Олеогранульома статевого члена

Олеогранульома статевого члена – запальні та трофічні зміни шкірного покриву та фасцій статевого члена, обумовлені місцевим підшкірним введенням різних маслянистих речовин, здатних до затвердіння. Олеогранулема статевого члена проявляється утворенням щільних інфільтратів на тілі статевого члена, рубцевою деформацією пеніса, набряком лімфатичним, болем при ерекції. Ускладненнями можуть бути поширення процесу на уретру і мошонку, парафімоз, утворення виразкових дефектів і нориць. Діагностика олеогранульоми заснована на анамнестичних даних, результатах огляду та пальпації, УЗД та УЗДГ статевого члена, біопсії. Лікування олеогранулеми статевого члена оперативне (висічення крайньої плоті, операція Сапожкова-Райха).

Олеогранулема статевого члена – розростання грануляційної тканини у підшкірних шарах статевого члена внаслідок самостійного ін’єкційного введення пацієнтом різних речовин з метою потовщення пеніса. В даний час в урології та андрології під олеогранулемою статевого члена розуміється комплекс патологічних реакцій, що розвинулися у відповідь на наявність під шкірою статевого члена будь-якого чужорідного предмета або речовини (гелю, кульок, стрижнів та ін.), які введені туди самим пацієнтом або іншою некваліфікованою особою .

Зазвичай олеогранулема статевого члена діагностується у чоловіків віком від 20 до 55 років, проте абсолютну більшість у тому числі становлять пацієнти молодого віку (до 30 років). Олеогранулема статевого члена здатна до інфільтративного поширення на здорові тканини пеніса, мошонки, промежини, лобкової області та надзвичайно небезпечна своїми найближчими та віддаленими ускладненнями.

Формування олеогранулеми статевого члена є наслідком підшкірного введення маслянистих речовин або твердих предметів. Як правило, це робиться з метою потовщення статевого члена, надання йому додаткової твердості та обсягу. Найчастіше для підшкірного введення використовується вазелін, вазелінове масло, парафін, дитячий крем, преднізолонова та тетрациклінова мазі. Ця маніпуляція зазвичай виконується у замкнутих чоловічих групах (місцях позбавлення волі, армійських колективах) чи побутових умовах. Безпосередньою мотивацією для проведення процедури в більшості випадків є бажання чоловіка самоствердитися у сфері інтимних відносин, низький рівень статевої освіти, схильність до чужого впливу, відсутність критичного ставлення до негативного прикладу.

Простота технічної сторони процедури та відсутність фінансових витрат робить її дуже поширеною серед чоловіків. Оскільки маніпуляція найчастіше здійснюється в антисанітарних умовах, з нехтуванням медичними вимогами, самостійно або за допомогою інших некваліфікованих «фахівців», її з повним правом можна віднести до розряду членоушкодження.

У патогенезі олеогранулеми статевого члена виділяють такі фази: продуктивну (проліферацію), кістозну, гіалінозу, лімфатичного набряку та утворення нових гранулематозних вогнищ по периферії. У проліферативну фазу у відповідь підшкірне введення сторонніх речовин у тканинах статевого члена розвивається реактивне запалення, навколо запального інфільтрату розростається грануляційна тканина. Погіршення кровопостачання ураженої ділянки супроводжується тканинною ішемією та трофічними порушеннями, появою виразкових дефектів на поверхні шкіри. У товщі змінених тканин формуються кісти, які при нагноєнні розкриваються на поверхню шкіри з утворенням свищів, що довго не гояться. Через кілька років настає фаза гіалінозу, що характеризується дезорганізацією (дистрофією) сполучної тканини. Подальші порушення мікроциркуляції та лімфовідтоку в навколишніх тканинах призводять до циклічного повторення патологічних реакцій, інфільтративного поширення олеогранулеми статевого члена та прогресуючого характеру перебігу гранулематозного процесу.

За широким поширенням гранулематозних вогнищ розрізняють 3 ступеня олеогранулемы статевого члена:

• I ступінь – олеогранулема локалізується в місці ін’єкції і вражає не більше 1/3 стовбура статевого члена
• II ступінь – олеогранулема вражає більшу частину або всю шкіру статевого члена
• III ступінь – олеогранулема поширюється на шкіру мошонки, промежини чи лобкової області.

