Онхоцеркоз

Онхоцеркоз – гельмінтна інвазія з групи філяріатозів, що призводить до ураження шкірних покривів, лімфатичних вузлів та очей. Дерматологічні зміни при онхоцеркозі характеризуються утворенням щільних фіброзних вузлів, висипу, що свербить, виразок, що повільно гояться, ділянок депігментації. Поразка лімфатичної системи супроводжується склерозуванням лімфовузлів, розвитком лімфедеми. Поразка очей протікає на кшталт хронічного кон’юнктивіту, кератиту, ускладнюються катарактою, глаукомою, хориоретинитом. Діагноз онхоцеркозу підтверджується за допомогою виявлення личинок збудника у біоптаті шкіри. Специфічна терапія онхоцеркозу проводиться протипаразитарними препаратами з мікро- та макрофілярицидною дією.

Онхоцеркоз – трансмісивний гельмінтоз, що викликається паразитуванням в організмі людини нематод Onchocerca (онхоцерків). При онхоцеркозі переважно страждають лімфатична система, шкіра, підшкірна клітковина та орган зору (річкова сліпота). Вогнища онхоцеркозу та інших філяріатозів виявлені у країнах Африки, Латинської Америки, Близького Сходу. Загалом у ендемічних країнах налічується близько 18 млн. хворих на онхоцеркоз. Онхоцеркоз та його ускладнення є однією з провідних причин сліпоти, поступаючись за частотою катаракти та трахоми. Особливості паразитування збудника в організмі людини роблять онхоцеркоз актуальним захворюванням для інфекційних хвороб, дерматології та офтальмології.

Паразитичні гельмінти, що викликають онхоцеркоз – нематоди Onchocerca volvulus, належать до сімейства Filariidae, загону Filariata. Онхоцерки є ниткоподібними круглими черв’яками з більш тонкими кінцями. Розміри дорослих паразитів (макрофілярій) у довжину становлять 19-50 мм, завширшки – 0,13-0,4 мм (самки більші за самців); розміри личинок (мікрофілярій) – 0,15-0,37 та 0,05-0,09 мм відповідно.

Єдиним джерелом інвазії та остаточним господарем гельмінтів є хвора на онхоцеркоз людина. Проміжними господарями і одночасно переносниками-розповсюджувачами онхоцеркозу виступають кровососні мошки Simulium, що мешкають біля річок та водойм. Під час укусу хворої людини до організму мошок потрапляють личинки, які через 6-12 днів стають інвазійними. При повторних укусах людей личинки впроваджуються в шкіру, мігрують за лімфатичною системою, проникають у підшкірну жирову клітковину, де перетворюються на статевозрілих особин. Дорослі онхоцерки паразитують у підшкірних вузлах (онхоцеркомах), де відроджують личинок – мікрофілярій. Личинкові особини можуть проникати в лімфатичні вузли та очі; тривалість їхнього життя становить 6-30 місяців. Дорослі онхоцерки мешкають до 10-15 років, щорічно виробляючи до 1 млн. личинок.

Захворюють на онхоцеркоз переважно сільські жителі ендемічних місцевостей, розташованих біля річок, у місцях виплоду мошок. Вікові межі гельмінтної інвазії не визначено; зараженню онхоцеркозом однаково схильні і діти, і люди похилого віку. У патогенезі онхоцеркозу основна роль належить сенсибілізації організму антигенами мікрофілярій та продуктами їхньої життєдіяльності, що супроводжується місцевими та загальними алергічними реакціями. Паразитуючи в шкірі, мікрофілярії викликають так званий онхоцеркозний дерматит, що характеризується депігментацією, потовщенням епідермісу, утворенням онхоцерком, виразками. При проникненні в очі личинки паразита викликають ураження судинної оболонки ока, сітківки та зорового нерва, що загрожує сліпотою. При ураженні лімфатичної системи виникає хронічний лімфостаз, лімфаденопатія.

Перші клінічні ознаки онхоцеркозу розвиваються приблизно через рік після зараження. Вони включають пропасницю, загальне нездужання, еозинофілію крові. Онхоцеркозний дерматит супроводжується інтенсивним шкірним свербінням (філяріозна корости), сухістю та лущенням шкіри, появою гіперпігментації. Характерна поява папульозної висипки, елементи якої можуть трансформуватися в пустули, виразки і загоюватися протягом тривалого часу з формуванням рубців. Загострення дерматиту нагадують бешихове запалення шкіри.

