Опущений, піднятий кінчик носа

Опущений або піднятий кінчик носа формується внаслідок особливостей взаємного розташування хрящої кінцевої частини носа, і навіть їх анатомічних властивостей. Ніс з різко запалою спинкою і піднятим, кирпатим кінчиком відомий як “курносий”, ніс з розплюснутим кінчиком – “качиний”, з кінчиком, загостреним і опущеним вниз, – “пташиний” або “яструбиний”. Невдоволення опущеним чи піднятим кінчиком носа пов’язані з бажанням індивіда отримати ніс правильної, канонічної форми, гармонійний коїться з іншими рисами особи. Вирішити цю проблему дозволяє ринопластика, що пропонує різні варіанти корекції кінчика носа.

Кінчик носа утворений хрящовими структурами та надає закінченості його формі. Опущений або піднятий кінчик носа нерідко входить у дисонанс із правильним положенням спинки та спотворює зовнішність загалом.

Ще в давньокитайських трактатах описаний ніс ідеальної форми: із прямою спинкою, добре закругленим кінчиком та гарною форми крилами. “Добре закруглений кінчик” має на увазі під собою, що ніс не повинен бути надмірно опущений або піднятий. До того ж, в ідеалі, ніс повинен бути обтічної форми, від перенісся до кінчика, не мати нахилу в будь-який бік і повинен гармоніювати з іншими рисами та контуром обличчя. Через тисячоліття канони краси не змінилися.

Форма кінчика носа визначається трикутним і прилеглими до нього великими хрящами крил, розташованими в кінцевій частині носа і носових крилах. Вважається, що ідеальний носогубний кут, утворений верхньою губою і кінчиком носа повинен дорівнювати приблизно 90°. При піднесеному кінчику носа кут більший за прямий, при опущеному кінчику носа зазвичай кут буває гострим. Похила лінія, що проходить від перенісся вздовж спинки носа, і вертикальна лінія, опущена вниз від перенісся у профіль, становлять естетично правильний кут, що дорівнює нормі 30°. Піднятий кінчик носа збільшує градус кута, а опущений кінчик – зменшує. Також естетично правильним вважається розташування колумели (шкірної перегородки між ніздрями) дещо нижче за рівень крил носа.

Гравітаційний птоз кінчика носа одна із перших ознак вікового старіння особи. Потовщення та опущення кінцевого відділу носа відбувається після 40-45 років і пов’язане зі втратою пружності та еластичності тканин та віковими процесами птозу чола та спинки носа. Крім того, опущення кінчика носа сприяє послаблюванню зв’язок, що утримують хрящі. Ці зміни значно «обтяжують» обличчя та додають зайві роки.

Нерідко для омолодження досить достатньо виконати пластику носа і трохи підняти його кінчик, не вдаючись до додаткових втручань на обличчі.

Щоб змінити положення кінчика носа – зробити його піднятим чи опущеним, ширшим чи вузьким, симетричним чи пропорційним – вдаються до пластичної хірургії – ринопластики хрящового відділу носа. Ця операція є більш щадною, тому що зачіпає тільки хрящі кінцевої частини носа.

Ринопластика кінчика носа проводиться за наявності широкого, асиметричного, опущеного, піднесеного кінчика носа, а також при вираженій колумелі. Складність ринопластики кінчика носа полягає в необхідності дотримання симетрії, обліку індивідуальної анатомії носа (товщини шкіри, форми та міцності хрящів, контуру спинки, анатомії кутів склепінь, довжини та ширини носа, розміру кута між кінчиком носа та губою), а також очікувань пацієнта.

Метою ринопластики кінчика носа є збереження нормальних та видозміни негармонійних анатомічних структур носа. При радикальному висіченні хрящів, що підтримують кінцевий відділ носа, може відбутися перекіс або опущення кінчика носа внаслідок втрати його опори, що викличе ще неестетичніший і неприродний вигляд. Тому основним принципом ринопластики кінчика носа є надання носа естетично сприятливих контурів без порушення опорних хрящових структур. При проблемі опущеного чи піднесеного кінчика носа оперативна корекція проводиться на нижніх латеральних хрящах.

На кінцевий результат пластики кінчика носа впливають вік, товщина шкіри, особливості кістково-хрящової структури носа та форми обличчя. Естетична корекція носа не рекомендується пацієнтам віком до 17 років.

Проведення ринопластики протипоказане при тяжких захворюваннях внутрішніх органів, цукровому діабеті, порушеннях згортання крові, інфекційних та онкологічних захворюваннях.

При проведенні ринопластики кінчика носа може застосовуватися як місцеве, так і загальне знеболювання разом із інфільтраційною анестезією. Тривалість операції зазвичай становить від 40 хвилин до 1 години, а іноді і більше. Форма кінчика носа моделюється за рахунок видалення деформуючої або зайвої хрящової тканини та фіксації хрящів у правильному новому положенні. Висоту піднесеного кінчика носа знижують, проекцію опущеного кінчика носа збільшують.

Пластика кінчика носа може виконуватися закритим методом через невеликі надрізи всередині носових ходів або відкритим методом через звичайний зовнішній доступ. У ході операції хірург впливає на м’які тканини, хрящі та колумеллу. Проводиться розсічення, висічення, переміщення та зшивання хрящів у новому положенні. Як додаткові операції можуть проводитися пластика ніздрів, колумели носа, а також контурна пластика носа.

Пластика кінчика носа менш травматична для пацієнта за хороших естетичних результатів. Відновлення після неї відбувається швидше, накладання гіпсової лангети не потрібно. Як правило, накладаються самостійно розсмоктуються шви. Прооперований кінчик носа фіксується лейкопластирем на 1 тиждень. Загоєння слизової оболонки відбувається через 3-5 днів.

Спочатку забороняється спати на животі, рекомендується виключити гаряче питво і активні фізичні навантаження, носіння окулярів з масивною оправою.

Підвищена чутливість кінчика носа може зберігатись протягом 1,5-2 місяців. Протягом 2-х тижнів після ринопластики набряк тканин спадає на 85%, через 2 місяці – на 90%, незначна набряклість може зберігатися від 6 до 12 місяців залежно від обсягу та складності ринопластики.

Естетичний результат помітний відразу ж після зняття пов’язки, про остаточний успіх операції можна судити через півроку-рік після пластики кінчика носа при повному сходження набряку.