У клінічному перебігу олеогранулеми статевого члена виділяють неускладнену стадію (гранулематозний інфільтрат) та ускладнену стадію (рубцева деформація, гнійно-некротичні зміни та ін.).

Наявність олеогранулеми статевого члена характеризується появою у місці запровадження сторонніх речовин щільних пухлиноподібних вузлів різної величини та форми. Поверхня статевого члена стає бугристою. На початкових стадіях олеогранулема статевого члена не викликає хворобливих відчуттів і відрізняється від кольору від навколишньої шкіри. Надалі, після періоду відносного клінічного благополуччя розвивається болючість у галузі пухлиноподібної освіти, лімфатичний набряк та деформація статевого члена, еректильна дисфункція. Шкіра статевого члена спаяна з навколишніми тканинами і нерухома.

Ускладнення олеогранулемы статевого члена можуть бути через 7-10 років після введення сторонніх речовин. У тому числі зустрічаються парафимоз, виразкові дефекти, підшкірні нориці, некроз шкіри статевого члена, гангрена статевого члена. При переході гранулематозного інфільтрату на мошонку, промежину, лобкову ділянку розвивається олеогранулема зовнішніх статевих органів.

Зазвичай олеогранулема статевого члена безпомилково діагностується вже під час першого прийому уролога чи андролога виходячи з анамнезу і скарг пацієнта, які вказують на наявність у минулому факту запровадження хімічних чи інших речовин під шкіру статевого члена та розвитку нині турбуючих симптомів. При огляді та пальпації виявляються вузлуваті ущільнення та рубцеві зміни в ділянці статевого члена.

З метою оцінки стану кавернозної тканини та кровопостачання проводиться УЗД та УЗДГ судин статевого члена. Оскільки олеогранулема статевого члена має схожість із твердим шанкром, а іноді і поєднується з ним, необхідне виключення сифілісу та інших ЗПСШ за допомогою лабораторної діагностики (ІФА, ПЛР, РІФ). У разі сумніву з приводу походження освіти (наприклад, заперечення пацієнтом факту введення речовин під шкіру пеніса), можливе проведення біопсії утворення статевого члена з подальшим морфологічним дослідженням біоптату.

Консервативна терапія олеогранулемы статевого члена неефективна і може здійснюватися лише як передопераційної підготовки з метою усунення запального процесу. Пацієнтам призначається антибактеріальна терапія, місцеві мазеві пов’язки та ванни з антисептичними розчинами, фізіотерапія. Радикальним методом лікування олеогранулемы статевого члена може лише операція, обсяг і вид якої визначається ступенем поширення гранулематозного процесу та супутніми ускладненнями.

Найбільш щадним типом операції є кругове висічення крайньої плоті (циркумцизіо), яке показано при невеликих олеогранулематозних вогнищах, розташованих в крайній крайній плоті. Обмежені олеогранульоми, розташовані на тілі статевого члена, можуть бути видалені в ході одноетапної операції з одномоментним закриттям дефекту шкіри місцевими тканинами. У разі неможливості заміщення дефекту місцевими тканинами використовуються шкірні клапті на судинній ніжці.

При великих поразках видалення олеогранулемы статевого члена виконується двоетапна операція Райха-Сапожкова. На першому етапі проводиться видалення власних покривних тканин статевого члена та його занурення під шкіру передньої поверхні мошонки з виведенням головки. Через кілька місяців, під час другого етапу операції статевий член відокремлюється від мошонки, здійснюється його пластика місцевими тканинами. Надалі для лікування імпотенції пацієнту може знадобитися проведення фаллопротезування. В окремих особливо важких випадках, ускладнених гангреною, за життєвими показаннями проводиться ампутація статевого члена.

Олеогранулема статевого члена є самодіяльною маніпуляцією, що калічить, в 100% випадках негативно впливає на статеву функцію пацієнтів і призводить до серйозних наслідків: еректильної дисфункції, психологічних розладів, ускладнень. Спроби самостійного збільшення довжини та товщини пеніса за допомогою не призначених для цього засобів неприпустимі. Будь-які види пластики статевого члена повинні виконуватися лише за умов медичного закладу кваліфікованими фахівцями. Профілактичні заходи повинні включати грамотне сексуальне виховання та просвітництво.