Головна / unsorted / Поліомієліт

Поліомієліт

Поліомієліт – Вірусна інфекція, що протікає з переважним ураженням центральної нервової системи (сірої речовини спинного мозку) і що призводить до розвитку млявих парезів і паралічів. Залежно від клінічної форми перебіг поліомієліту може бути як малосимптомним (з короткочасною лихоманкою, катаральними явищами, диспепсією), так і з вираженими менінгеальними симптомами, вегетативними розладами, розвитком периферичних паралічів, деформації кінцівок і т.д. біологічних рідинах, результатах РСК та ІФА-діагностики. Лікування поліомієліту включає симптоматичну терапію, вітамінотерапію, фізіолікування, ЛФК та ​​масаж.

Загальні відомості

Поліомієліт (хвороба Гейне-Медіна, дитячий спинальний параліч) – ентеровірусна інфекція, що викликається поліовірусами, що вражають мотонейрони передніх рогів спинного мозку, що призводить до тяжких паралітичних ускладнень з інвалідизацією хворого. Найбільша сприйнятливість до поліомієліту (60-80%) відзначається у дітей віком до 4-х років, тому захворювання вивчається, головним чином, у рамках педіатрії, дитячої неврології та дитячої ортопедії.

Остання епідемія поліомієліту в Європі та Північній Америці була зафіксована у середині минулого століття. У 1988 р. ВООЗ було прийнято резолюцію, яка проголосила завдання ліквідації поліомієліту у світі. В даний час на території країн, де проводиться профілактична вакцинація проти поліомієліту, захворювання зустрічається у вигляді поодиноких, спорадичних випадків. Досі ендемічні поліомієліт залишаються Афганістан, Нігерія, Пакистан, Сирія, Індія. Країни Західної Європи, Північної Америки та Росія вважаються територіями, вільними від поліомієліту.

Поліомієліт

Причини поліомієліту

Інфекція викликається трьома антигенними типами поліовіруса (I, II і III), що відноситься до роду ентеровірусів, сімейства пикорнавірусів. Найбільшу небезпеку становить вірус поліомієліту І типу, що викликає 85% всіх випадків паралітичної форми захворювання. Будучи стійким у зовнішньому середовищі, вірус поліомієліту може до 100 діб зберігатися у воді та до 6 місяців – у випорожненнях; добре переносити висушування та заморожування; не інактивується під впливом травних соків та антибіотиків. Загибель поліовіруса настає при нагріванні та кип’ятінні, ультрафіолетовому опроміненні, обробці дезінфікуючими засобами (хлорним вапном, хлораміном, формаліном).

Джерелом інфекції при поліомієліті може виступати як хвора людина, так і безсимптомний вірусоносій, що виділяє вірус з носоглотковим слизом та випорожненнями. Передача захворювання може здійснюватися контактним, повітряно-краплинним та фекально-оральним шляхами. Сприйнятливість до вірусу поліомієліту у популяції становить 0,2-1%; абсолютну більшість хворих складають діти до 7 років. Сезонні піки захворюваності припадають на літньо-осінній період.

Вакцино-асоційований поліомієліт розвивається у дітей з вираженим вродженим або набутим імунодефіцитом (частіше ВІЛ-інфекцією), які отримували живу оральну атенуйовану вакцину.

Умовами, що сприяють поширенню вірусу поліомієліту, є недостатні гігієнічні навички у дітей, погані санітарно-гігієнічні умови, скупченість населення, відсутність масової специфічної профілактики.

Вхідними воротами для вірусу поліомієліту в організмі нового господаря служить лімфоепітеліальна тканина рото- та носоглотки, кишечника, де відбувається первинна реплікація збудника і звідки він проникає у кров. Найчастіше первинна вірусемія триває 5-7 днів і за активації імунної системи закінчується одужанням. Лише у 1-5% інфікованих розвивається вторинна вірусемія із селективним ураженням мотонейронів передніх рогів спинного мозку та стовбура головного мозку. Проникнення вірусу поліомієліту в нервову тканину відбувається не тільки через гематоенцефалічний бар’єр, а й периневральним шляхом.

