та сечівника. З метою виявлення стриктур уретри показано виконання уретрографії та уретроскопії.

Тактика лікування визначається поширеністю склерозуючих змін. У початковій I стадії склерозуючого ліхена, коли в патологічні зміни залучається тільки крайня плоть, проводиться операція обрізання крайньої плоті (циркумцизіо) з наступним спостереженням.

При ІІ стадії, що характеризується звуженням отвору уретри, потрібно виконання меатотомії – хірургічного розтину меатусу. Надалі призначаються тривалі курси місцевої терапії глюкокортикоїдними кремами. У III і IV стадії, що протікає з тотальним залученням крайньої плоті, головки члена, сечівника, необхідно широке висічення рубцевих тканин проведення реконструктивної пластики уретри протягом, потім – локальної глюкокортикоїдної терапії.

При своєчасному лікуванні прогноз сприятливий, на пізніх стадіях спостерігаються порушення сечовипускання, зростає ймовірність розвитку раку статевого члена. Спеціальної профілактики не вироблено. Рекомендується уникати травматизації статевих органів та ЗПСШ, регулярно виконувати гігієнічні процедури, своєчасно звертатися до фахівців щодо екстрагенітальної патології. При виявленні будь-яких змін у ділянці головки статевого члена необхідна консультація лікаря-андролога. Раннє висічення уражених тканин, консервативна терапія та спостереження дозволяють уникнути грізних ускладнень.