Плечолопатковий періартроз

Плечолопатковий періартроз (ПЛП) – комплексний нейродистрофічний синдром ураження періартікулярних тканин плечового суглоба, що виникає при різних патологічних змінах самого суглоба, шийного відділу хребта, нервів плечового сплетення або розташованих поруч із суглобом органів. Виявляється болями та обмеженням рухливості плечового суглоба. При ПЛП діагностичний пошук полягає в огляді та пальпації області суглоба, оцінці неврологічного статусу, проведенні рентгенографії, УЗД, МРТ плечового суглоба, рентгенографії хребта та інших обстежень. Лікування полягає в комбінованому застосуванні глюкокортикоїдних препаратів, місцевих анестетиків, нестероїдних протизапальних засобів, вітамінів групи В, судинної терапії, фізіолікування, ЛФК та ​​масажу.

Термін «плечолопатковий періартроз» використовується з 1872 як збірне поняття, що включає різну патологію тканин, що оточують плечовий суглоб. Так, під діагнозом «плечолопатковий періартроз» може ховатися субакроміальний бурсит, склерозуючий капсуліт і бурсит плечового суглоба, тендиніт довгої головки біцепса та ротаторної манжети плеча та ін захворювання. У неврологічній практиці ПЛП найчастіше розцінюється як нейродистрофічний синдром, що розвивається при шийному остеохондрозі. Через таку варіабельність видів ПЛП, що мають різну етіологію та перебіг, при складанні МКХ-10 було вирішено не включати дане поняття в класифікацію і тим самим стимулювати лікарів ретельніше та диференційовано підходити до постановки діагнозу. Незважаючи на це, на сьогоднішній день більшість фахівців у галузі травматології, ортопедії та неврології продовжують широко застосовувати термін «плечолопатковий періартроз».

Фактори, які можуть ініціювати плечолопатковий періартроз, численні та варіабельні. У лікарській практиці найчастіше діагностується ПЛП, пов’язаний з імпінджмент-синдромом – запаленням ротаторної манжети плеча, що виникає при мікротравматизації. Спостерігається при стереотипних рухах із навантаженням у малярів, мулярів, вантажників, спортсменів та при статичних навантаженнях на плече у офісних працівників. Плечолопатковий періартроз може розвиватися при остеохондропатії, артрозі, артриті плечового суглоба, його нестабільності та травмах (вивиху плеча, пошкодженні сухожиль, розриві зв’язок). Іншими етіофакторами ПЛП є переломи ключиці, травми та посттравматичний артроз акроміально-ключичного зчленування.

Неврологічними причинами ПЛП виступають радикуліти та радикулопатії при патології шийного відділу хребта (спондилоартрозі, остеохондрозі, протрузії диска), плексит та ін. Захворювання плечового сплетення (наприклад, параліч Дюшена-Ерба), парези верхньої кінцівки, обумовлені перенесеним. У пацієнтів з цукровим діабетом плечолопатковий періартроз є складовою клініки діабетичної нейропатії. В окремих випадках спостерігається плечолопатковий періартроз, що виникає на тлі онкозахворювань – раку легень з локалізацією на верхівці, раку молочної залози, остеосаркоми та ін. Крім того, описаний плечолопатковий періартроз у жінок, які перенесли мастектомію, і у пацієнтів після інфаркту міокарда.

В основі патогенетичних механізмів розвитку ПЛП лежать сегментарні порушення судинної регуляції та нейротрофічні розлади, що поступово призводять до дистрофічних змін періартикулярних тканин плечового суглоба. Відбувається стоншення і розволокнення суглобової капсули, через втрату еластичності в ній утворюються мікротріщини, що згодом замінюються сполучною тканиною, що призводить до ще більшого зниження еластичності капсули та обмеження рухів у плечовому суглобі. Остання зумовлює появу синдрому «замороженого плеча» та розвиток стійкої контрактури суглоба.

Плечолопатковий періартроз дебютує виникненням больового синдрому. Його поява та розвиток настільки непомітно та поступово, що пацієнти не можуть вказати, коли саме у них виникли болі. Больові відчуття частіше локалізуються по передньо-бічній, рідше по задній поверхні плеча. За описом самих пацієнтів вони носять «свердлувальний», «ниючий», «гризучий» характер; можуть іррадіювати у шию, лопатку, дистальні відділи руки. У початковому періоді ПЛП болю виникають лише при рухах у плечовому суглобі, що мають значну амплітуду. Наприклад, при спробі завести руку за спину, відвести убік, підняти вперед вище за горизонтальний рівень. Подібні рухові акти в побутових умовах не часто відбуваються людьми, тому в ранній період ПЛП до лікарів звертаються переважно спортсмени або ті пацієнти, у яких зазначені рухи пов’язані з професійною діяльністю.

