Підвивих шийного хребця

Підвивих шийного хребця – це патологічний стан, що супроводжується частковим усуненням суглобових поверхонь шийних хребців щодо один одного. Найчастіше страждає атлант (перший шийний хребець). Причиною розвитку може стати нескоординоване скорочення шийних м’язів, тиск чи удар по голові. Проявляється болями в шиї, вимушеним положенням голови, запамороченнями, порушеннями чутливості та рухів тулуба та кінцівок. Діагноз уточнюється на підставі рентгенографії, КТ та МРТ. Лікування консервативне – вправлення, іммобілізація.

Підвивих шийного хребця – часткове усунення суглобових поверхонь двох сусідніх хребців. Може виникати внаслідок удару, падіння чи різкого повороту голови. Іноді залишається не діагностованим. Найпоширенішим у травматології та ортопедії є ротаційний підвивих атланта (С1), що становить близько 30% від загальної кількості пошкоджень шийного відділу хребта. Як правило, підвивихи хребців є ізольованою травмою. При адекватній терапії результат сприятливий.

У ряді випадків (зазвичай при падінні з висоти) підвивихи II шийного та нижчележачих хребців поєднуються з іншими травматичними ушкодженнями: переломами хребців, ЧМТ, переломами кісток кінцівок, пошкодженням грудної клітки, тупою травмою живота тощо. ЧМТ та переломів хребців прогноз погіршується, а ймовірність виникнення неврологічних ускладнень збільшується. Лікуванням ізольованих підвивихів займаються лікарі-травматологи. При виявленні супутньої неврологічної симптоматики хворих передають у ведення нейрохірургів.

Причиною підвивиху атланта у дитячому віці зазвичай стає різкий нескоординований поворот голови. Травма виникає під час уроків фізкультури, активних ігор чи занять спортом, рідше – за першого руху після стану спокою (наприклад, після сну). Крім того, як у дітей, так і у дорослих підвивих С1 може розвиватися внаслідок зовнішнього пасивного чи активного впливу на голову чи шию (наприклад, при ударі волейбольним м’ячем під час гри). У дорослих ротаційні підвивихи атланту виявляються значно рідше, ніж у дітей.

Причиною підвивиху С1 у новонароджених може навіть незначна травма при просуванні по родових шляхах. Сухожильний та зв’язковий апарат немовлят ще недостатньо зрілий, тому при значній амплітуді рухів зв’язки можуть розтягуватися та розриватися. Якщо під час руху по родових шляхах головка відхиляється від центральної осі тіла, тиск родових шляхів може викликати дислокацію одного хребця щодо іншого. Такі пошкодження часто залишаються нерозпізнаними.

Підвивих решти шийних хребців зазвичай виникає внаслідок досить інтенсивної травми, наприклад, падіння на похилену голову. Причиною пошкодження може стати пірнання на мілководді, удар головою, падіння на голову або на обличчя, обвали в шахтах, неправильно виконані перекиди, порушення техніки при стійці на голові, падіння під час катання на ковзанах, удар потилицею під час висів на перекладині і т.д. д. Іноді двосторонній підвивих хребців розвивається при хлистовому механізмі травми – надмірному різкому згинанні шиї з її подальшим розгинанням або, навпаки, силовому перерозгинанні з подальшим інтенсивним згинанням.

При пошкодженні зазвичай спостерігаються болі в шийному відділі хребта, вимушене положення голови, болючість при пальпації, напруження м’язів та припухлість м’яких тканин шиї. Крім того, при здавленні нервових корінців і спинного мозку можуть виникати запаморочення, порушення сну, головні болі, судоми в руках, болі в спині, плечах, нижній чи верхній щелепі, шум у вухах, відчуття мурашок у пальцях, зниження об’єму та сили рухів у верхніх та нижніх кінцівках.

Для ротаційного підвивиху С1 характерні такі ознаки: біль у верхніх відділах шиї, поворот голови убік (при правосторонньому підвивиху – вліво, при лівосторонньому – праворуч), різке посилення болю при спробі рухів, неможливість повернути голову у хвору сторону. В окремих випадках спостерігаються запаморочення та втрата свідомості. При підвивихах С2-С3 виникають болі в шиї, утруднення ковтання та відчуття набряклості язика. Підвивихи нижніх шийних хребців проявляються болями в шиї, що іррадіюють у плече. Можливо також здуття живота, біль або неприємні відчуття за грудиною.

