Опік носа

Опік носа – це пошкодження шкіри зовнішнього носа та слизових оболонок носової порожнини, спричинене високою температурою, концентрованими розчинами хімікатів, електрикою або іонізуючим випромінюванням. Основні симптоми – локальний пекучий біль, інтоксикаційний синдром, почервоніння, набряклість, утворення ерозій та везикул із серозним ексудатом, зовнішня деформація носа або западання його спинки. Діагностика ґрунтується на анамнестичних відомостях, візуальному огляді, даних передньої риноскопії та лабораторних тестів. Лікування полягає у видаленні відмерлих тканин, адекватному знеболюванні, дезитоксикаційній та симптоматичній терапії.

Опік носа – досить поширена форма ушкоджень лицьової області. Щорічно близько 50 000-70 000 осіб госпіталізуються до опікових відділень із цим діагнозом. У цьому в третини хворих формується порушення зміни носа, а 2 500-3 000 випадків закінчуються летальним результатом. Зазвичай опікова поразка цієї області спостерігається у дітей та осіб віком від 18 до 30 років. Статистично частіше опіки трапляються у представників чоловічої статі. Основна маса такого роду травм виникає внаслідок прямого впливу вогню або окропу – близько 50% та 30% від загальної кількості відповідно. Ці форми характеризуються найбільшою летальністю.

Основна причина опікового ураження слизових оболонок чи шкірних покривів носа – випадковий чи навмисний контакт із гарячими предметами і рідинами, концентрованими хімічними речовинами. Набагато рідше зустрічаються опіки, спричинені впливом електричного струму або радіаційного випромінювання, які належать до клінічних форм електротравми та променевої хвороби. Найбільш поширені такі етіологічні варіанти опікових травм:

• Хімічний. Розвивається при попаданні висококонцентрованих розчинів кислот чи лугів на здорові тканини. Найчастіше зустрічаються пошкодження, викликані вдиханням нашатирного спирту, каустичної соди або контактом з побутовими засобами, що чистять, виробничими хімікатами і продуктами їх випаровування.
• Термічний. Цей варіант виникає при взаємодії шкіри та слизових з відкритим полум’ям, киплячими рідинами або розпеченою парою. Опіки нерідко мають поширений характер, поєднуються з ураженням щелепно-лицьової ділянки, ротової порожнини або верхніх дихальних шляхів. У цю групу відноситься пошкодження шкіри при тривалому перебуванні під сонячними променями.

Незважаючи на те, що різні етіологічні варіанти опіків носа мають деякі патогенетичні особливості, загалом можна виділити три основні стадії розвитку патології: альтеративно-деструктивну, репаративну та відновну. При термічних та кислотних формах тканини піддаються припіканню за типом коагуляції. Причина цього явища – деструкція клітинної стінки, спричинена розпадом її структурних ліпідів. Контакт із лугами супроводжується колікваційним некрозом – результатом утворення водорозчинного транспортного білка (альбумінату). Ця речовина забезпечує поширення лугу углиб здорових тканин.

Опікові зміни викликають деформацію зовнішнього носа та виражене порушення носового дихання. Паралельно відбувається всмоктування токсичних речовин та продуктів розпаду тканин у судинне русло з розвитком інтоксикаційного синдрому, гемолізом еритроцитів та порушенням згортання крові. Надалі після проведення терапевтичних заходів або самостійно починається процес поступової репарації пошкоджених ділянок, що супроводжується відторгненням некротизованих тканин. Стадія відновлення характеризується регенерацією нормальних шкірних покривів чи слизових оболонок, а за наявності глибоких дефектів – формуванням сполучнотканинних рубців.

Залежно від глибини змін шкірних покривів виділяють чотири ступені тяжкості опіку носа:

• І ступінь. Клінічно проявляється лише місцевою гіперемією та помірною набряклістю підшкірної клітковини.
• ІІ ступінь. Характеризується утворенням у ділянці ураження пухирів, заповнених серозною рідиною. При їх розтині оголюється ростковий шар шкіри, що має яскраво-червоний колір.
• ІІІ ступінь. Виникає некроз шкіри, що супроводжується утворенням темно-сірого, чорного або специфічного струпа.
• IV ступінь. Виявляється відмиранням підлягають тканин – підшкірної жирової клітковини, кістякових м’язів, кісток.

Опікове пошкодження слизової носових ходів має три ступені виразності, які відрізняються такими ознаками:

• 1 ступінь. Супроводжується опіковим ураженням поверхневого шару слизової оболонки.
• 2 ступінь. Патологічний процес досягає базального рівня слизової кулі. Після відторгнення пошкоджених тканин залишаються поверхневі ерозії, які швидко гояться з утворенням рубця.
• 3 ступінь. Основна ознака – повна деструкція слизової оболонки та поширення некрозу на нижчерозташовані структури.

Клінічні прояви багато в чому визначаються локалізацією та обсягом пошкоджених тканин. При опіку зовнішньої поверхні носа першим симптомом завжди є гострий біль пекучого характеру на місці контакту з патогенним чинником. Виразність змін залежить від тривалості взаємодії з термічним чи хімічним агентом. При короткочасному контакті з розпеченими предметами або рідинами виникає місцеве почервоніння та помірна набряклість, при тривалому – утворення пухирів, заповнених каламутною рідиною. Приміщення ураженої ділянки під струмінь холодної проточної води супроводжується зменшенням інтенсивності болю. При попаданні на шкірні покриви агресивних лугів або кислот, крім вищезгаданих змін, швидко відбувається відмирання тканин – утворення ділянок темно-коричневого або чорного кольору, зміна форми носа.