Впроваджуючись у клітини, вірус поліомієліту викликає порушення синтезу нуклеїнових кислот та білка, що призводить до дистрофічних та деструктивних змін аж до повної загибелі нейрона. Руйнування 1/3-1/4 нервових клітин призводить до розвитку парезів та повних паралічів з подальшою атрофією м’язів та контрактурами.

Класифікація поліомієліту

У клінічній практиці розрізняють форми поліомієліту, що протікають без ураження нервової системи та з ураженням ЦНС. До першої групи належать інаппарантна та абортивна (вісцеральна) форми; до другої – непаралітична (менінгеальна) та паралітичні форми поліомієліту.

Залежно від рівня ураження нервової системи паралітична форма поліомієліту може виражатися у таких випадках:

  • спинальномудля якого характерні мляві паралічі кінцівок, шиї, діафрагми, тулуба;
  • бульбарномущо супроводжується порушеннями мови (дизартрією, дисфонією), ковтання, серцевої діяльності, дихання;
  • понтинномущо протікає з повною або частковою втратою міміки, лагофтальмом, звисанням кута рота на одній половині особи;
  • енцефалітичному із загальномозковими та вогнищевими симптомами;
  • змішаному (бульбоспінальний, понтоспінальний, бульбопонтоспінальний).

Окремо розглядається таке поствакцинальне ускладнення як вакциноасоційований паралітичний поліомієліт. Частота розвитку паралітичних та непаралітичних форм поліомієліту становить 1:200.

У перебігу паралітичних форм поліомієліту виділяють інкубаційний, препаралітичний, паралітичний, відновлювальний та резидуальний періоди.

Симптоми поліомієліту

Інкубаційний період за різних форм поліомієліту в середньому становить 8–12 днів.

Інаппарантна форма поліомієліту є носієм вірусу, яке ніяк не проявляється клінічно і може бути виявлено тільки лабораторним шляхом.

Абортивна (вісцеральна) форма поліомієліт становить понад 80% всіх випадків хвороби. Клінічні прояви неспецифічні; серед них переважають загальноінфекційні симптоми – лихоманка, інтоксикація, головний біль, помірні катаральні явища, біль у животі, діарея. Хвороба закінчується через 3-7 днів повним одужанням; залишкових неврологічних симптомів немає.

Менінгеальна форма поліомієліту протікає на кшталт доброякісного серозного менінгіту. При цьому відзначається двохвильова лихоманка, головний біль, помірно виражені менінгеальні симптоми (Брудзинського, Керніга, ригідність потиличних м’язів). Через 3-4 тижні настає одужання.

Паралітична форма поліомієліту має найбільш важкий перебіг та наслідки. У препаралітичному періоді переважає загальноінфекційна симптоматика: підвищення температури, диспепсія, риніт, фарингіт, трахеїт та ін. Друга хвиля лихоманки супроводжується менінгеальними явищами, міалгією, болями в хребті та кінцівках, вираженою гіперестезією, гіпергідрозом, спутаном і гіпергідрозом.

Приблизно на 3-6 день захворювання вступає в паралітичну фазу, що характеризується раптовим розвитком парезів і паралічів частіше за нижні кінцівки при збереженій чутливості. Для паралічів при поліомієліті характерні асиметричність, нерівномірність, переважне ураження проксимальних відділів кінцівок. Дещо рідше при поліомієліті розвиваються парези і паралічі верхніх кінцівок, обличчя, м’язів тулуба. Через 10-14 днів спостерігаються перші ознаки м’язової атрофії. Поразка життєво важливих центрів довгастого мозку може викликати параліч дихальних м’язів і діафрагми і спричинити загибель дитини від гострої дихальної недостатності.

У відновлювальному періоді поліомієліту, що триває до 1 року, відбувається поступова активізація сухожильних рефлексів, відновлюються рухи в окремих м’язових групах. Мозаїчність ураження та нерівномірність відновлення зумовлює розвиток атрофії та м’язових контрактур, відставання ураженої кінцівки у рості, формування остеопорозу та атрофії кісткової тканини.

