Папіліт

Папіліт – це гостре або хронічне запалення гіпертрофованих анальних сосочків. Проявляється періодичним або постійним болем в області прямої кишки, відчуттям стороннього тіла, спазмом анального сфінктера, утрудненнями при дефекації. Патологія діагностується за допомогою проктологічного огляду, пальцевого ректального дослідження, аноскопії та гістологічного аналізу біоптату. Для лікування використовують антибіотики, антисептичні та протизапальні препарати. У завзятих випадках запалені анальні сосочки січуть або піддають кріодеструкції.

Морфологічною основою виникнення папілліту служить гіпертрофія анальних сосочків (папіл) – природних конічних або кулястих утворень, що є залишками клоакальної мембрани, яка перфорується на 7-9 тижнів внутрішньоутробного періоду. Сосочки складаються із сполучнотканинної основи, покритої плоским багатошаровим епітелієм, і розташовуються на вільній частині напівмісячних клапанів, що оздоблюють природні піднесення (стовпчики) і поглиблення (крипти) заднього проходу. У нормі розміри папіл становлять від 0,2 до 1,0 см, проте під дією факторів, що травмують, вони можуть збільшуватися до 2,5-3,0 см і запалюватися.

Папіліт виникає на тлі попередньої гіпертрофії папіл. Фахівці у сфері проктології розрізняють передумови до запального процесу та фактори, які безпосередньо провокують початок захворювання. Імовірність папілліту суттєво зростає за наявності наступних патологічних станів або зовнішніх втручань:

• Захворювання аноректальної зони. Запалення анальних сосочків часто розвивається на тлі геморою. Запальний процес може контактно поширюватися при вагінально-ректальних норицях, інфекційних ураженнях ануса та прямої кишки (проктитах, криптитах, парапроктитах). Можливе формування папілліту за наявності тріщин заднього проходу.
• Травматизація ректальної слизової. Епітелій папіл може механічно пошкоджуватися неперетравленою твердою їжею (уламками кісточок, лушпинням насіння), наконечником клізми або щільним калом у пацієнтів, які страждають на запори. Хімічний подразнення спостерігається при хронічній діареї, тривалому користуванні лікарських препаратів у свічках.

Важливим фактором є застійні явища в області малого тазу, які відзначаються при ожирінні, гіподинамії та вагітності. Безпосередньою причиною папілліту зазвичай стає масивне бактеріальне обсіменіння, значне механічне або хімічне ушкодження слизового шару прямої кишки у поєднанні з локальним або загальним зниженням захисних сил організму.

Вогнищем інфекції при папілліті є запалені морганієві крипти або оболонка прямої кишки. При бактеріальній інвазії, хімічному чи механічному пошкодженні багатошарового епітелію, що покриває анальні сосочки, виникає місцева запальна реакція. У зоні ураження відбувається викид медіаторів запалення, під впливом яких розширюються кровоносні судини, порушується мікроциркуляція у тканинах. Для папілліта характерний набряк запаленого сосочка, гіперемія слизової оболонки та виникнення больових відчуттів.

На ранніх стадіях захворювання протікає малосимптомно чи безсимптомно. Пацієнтів може турбувати дискомфорт в області заднього проходу, відчуття стороннього тіла у прямій кишці. Для початкового етапу папілліту больовий синдром нетиповий, біль з’являється лише іноді під час акту дефекації. При прогресуванні патології та збільшенні анальних сосочків у розмірах наростають больові відчуття, які можуть іррадіювати в промежину, статеві органи, область крижів та куприка.

При тривалому перебігу захворювання виникає постійний спазм сфінктера заднього проходу, пацієнти скаржаться на труднощі під час дефекації, часті запори. Ознакою ускладненого варіанта папілліту може бути наявність слизово-гнійних чи кров’янистих виділень. Іноді спостерігається мацерація шкіри навколо анального отвору, що супроводжується інтенсивним свербінням та хворобливістю. При неускладнених формах хвороби загальний стан хворих залишається задовільним.

У разі розростання анальних сосочків до 3-4 см вони можуть випадати та ущемлятися анальним сфінктером. Такий стан характеризується різким болем з іррадіацією в куприк. При приєднанні вторинної інфекції папіліт ускладнюється гнійним запаленням, котрим характерно посилення больового синдрому. Інфекційний процес може поширюватися по всій слизовій поверхні, викликаючи проктит. При зниженні загальної реактивності запалення переходить на суміжні тканини з недостатнім розвитком парапроктита.