При поверхневому опіку слизових носових ходів першими ознаками є відчуття печіння, сухості та дискомфорту. Ці симптоми швидко доповнюються погіршенням носового дихання, почуттям закладеності, помірними больовими відчуттями, втратою нюху. При хімічних ураженнях може сприйматися специфічний запах тієї чи іншої речовини. Часто яскраво виражений біль у носі іррадіює в лобову та вилицювату ділянку, рідше – в нижню щелепу.

При проникненні в носові ходи великої кількості хімічних речовин або термічних агентів у пацієнта виникає гострий нестерпний біль, бажання «видихнути» або «висморкати» речовину, що потрапила або предмет. Носове дихання стає неможливим, з’являються кров’яні виділення, через деякий час формується помірна зовнішня деформація спинки носа. Тяжкі опіки супроводжуються інтоксикаційним синдромом, який проявляється підвищенням температури тіла до 38,5 ° C, ознобом, головним болем, загальною слабкістю, нудотою, почастішанням пульсу, збільшенням частоти дихання, артеріальною гіпотензією.

Основне ускладнення опіку носа – виражений косметичний дефект. При зовнішніх пошкодженнях він обумовлений некрозом шкірних покривів та поверхневих ділянок носових хрящів. При глибоких опіках слизових у патологічний процес залучається чотирикутний хрящ, деструкція якого призводить до сідлоподібної деформації спинки носа. За аналогічним принципом може формуватися перфорація носової перегородки та її викривлення – стани, що супроводжуються погіршенням прохідності носових ходів та перешкоджають нормальному носовому диханню. Некроз слизової оболонки дистальних відділів порожнини носа стає причиною часткової або повної втрати нюху. Заміщення нормального війчастого епітелію супроводжується дренажною дисфункцією, схильністю до хронічних ринітів, синуситів, тубоотитів.

Діагностика опіків носа не становить особливих труднощів. Для встановлення діагнозу достатньо даних анамнезу та фізикального огляду. Повне обстеження хворого проводиться з метою оцінки ступеня тяжкості ушкодження та визначення подальшої терапевтичної тактики. У діагностичну програму входить:

• Опитування пацієнта. При зборі анамнезу отоларинголог звертає особливу увагу на вид агента, що травмує, тривалість його взаємодії зі шкірою або слизовими оболонками, динаміку клінічних симптомів.
• Зовнішній огляд. При опіках зовнішньої поверхні носа на місці ураження визначаються відповідні візуальні зміни. При огляді з хворого з хімічним опіком відчувається характерний запах агента, що травмує. У пацієнтів у тяжкому чи несвідомому стані оцінюються показники роботи серцево-судинної та дихальної систем – характер дихання та його частота, звучання тонів серця, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск.
• Передня риноскопія. При можливості огляду носової порожнини у ній виявляється помірна кількість геморагічних виділень. Після їх евакуації при поверхневих опіках візуалізується гіперемія та набряклість слизових оболонок, при глибоких – ерозії, невелика кількість везикул, наповнених серозним ексудатом, та ділянки некрозу. Поразки, спричинені хімічними речовинами, супроводжуються формуванням струпа певного кольору – білого, бурого чи жовтого.
• лабораторні аналізи. Відхилення від норми в ОАК виникають тільки при важких опіках, включають нейтрофільний лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. При вираженій інтоксикації є зниження рівня еритроцитів. Біохімічний аналіз крові у таких ситуаціях дає можливість виявити високі показники печінкових трансаміназ, білірубіну, сечовини, креатиніну та порушення водно-електролітного балансу.

Лікування опіків носа починається з невідкладної допомоги, яка має на увазі тривале промивання місця ураження великою кількістю холодної води. При опіках легкого ступеня тяжкості цього заходу може бути достатньо. Масивні та глибокі пошкодження вимагають госпіталізації до опікового відділення з проведенням подальших терапевтичних заходів. До таких відносяться:

• Медикаментозне лікування. Передбачає використання специфічних антидотів, інфузійну терапію плазмозамінниками з метою дезінтоксикації та відновлення нормальних реологічних властивостей крові. При розвитку гемолітичного синдрому додатково показано переливання еритроцитарної маси. Як патогенетичні та симптоматичні методи лікування застосовуються НПЗЗ, наркотичні анальгетики, прямі антикоагулянти, антибактеріальні препарати широкого спектру дії та інші засоби.
• Оперативні втручання. Суть хірургічного лікування полягає у висіченні некротизованих тканин (некректомії), пересадці аутотрансплантатів або алотрансплантатів. При глибоких внутрішніх опіках, що супроводжуються деструкцією хряща перегородки носа та формуванням перфоративного отвору, показано проведення септопластики з використанням слизових клаптів або штучних імплантатів.

Результат захворювання визначається характером травматичного агента та глибиною ураження тканин носа. При поверхневих ушкодженнях, правильно і своєчасно наданої першої медичної допомоги прогноз для одужання є сприятливим. Тяжкі випадки часто призводять до виражених косметичних дефектів та погіршення носового дихання, що потребує подальшої хірургічної корекції. Профілактичні заходи обмежуються дотриманням правил техніки безпеки, запобігання прямому контакту з агресивними хімікатами, відкритим вогнем, джерелами іонізуючого випромінювання або високої напруги.