У резидуальному періоді відзначаються залишкові явища поліомієліту – стійкі мляві паралічі, контрактури, паралітична клишоногість, укорочення та деформації кінцівок, вальгусна деформація стоп, кіфосколіози та ін.

Перебіг поліомієліту у дітей може ускладнюватися ателектазами легень, пневмоніями, інтерстиціальним міокардитом, шлунково-кишковими кровотечами, кишковою непрохідністю та ін.

Діагностика поліомієліту

Поліомієліт у дитини може бути запідозрений педіатром або дитячим неврологом на підставі анамнезу, епідеміологічних даних, діагностично значимих симптомів. У препаралітичній стадії розпізнавання поліомієліту утруднено, у зв’язку з чим помилково встановлюється діагноз грипу, ОВРІ, гостра кишкова інфекція, серозний менінгіт іншої етіології.

Головну роль в етіологічній діагностиці поліомієліту відіграють лабораторні випробування: виділення вірусу зі слизу носоглотки, фекалій; методи ІФА (виявлення IgM) та РСК (наростання титру вірусоспецифічних антитіл у парних сироватках). Для диференціації типів вірусу поліомієліту використовується ПЛР.

При проведенні люмбальної пункції спинномозкова рідина витікає під підвищеним тиском; Дослідження цереброспінальної рідини при поліомієліті виявляє її прозорий, безбарвний характер, помірне підвищення концентрації білка та глюкози. Електроміографія підтверджує ураження лише на рівні передніх рогів спинного мозку.

Диференціальна діагностика поліомієліту здійснюється з мієлітом, кліщовим енцефалітом, ботулізмом, поліомієлітоподібними захворюваннями, серозними менінгітами, синдромом Гійєна-Барре.

Лікування поліомієліту

Маніфестні форми поліомієліту лікуються стаціонарно. Загальні заходи включають ізоляцію хворої дитини, постільний режим, спокій, висококалорійну дієту. У правильному догляді за хворим на поліомієліт важливу роль відіграє надання кінцівкам правильного (фізіологічного) положення, профілактика пролежнів, масаж грудної клітки. При дисфагії організується харчування через назогастральний зонд; у разі порушення самостійного дихання проводиться ШВЛ.

Оскільки специфічне лікування поліомієліту не розроблено, проводиться головним чином симптоматична та патогенетична терапія. Призначаються вітаміни групи В, аскорбінова кислота, знеболювальні та дегідратуючі препарати, неостигміну, дихальні аналептики та ін.

У відновлювальному періоді основна роль комплексної терапії поліомієліту відводиться реабілітаційним заходам: ЛФК, ортопедичному масажу, парафинолечению, УВЧ, електроміостимуляції, загальним лікувальним ваннам, санаторно-курортному лікуванню.

Лікування поліомієліту проводиться за участю дитячого ортопеда. Для запобігання розвитку контрактур може бути показано накладення гіпсових пов’язок, лонгет, ортопедичних шин, носіння ортопедичного взуття. Ортопедо-хірургічне лікування залишкових явищ поліомієліту може включати теноміотомію та сухожильно-м’язову пластику, тенодез, артроріз та артродез суглобів, резекцію та остеотомію кісток, хірургічну корекцію сколіозу та ін.

Прогноз та профілактика поліомієліту

Легкі форми поліомієліту (що протікають без ураження ЦНС і менінгеальна) проходять безвісти. Тяжкі паралітичні форми можуть призводити до стійкої інвалідизації та летального результату. Завдяки багаторічній цілеспрямованій вакцинопрофілактиці поліомієліту в структурі захворювання переважають легені інаппарантна та абортивна форми інфекції; Паралітичні форми виникають лише у невакцинованих осіб.

Профілактика поліомієліту включає обов’язкову планову вакцинацію та ревакцинацію всіх дітей згідно з національним календарем щеплень. Діти із підозрою на поліомієліт підлягають негайній ізоляції; у приміщенні проводиться дезінфекція; контактні особи підлягають спостереженню та позачерговій імунізації ОПВ.