При значній інвазії мікрофіляріями шкіра втрачає еластичність, гіпертрофується і стає схожою на апельсинову кірку («слонова шкіра», «крокодилова шкіра»). Тривалий перебіг онхоцеркозу призводить до стійкої депігментації шкіри («шкіра леопарда»), яка частіше виникає на нижніх кінцівках, пахвових і пахвинних областях, на статевих органах. Результатом онходерматиту служить атрофія епідермісу, волосяних фолікулів та потових залоз. У запущеній стадії онхоцеркозу утворюються великі складки шкіри, що звисають («левове обличчя», «готтентотський фартух» «висячий пах», «висяча пахва»), часто виникають пахвинні і стегнові грижі.

Типовим проявом онхоцеркозу служить утворення онхоцерком – фіброзних підшкірних вузлів розміром від 0,5 до 10 см, щільних та болючих на дотик. Найчастіше онхоцеркоми локалізуються в ділянці голови, тазу, лопаток; при утворенні вузлів навколо суглобів відзначається розвиток тендовагінітів та артритів. Поразка лімфатичної системи при онхоцеркозі характеризується збільшенням лімфовузлів (особливо стегнових і пахових), їх склерозуванням, розвитком лімфостазу (слоновості) мошонки та нижніх кінцівок.

Найбільш небезпечні прояви онхоцеркозу виникають при міграції мікрофілярій в оболонки та середовища ока. У початковому періоді внаслідок механічного та токсико-алергічного впливу розвиваються ознаки кон’юнктивіту: сльозотеча, світлобоязнь, різь в очах, набряк та гіперемія кон’юнктиви. Поразка рогівки супроводжується точковим кератитом, «сніговим помутнінням» рогової оболонки ока, виразками та кістами рогівки. Часто виникають іридоцикліти, атрофія та депігментація райдужної оболонки. Ураження очей при онхоцеркозі ускладнюється катарактою, глаукомою, хоріоретинітом, атрофією зорового нерва та сліпотою.

На користь онхоцеркозу свідчить наявність специфічного дерматиту, онхоцерком, очних уражень та змін з боку лімфатичної системи, а також відповідного епідеміологічного анамнезу. Підтвердження діагнозу сприяє виявлення онхоцерків у посічених підшкірних вузлах або мікрофілярій у тонких зрізах або біоптатах шкіри. Крім цього, мікрофілярії можуть виявлятися у рогівці, передній та задній камері ока при проведенні біомікроскопії. Для оцінки ступеня поразки очей пацієнту потрібна консультація офтальмолога. У діагностиці онхоцеркозу застосовують серологічні методи (РСК, ІФА, РПГА), внутрішньошкірна алергічна проба. Лабораторно-інструментальна діагностика дозволяє диференціювати онхоцеркоз від інших філяріатозів, грибкових захворювань шкіри, лепри, гіповітамінозів А та В.

Для проведення терапії онхоцеркозу розроблено кілька схем, призначення яких в індивідуальному порядку здійснюється лише спеціально підготовленими лікарями-паразитологами. Це з токсичністю препаратів, і навіть можливістю розвитку тяжких токсико-алергічних реакцій, викликаних загибеллю паразитів. Для лікування онхоцеркозу застосовуються лікарські засоби з мікрофілярицидною (діетилкарбамазин, івермектин) та макрофілярицидною (сурамін, тримеларсан) дією. При виражених алергічних реакціях призначаються антигістамінні препарати, кортикостероїди, плазмаферез. Онхоцеркозні вузли, розташовані на голові, підлягають видаленню хірургічним шляхом; розтин та дренування абсцесів проводиться за загальноприйнятими правилами.

Запобіжні заходи від зараження онхоцеркозом зводяться до індивідуального захисту від укусів мошок (носіння захисного одягу, використання репелентів), інсектицидної обробки місць виплоду комах. В ендемічних за онхоцеркозами регіонах можливе проведення хіміопрофілактики івермектином.