Паратиф С

Паратиф С – Це гостра бактеріальна кишкова інфекція. Характерними ознаками патології є нудота, блювання, рясний рідкий стілець, збільшення печінки та селезінки. Хвороба супроводжується вираженою лихоманкою та інтоксикацією. Діагностика передбачає виявлення збудника у біологічних рідинах організму, наростання титру антитіл до бактеріальних антигенів. Лікування етіотропне із застосуванням антибактеріальних засобів, обов’язкове проведення дезінтоксикації, зниження виразності лихоманки, інші заходи патогенетичної та симптоматичної терапії.

Паратиф є інфекційною нозологією з переважно аліментарним шляхом зараження. Опис клінічної картини захворювання незалежно один від одного зробили іранський дослідник Макадам і сербський лікар Хіршфелд (1919), роком пізніше збудник був одночасно виділений російським інфекціоністом Івашенцовим і німецьким вченим Вейгманном. Хвороба зустрічається переважно у жителів азіатських та близькосхідних країн. З огляду на поширеність ВІЛ у світі та підвищення ймовірності зараження при даній інфекції паратиф С може стати однією з актуальних проблем сучасної інфектології. До групи ризику також входять молоді чоловіки, вагітні та діти.

Збудник інфекції – бактерія Salmonella hirschfeldii. Мікроорганізми мають високу стійкість до факторів зовнішнього середовища. Джерелами та резервуарами інфекції служать хворі люди, носії, свині, корови. Шлях передачі – харчовий, реалізується при вживанні некип’яченого молока, сирого м’яса, нутрощів хворих тварин. При забрудненні випорожнення джерел питної води можливий водний шлях зараження. Мухи, таргани, інші комахи можуть бути механічними переносниками бактерій. Контактний спосіб характерний за умов низького рівня гігієни.

Основні фактори ризику – наявність ВІЛ-інфекції, онкології, інших імунних дефіцитів, хронічні запальні захворювання шлунково-кишкового тракту. Небезпека становить вміст дрібної та великої рогатої худоби поблизу житла, забруднення фекаліями питних джерел, вживання недостатньо термічно обробленого м’яса, працю на скотобійнях. Величезну роль поширенні хвороби грають незадовільні умови проживання, хронічне недоїдання, нехтування правилами особистої гігієни та санітарними нормами, особливо під час роботи на харчовому виробництві.

Після проникнення сальмонел у шлунок відбувається часткова загибель мікроорганізмів, основною мішенню збудника є лімфоїдні утворення тонкого та товстого кишечника. Бактерії активно розмножуються всередині лімфатичних бляшок, у невеликій кількості потрапляють у системний кровотік, розносяться органами (переважно – ретикуло-ендотеліальної системи). У уражених тканинах утворюються гранульоми. Частина сальмонел повертається в мезентеріальні лімфовузли, частина збудників впроваджується в слизову оболонку товстого кишечника і формує виразки. Характерна супресія клітинної ланки імунітету, особливо Т-хелперів.

Класифікація паратифу С формується з урахуванням ступеня інвазії сальмонел у межах організму. Вважається, що в імунокомпетентних осіб інфекція рідко виходить за межі травного тракту. Основна локалізація бактерій – товстий кишечник, дисемінація збудника виражена незначною мірою. Виділяють такі форми захворювання:

1. Гастроентерична. Характеризується вираженою дисфункцією ШКТ, частим розвитком зневоднення. Даному виду паратифу властиве формування катарально-геморагічного, виразково-некротичного коліту. Тривалість стану вбирається у 4-5 діб.
2. Тифоподібна. Клініка копіює таку при черевному тифі. Відзначається рецидивна гіперпірексія, помітна адинамія, сомноленція, загальмованість, головний біль, жовтяниця, гепатоспленомегалія. Можлива поява розеол, рідше зустрічається петехіальний висип.
3. Септична. Діагностується у дітей молодшого віку, пацієнтів із глибокою імуносупресією. Типовими є мінімальні патологічні зміни в кишечнику, множинні гнійні відсіви в органах. Найчастіше формується септичний ендокардит.

Інкубаційний період становить 4-12 днів, може зменшуватись до кількох годин. Хвороба починається гостро з ознобу, нападів різкої слабкості та головного болю. Температура тіла досягає 39,5-40 ° C і більше, надалі супроводжується добовими коливаннями в 1-2 ° C. Пацієнти з гастроентеричною формою пред’являють скарги на нудоту, багаторазове блювання, біль біля області пупка, по всьому животу. Приєднання діарейного синдрому виглядає як частий рідкий пінистий випорожнення зі смердючим різким запахом, іноді з домішкою крові. Рідше кал схожий на болотяну тину.

При тифоподібній формі відзначається різка загальмованість, труднощі при контакті з хворим, сильний біль голови. Нудота, діарея та блювання нехарактерні, є виражений метеоризм та запори. Можлива поява рожевих плям на шкірі грудей та живота, що зникають при натисканні. При септичній формі лихоманка досягає високих цифр (понад 40 ° C), супроводжується приголомшливими ознобами. Можуть виникати болі в кістках та суглобах, порушення свідомості, галюцинації, паралічі, різке падіння артеріального тиску – це пов’язано з гнійними відсіваннями до різних органів, розвитком інфекційно-токсичного шоку.

