Прогрес зумовлень фізичним, інтелектуальним та духовним потенціалом людства. Для їх розвитку утворюються відповідні інститути, зокрема інтелектуальний потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовний – вірою, ідеологією;
фізичний – фізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв’язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров’я. Це надзвичайна соціальна цінність. Хороше здоров’я — основна умова для виконання людиною її біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації особистості.
Проблема зберігання здоров’я людей, нації — піклування не лише медицини, а всієї держави. Не зважаючи на великі кошти, які витрачає людство на медицину, здоров’я не покращується, а наоборот зростає кількість хворих людей. Так, згідно з даними Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я, з 1980 по 1990 рік кількість хворих і інвалідів на Землі значно зросла. Онкологічні та ендокринні захворювання у світі є причиною смерті у 54%, а в розвинених країнах навіть у 75% випадків. Кількість хворих на цукровий діабет зростає вдвічі через кожні 15-20 років. Серед хворих на цукровий діабет виявляють інсулінозалежну форму у 4% випадків у Європі та у 7% у США.
Слід враховувати і те, що не всі люди, які цього потребують, у змозі використовувати сучасні досягнення медицини та біології через велику вартість діагностичних і лікувальних методів, здатних поглинути весь бюджет навіть розвинутих держав.
У свою чергу надмірне використання ліків (лікарська епідемія) призводить також до порушення здоров’я, зокрема різних проявів алергії.
Людина — предмет вивчення багатьох природничих (біологія, антропологія, фізіологія, медицина) та громадських (соціологія, психологія, філософія та інші) наук. Але проблема її здоров’я досі монополізована медициною, яка фактично є наукою про хвороби людини.
Процес управління здоров’ям вимагає формування, підтримки та закріплення здоров’я, він складається з таких формальних етапів:
1. Збирання та аналіз інформації про стан об’єкта, його прогнозування.
2. Формування програми дії з предметом, її реалізація.
3. Аналіз адекватності управління здоров’ям (зворотній зв’язок).
Створення здорових умов існування людини, яка розробляє гігієна — це пасивно-захисний шлях профілактики захворювань. Активну позицію оздоровлення неможливо обґрунтувати без визначення суті індивідуального здоров’я, яким слід керувати.
Це основна проблема вчення про здоров’я. Проблему індивідуального здоров’я розглядали Гіппократ, Гален, Авіценна. Саме Гален сформулював поняття “третього” стану – перехідного між здоров’ям та хворобою. Цій проблемі приділяли увагу С.П. Боткін, І.П. Павлов, М.М. -Амосов, І.О. Аршавський, а ІЛ.Мечників уперше висловивши думку, що хвороба є взаємодією збудника (причини) та організму.
Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров’я та механізми здоров’я зробили у 60-х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко та С.Ф. Олійник. Вони обґрунтували напрям, який отримав назву САНОЛОГІЯ — загальне вчення про протидію організму хвороби, в основі якого лежить саногенез. Саногенез — це динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів, які виявляються при дії надмірних подразників протягом усієї години патологічного процесу. Вони також запропонували терміни “передхвороба” та “оздоровлення”.
Проте ця концепція хоч і була прогресивною, але її не сприйняла медицина.
Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, які готували людей до роботи в екстремальних умовах — водолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Б., Баєвський РМ та інші).
Вони сформували поняття “донозологічна діагностика”, а також вчені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С.А., Муравов І,В. та інші).
Засновником валеології у сучасному розумінні цього слова став ученик Н.В. Лазарєва – 1.1. Брехман, який вперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення здоров’я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість і якість здоров’я у здорового індивідуума. У своїй роботі “Вступ до Валеології – науки про здоров’я” він стверджував, що наука про здоров’я не повинна бути проблемою лише для медицини, а має стати інтегральною, формуватися на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров’я розглядається як наслідок боротьби із хворобами.
У1989 р. на кафедрі фізіології Алтайського медінституту (м. Барнаул) підготовлено перший підручник із валеології (В.П. Куликов).
У 80-ті роки Ю.П. Лісіцин запропонував поняття про громадське здоров’я (санологію), а також категорію “Образ життя”. У 1987р. у Ленінграді у медичному інституті відкрилася перша кафедра валеології.
З 1991 року проблемами валеології в Росії широко цікавиться Державний науково-дослідний центр МОЗ (І.А. Гундаров, О.О. Олександров).
В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки проф. І.В. Муравову у Кримському медичному університеті на кафедрі фізичного виховання та здоров’я.
31996 р. в Україні та Росії видається журнал “Валеологія”
Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров’я, а громадське здоров’я — це предмет соціальної гігієни, проте валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для формування, закріплення та удосконалення індивідуального здоров’я.
Проблеми валеології цікавлять психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Всі вони ставлять здоров’я в центр науки і практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину і біологію, скоротити по мірі можливостей відстань між людиною та її здоров’ям, вооружити її практичними знаннями про своє тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.
Mens sana in corpore sana – у здоровому тілі здоровий дух.
Болезнь розглядається соціумом як засіб укріплення душі.
Хвороба, окрім філософського та релігійного позитивного ставлення, отримує вчинку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і його члени, які мають на меті лікуватися. Дуже багато простих методів, які використовували наші діди та прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство сприймає лікування як благо, як об’єкт споживання. Болезнь отримує повне визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров’ю та здоровому способу життя, а лише засоби лікування та медичні послуги. Не користуватися послугами лікаря є ознакою бідності, маргінальності. Постійно надходитиме інформація про успіхи мікрохірургії, трансплантації тощо.