Вроджені підвивихи шийних хребців у перші місяці життя часто протікають безсимптомно. При збільшенні вертикальних навантажень (стоянні та ходьбі) виникає необхідність виконувати складні рухи, у тому числі – і в шийному відділі хребта, і патологія нерідко проявляється у порушенні вироблення стереотипів ходи (неправильної ходи). У віддаленому періоді таких дітей можуть відзначатися головний біль, дефіцит уваги, погіршення пам’яті, швидка стомлюваність і підвищена примхливість.

Основним інструментальним методом діагностики підвивиху шийних хребців є рентгенографія хребта з використанням як стандартних (бічний та прямий), так і додаткових проекцій: косих знімків, знімків через рот, рентгенограм у положенні розгинання та згинання шиї. Перелік додаткових проекцій, що призначаються у кожному конкретному випадку, визначається з урахуванням ймовірного рівня ушкодження. Поряд із рентгенографією можуть бути призначені КТ та МРТ.

На КТ хребта виявляється зменшення висоти диска та усунення суглобових поверхонь, а при підвивиху С1 – асиметрія між атлантом та зубом. Проведення МРТ хребта дозволяє уточнити стан м’яких тканин. Крім того, пацієнтам із підозрою на підвивих хребців призначають консультацію невролога для виявлення можливих неврологічних порушень. При застарілих підвивихах та підозрі на погіршення кровопостачання головного мозку показана реоенцефалографія.

При травмі шиї необхідно повністю знерухомити голову та шию постраждалого. Якщо постраждалий перебуває в автомобілі, слід спочатку надійно зафіксувати шию, а потім уже діставати його з транспортного засобу. Для фіксації застосовують спеціальні шини. За відсутності шин можна використовувати саморобний комір з кількох шарів вати, загорнутої в марлю, головне – щоб він надійно фіксував пошкоджений відділ і не перешкоджав диханню. Самостійне вправлення підвивиху категорично забороняється, маніпуляцію може проводити лише кваліфікований фахівець за умов стаціонару.

Процедуру бажано здійснювати в ранні терміни, оскільки з часом наростає набряк м’яких тканин, і вправлення підвивиху стає скрутним. Зазвичай застосовується петля Гліссона. Пацієнта укладають на спину з невеликою плоскою подушкою під плечима. Можливе як поступове вправлення з використанням невеликого вантажу, так і одномоментна маніпуляція, під час якої травматолог за допомогою петлі здійснює тягу, а потім розворот голови.

У момент вправлення чується характерне тихе клацання, пацієнт відзначає зменшення болю та зникнення перешкоди рухам. Через пошкодження зв’язкового апарату після вправлення легко може виникнути повторний підвивих, тому хворому забороняють рухати головою та накладають комір Шанцю або краніоторакальну пов’язку на термін від 2 тижнів до 3 місяців (залежно від рівня та характеру підвивиху). Після вправлення обов’язково виконують контрольну рентгенографію.

Надалі використовують лікарську терапію, фізіолікування, масаж та ЛФК. За показаннями для розслаблення м’язів шиї призначають толперизон, для нормалізації діяльності нервової системи та покращення кровообігу – вітаміни групи В, для покращення мікроциркуляції – пентоксифілін. Масаж може застосовуватися з перших днів після травми, його мета – розслаблення м’язів, покращення харчування та кровопостачання тканин. Використовуються переважно щадні методики – погладжування та розтирання.

Заняття ЛФК починають відразу після вправлення і продовжують до одужання. На початковому етапі виконують лише вправи для плечей та надпліч. Після зняття коміра Шанца до комплексу додають руху шиєю. Усі вправи необхідно робити обережно та акуратно, поступово збільшуючи навантаження. Одночасно із заняттями ЛФК застосовують фізіотерапевтичні відновлювальні методики: електрофорез із новокаїном, ультразвук та теплові процедури.