Ускладнений перебіг паратифу зустрічається рідко. Найчастіші ускладнення спостерігаються на 2-4 тижні хвороби, зумовлені пневмонією, ендокардитом, перфорацією кишкової стінки, перитонітом, інфекційно-токсичним шоком, а також шлунково-кишковими кровотечами. При гастроінтестинальній формі можлива виражена дегідратація до розвитку гіповолемічного шоку. Рідше трапляються такі ускладнення як холангіт, гепатит, остеомієліт, артрити великих суглобів, токсичний міокардит. У деяких випадках формується бактеріоносійство та хронізація паратифу С.

Верифікація діагнозу паратифу С обов’язково включає консультацію інфекціоніста. При підозрі на прорив або кишкову кровотечу необхідний огляд хірурга. Важливим є ретельний збір епідеміологічного анамнезу, вказівки на перебування в ендемічних країнах, вживання страв з м’яса та молочних продуктів з невідомим статусом термічної обробки. Інші спеціалісти залучаються за наявності показань. Для підтвердження діагнозу використовуються такі лабораторно-інструментальні методики:

• Фізикальні дані. Об’єктивний огляд виявляє загальмованість, зниження продуктивного контакту. Шкіра та склери субіктеричні, виявляються поодинокі розеоли. При аускультації легень у період ускладнень можливе ослаблення проведення дихання, серце – шуми. При пальпації живота – гепатоспленомегалія, бурчання, метеоризм, локальна болючість біля пупка та під час товстого кишечника. Обов’язковою є оцінка випорожнень.
• Лабораторні дослідження. Загальноклінічний аналіз крові показує помірну лейкопенію, при прогресуванні хвороби – вторинну анемію, анеозинофілію, тромбоцитопенію. Біохімічні параметри змінені у бік підвищення активності АЛТ, АСТ та загального білірубіну за рахунок прямої фракції. Сечовий осад може містити жовчні кислоти та сліди білка. Рекомендується щотижня проводити дослідження калу на приховану кров.
• Виявлення інфекційних агентів. Виділення сальмонел з біологічних матеріалів хворого здійснюється за допомогою посіву на живильні середовища калу, блювотних мас, промивних вод шлунка, сечі, крові та синовіальної рідини. Серологічна діагностика (ІФА) проводиться не раніше 7-го дня хвороби у парних сироватках з інтервалом не менше 14 днів; обов’язкова реакція Відаля, яка у своїй захворюванні негативна чи позитивна в низьких титрах.
• Інструментальні методики. Рентгенографія грудної клітки дозволяє виявити ускладнення, провести диференціальний діагноз. УЗД черевної порожнини визначає збільшення розмірів печінки та селезінки, наявність гемоперитонеуму. За показаннями виконується УЗД суглобів, кісток та лімфатичних вузлів. Ректороманоскопія, ВІЛ-КС та ЕКГ показані з метою уточнення діагнозу, візуалізації органних уражень.

Диференціальна діагностика паратифу С проводиться з черевним тифом, паратифами А і В. Клінічно ці захворювання практично не відрізняються, постановка діагнозу потребує лабораторного підтвердження. Паратиф також диференціюється з грипом, що має мінімальні катаральні прояви, лихоманкою Ку з патогномонічною для цієї патології гіперемією верхньої частини тіла і ранньою бронхопневмонією; малярією, котрій характерні температурні пароксизми, виражена жовтяниця, гемолітична анемія.

При гострому бруцельоз відзначається виражена інтоксикація, але без ознак порушення свідомості. Дизентерія переважно протікає в колітичному варіанті, має характерну візуальну та патогістологічну картину. При гострому панкреатиті з’ясовується типовий анамнез зловживання алкоголем, жирною та багатою на вуглеводи їжею. Септичні стани найчастіше мають раніше відомий первинний осередок гнійного запалення або дані про пологи поза медичною установою, внутрішньовенною наркоманією та ін.

Усі пацієнти з підозрою на паратиф С мають бути госпіталізовані до інфекційного стаціонару. Рекомендований строгий постільний режим, який скасовується не раніше 8-10 днів нормальної температури тіла. Дієта спрямована на механічне щадіння травної системи, виключає алкоголь, жирну та смажену їжу, свіжі овочі, фрукти, молоко. Питний режим за відсутності протипоказань необхідно посилити.

Етіотропне лікування даного паратифу полягає у призначенні антибіотиків, переважно фторхінолонів, захищених пеніцилінів та цефалоспоринів 3-го покоління. Раніше широко використовувані препарати левоміцетину і котримоксазолу в даний час неефективні через резистентність збудника. Важлива інфузійна терапія із застосуванням розчинів хлосолю, трисолю та їх аналогів, введення жарознижувальних препаратів (за винятком аспірину та аналогів). При гастроентериті рекомендовано сорбенти, ферментативні засоби.

Прогноз є сприятливим при задовільному стані імунітету. Ускладнення, пов’язані з проривом стінки кишечника, зустрічаються у 0,2%, кровотечі – у 2% хворих. Рецидиви паратифу не описані. Вакцину не розроблено. Неспецифічна профілактика включає суворе дотримання особистої гігієни, ветеринарний контроль, утримання від вживання некип’яченої води, немитих овочів, фруктів, сирого молока та м’ясопродуктів, що пройшли недостатню термічну обробку. Велику роль відіграє раннє виявлення, ізоляція та лікування хворих, боротьба з мухами.