Через постійну травматизацію каловими масами на поверхні папіл з’являються поверхневі ерозії або виразки. При цьому у пацієнтів з папілітом періодично відзначаються кровотечі із заднього проходу різної інтенсивності аж до профузних, виникає анемія. Хронічний перебіг хвороби характеризується грануляцією анальних сосочків. Найбільш небезпечне ускладнення захворювання – злоякісне переродження епітелію з формуванням раку прямої кишки.

Постановка діагнозу здебільшого здійснюється клінічно під час стандартного проктологічного огляду. Додаткові методи дослідження застосовують виявлення проктологічних захворювань, які можуть призводити до запалення анальних сосочків. Для обстеження пацієнта з підозрою на папіліт найбільш інформативними є:

• Пальцеве дослідження. Метод використовується для оцінки тонусу анального сфінктера, вивчення стінок прямої кишки та виявлення патологічних утворень. У разі папілліту промацуються збільшені та набряклі сосочки, різко болючі при пальпації. Після вилучення пальця на рукавичці можуть залишатися сліди гною чи крові.
• Інструментальне обстеження. Проводиться аноскопія – обстеження нижньої частини прямої кишки за допомогою спеціального оптичного приладу (аноскопа) дозволяє візуалізувати стан слизової оболонки, виявити запалені ділянки. При необхідності проктолог проводить біопсію підозрілої освіти для подальшого цитоморфологічного дослідження.
• Мікроморфологічний аналіз. Гістологічне вивчення фрагмента тканини під мікроскопом потрібне у разі підозри на аноректальні неоплазії. При папілліті клітини мають нормальну будову, усі шари слизової оболонки збережені. Спостерігається масивна лейкоцитарна та макрофагальна інфільтрація біоптатів, можуть визначатися ділянки некрозу.

У стандартних лабораторних аналізах за неускладненого папілліту всі показники перебувають у межах норми. При кровотечах з покритих виразками папіл може виявлятися зниження концентрації гемоглобіну та числа еритроцитів у загальному аналізі крові. При гнійному запаленні виконується бактеріологічний посів калу визначення виду збудника.

Насамперед папіліт диференціюють з поліпами – доброякісними новоутвореннями слизової прямої кишки. Основний діагностичний критерій – результати гістологічного дослідження біоптатів утворень. Також звертають увагу на анамнез хвороби, зв’язок гіпертрофії сосочків з іншими проктологічними захворюваннями. Обстеженням пацієнта з папілітом займається проктолог, для консультації може залучатися онколог.

Схема ведення хворих включає призначення протизапального лікування для усунення симптомів папілліту та етіопатогенетичну терапію основного захворювання, що ускладнилося запаленням гіпертрофованих папіл. На початковому етапі з раціону пацієнта виключаються продукти, які подразнюють слизову оболонку кишечника, рекомендується ретельне дотримання правил особистої гігієни, забезпечення регулярної неутрудненої дефекації, ЛФК поліпшення кровообігу в тазових органах. Місцево призначаються:

• Антибактеріальні препарати. Для придушення патологічної активності мікрофлори зазвичай використовують хлорамфеніколи та інші антибіотики місцевої дії. Лікарські засоби вводять у пряму кишку у вигляді свічок.
• Розчини антисептиків. Застосовуються у вигляді теплих сидячих ванн, мікроклізм та свічок. Виявляють в’яжучу, протигнильну, бактеріостатичну або бактерицидну дію, зменшуючи вираженість запалення.
• Протизапальні супозиторії. Показано за наявності вираженого больового синдрому. Найчастіше призначають препарати месалазину, які пригнічують синтез простагландинів і пов’язують вільні радикали.

Хірургічне лікування папілліту потрібне при неефективності медикаментозної терапії, хронічному, часто рецидивному або ускладненому перебігу захворювання зі значним збільшенням розмірів запаленого анального сосочка, його регулярним вивиханням з ануса, виразкою. У ході класичної операції Габріеля висікається уражений сосочок і крипта, що підлягає. У деяких випадках можливе проведення малоінвазивного втручання (кріодеструкції).

Результат захворювання сприятливий, більшість пацієнтів після комплексного медикаментозного лікування спостерігається повний регрес симптоматики. При розвитку ускладнень та проведенні хірургічних втручань прогноз погіршується. Профілактика папілліта передбачає ранню діагностику та адекватну терапію проктологічних захворювань, нормалізацію роботи кишечника з недопущенням хронічних запорів. Рекомендується виключити провокуючі чинники – обмежити вживання спиртного, гострих та пряних страв, підвищити рухову активність.