Перихондріт

Гнійний перихондрит ребер

Гнійний перихондрит ребер зазвичай виникає внаслідок відкритої травми з пошкодженням реберних хрящів та/або розмозженням навколишніх м’яких тканин або внаслідок контактного поширення інфекції (при медіастиніті, емпіємі плеври, остеомієліті грудини та ребер). Рідше причиною перихондриту стають ускладнення після операцій на грудній клітці. Як збудники, як правило, виступають стрептококи або стафілококи, рідше – кишкова паличка, протей, синьогнійна паличка та інші бактерії.

Реберний перихондрит проявляється болями по ходу ребер, що посилюються при рухах та глибокому диханні. Загальний стан за відсутності інших гнійних процесів зазвичай залишається задовільним. У сфері ураження утворюється інфільтрат. Через деякий час вогнище ущільнення розм’якшується, утворюється флюктуація. Якщо процес залучається реберна дуга, запалення може поширюватися всю нижню частину грудної клітини і верхню частину передньої черевної стінки. Гнійник, що сформувався, проривається через шкіру або через задню надхрящницю. У першому випадку утворюється свищ, у другому – затіки у м’яких тканинах.

Період гострого запалення при перихондрит ребер може тривати до 3 місяців. У цей час у ділянці надхрящниці утворюються осередки деструкції, у тому числі мікроби проникають у центральну зону хряща. Розвивається хондрит, що поширюється межі первинного гнійного вогнища. Із центральних ділянок хряща інфекція потрапляє на незмінену надхрящницю. Особливості розповсюдження гнійного процесу зумовлюють ураження хряща на значному протязі. Після 3-х місяців явища перихондриту стихають, при цьому регенеративні процеси поєднуються з некрозом хрящової тканини, що продовжується. Зазвичай зруйнований хрящ поступово заміщається рубцевою, рідше кістковою тканиною. Відновлення хряща спостерігається вкрай рідко.

Діагноз перихондриту виставляють на підставі клінічної картини, даних КТ та МРТ. При норищах виконують фістулографію. Найбільш ефективним методом лікування є повне видалення ураженого хряща. При поширенні процесу на кістку (остеомієліт ребра) додатково видаляють 2-3 см кісткової тканини. У післяопераційному періоді призначають антибіотики та знеболювальні препарати. Результат перихондриту ребер, зазвичай, сприятливий.

Синдром Тітце

Синдром Тітце – асептичний перихондрит в області прикріплення реберних хрящів до грудини. Етіологія до кінця не з’ясована, існують теорії щодо зв’язку захворювання з попередніми травмами, обмінними порушеннями та зниженням імунітету. Пацієнт подає скарги на біль збоку від грудини (як правило, з одного боку, частіше – зліва). Біль посилюється при чханні, кашлі, рухах та поворотах корпусу. При пальпації визначається пухлиноподібне утворення розміром 2-5 см. Шкіра над ним зазвичай не змінена, у 10% пацієнтів спостерігається незначний набряк, місцева гіпертермія та гіперемія.

На ранніх стадіях діагноз перихондриту уточнюють за допомогою КТ чи біопсії хряща. Через 2-3 місяці на рентгенограмах ребер з’являються відповідні зміни: звапніння хряща, звуження міжреберного простору та потовщення передньої частини кісткового ребра. Консервативна терапія включає прийом НПЗЗ (ібупрофен, диклофенак, вольтарен) і м’який мануальний вплив. При виражених болях виконують блокади із гідрокортизоном. Хірургічне лікування полягає у резекції ураженого хряща.

Перихондріт гортані

Причиною розвитку перихондриту гортані найчастіше стають кореві некрози, променева терапія при раку гортані та пролежні, спричинені інтубацією. Рідше хрящі гортані уражаються при туберкульозі та сифілісі. Запалення завжди має гнійний характер внаслідок обсіменіння ураженої ділянки збудниками, що проникають з верхніх дихальних шляхів. Як правило, перихондрит починається у глибоких шарах надхрящниці. Гній відшаровує перихондр від хряща, відповідна ділянка хрящової тканини некротизується і поступово розплавляється. Через деякий час гнійник розкривається в горло, стравохід чи глотку, рідше – назовні через шкіру.

Діагноз перихондриту виставляється на підставі клінічних ознак та даних ларингоскопії. Перебіг захворювання тривалий, прогноз несприятливий. Через слабку відновлювальну здатність хряща дефект, що утворився, заповнюється погано, грануляції утворюються слабо і мляво. Багато пацієнтів з перихондритом гортані гинуть від пневмонії чи сепсису. Навіть при сприятливому результаті в області ураження формується деформуючий рубець, який впливає на голос, ускладнює дихання або (при утворенні великих рубцевих узур в області входу в горло) стає причиною частого потрапляння їжі в дихальні шляхи.

Періхондрит вушної раковини

Причиною розвитку перихондриту вушної раковини може стати будь-яка навіть незначна травма вуха. Іноді інфекція проникає в надхрящницю через малопомітні подряпини вуха чи зовнішнього слухового проходу. Крім того, перихондрит може виникати при відмороженнях, опіках, екземі, запаленні зовнішнього (зовнішній отит) та середнього (середній отит) вуха. Як збудник перихондриту вушної раковини найчастіше виступає синьогнійна паличка.

Характерною ознакою перихондриту є дифузне запалення. Вушна раковина набрякла, напружена, синювато-червона. Її поверхня нерівна, горбиста. Після утворення гнійників у різних місцях вушної раковини промацуються ділянки флюктуації. Температура тіла підвищена. Як і інші форми запалення надхрящниці, перихондрит вушної раковини має схильність до тривалої, завзятої течії. Тривалість захворювання становить від кількох тижнів за кілька місяців. За цей час позбавлений надхрящниці хрящ поступово розплавляється, вушна раковина зморщується і деформується, у важких випадках перетворюючись на м’яку безформну освіту. Слуховий прохід звужується.

Для уточнення діагнозу перихондриту використовують діафаноскопію. Лікування включає компреси з борною кислотою, анальгетики та антибіотики. З появою вогнищ флюктуації показано хірургічне втручання. Гнійні порожнини широко розкривають, видаляють секвестри, грануляції вишкрібають, після чого виконують тампонаду йодоформною марлею. Для запобігання звуженню слухового проходу використовують тугі тампони. Пацієнта з перихондритом направляють на УВЧ, УФ-опромінення або НВЧ. Прогноз при перихондрите вушної раковини сприятливий для життя, проте результатом практично завжди стає більш-менш виражений косметичний дефект.