При подальшому розвитку плечолопатковий періартроз призводить до посилення больового синдрому та появи обмеження рухливості у плечі. Пацієнти скаржаться на виникнення різких больових відчуттів при рухах у плечовому суглобі, існування в ділянці суглоба постійного фонового болю ниючого характеру. Остання посилюється ночами, не дає пацієнтам спати на боці ураженого плеча, призводить до інсомнії та розвитку астенії. Обмеження активних рухів у плечі поступово стає помітним у повсякденному побутовому житті пацієнта — йому складно триматися в транспорті за верхній поручень, діставати предмети з верхніх полиць, піднімати руку збоку від тулуба або заводити її назад. Вище перелічені симптоми змушують пацієнта звернутися до лікаря. Як правило, зараз проходить 2-3 міс. від часу маніфестації захворювання.

Огляд плечового суглоба виявляє невелику набряклість його тканин, їх велику пальпаторну щільність у порівнянні з пальпацією здорового плеча. Відзначаються тригерні точки — болючість при пальпації місць прикріплення сухожиль, горбків плечової кістки та борозни між ними, підлопаткового м’яза. Спостерігається різної виразності обмеження активних рухів у плечі, найчастіше пасивні рухи також обмежені. Найбільшою мірою виражено порушення піднімання руки попереду тулуба, її відведення та заклад за спину. Огляд пацієнта можуть проводити ортопед, травматолог, терапевт чи невролог. Останній також проводить оцінку неврологічного статусу хворого. При визначенні ознак ураження спинномозкових нервів або плечового сплетення плечолопатковий періартроз слід вважати синдромом виявленого захворювання.

Рентгенографія плечового суглоба та КТ плечового суглоба можуть дати інформацію про стан його кісткових структур — наявність остеопорозу, зменшення міжсуглобової щілини тощо, а також кальцифікацію суглобової сумки та періартикулярних тканин. У діагностиці змін м’яких тканин суглоба провідне значення має МРТ або УЗД плечового суглоба. Для оцінки стану шийного відділу хребта проводиться його рентгенографія, за підозри на корінцевий синдром – МРТ хребта. Уточнення виявлених неврологічних порушень може вимагати проведення ЕМГ чи ЕНГ.

Препаратами, з яких зазвичай починають лікувати плечолопатковий періартроз, є глюкокортикостероїди (дексаметазон, гідрокортизон, бетаметазон). Їх вводять внутрішньом’язово або внутрішньосуглобово, а також в ділянку надостного м’яза. Найбільший ефект дає поєднання кортикостероїдів із місцевими анестетиками (новокаїном або лідокаїном). Залежно від вираженості симптомів ПЛП кількість лікувальних блокад може варіювати в межах від 6 до 10. Як правило, до кінця 2-го тижня подібної терапії спостерігається регрес больового синдрому та збільшення обсягу рухів. Це дозволяє перейти від кортикостероїдів до лікування нестероїдними протизапальними препаратами (диклофенаком, німесулід, піроксикам). При скомпрометованості з боку шлунково-кишкового тракту ці препарати призначаються спільно з гастропротекторами.

Комплексна терапія ПЛП включає призначення вітамінів гр. (можливо у вигляді комплексних препаратів), судинних препаратів (нікотинової кислоти, пентоксифіліну). Позитивно впливає результати лікування його поєднання з фізіотерапією — ультрафонофорезом, електрофорезом, тепловими процедурами, магнітотерапією, рефлексотерапією. Після купірування больового синдрому паралельно з терапією, що проводиться, призначають масаж і лікувальну фізкультуру, спрямовані на відновлення обсягу рухів у суглобі.

Прогноз та профілактика

При своєчасному зверненні та повноцінному лікуванні прогноз щодо одужання досить сприятливий. У запущених випадках плечолопатковий періартроз призводить до формування стійкого обмеження рухової функції суглоба, виникнення контрактури та інвалідизації хворого.

До заходів щодо профілактики ПЛП можна віднести: адекватне лікування шийного остеохондрозу, попередження травм плечового суглоба та надмірних навантажень на нього професійного чи спортивного характеру, регулярну суглобову гімнастику, спрямовану на зміцнення плечового поясу.