Порушення голосу

Порушення голосу – це різноманітні розлади голосової функції, зумовлені патологічним станом органів голосоутворення. Порушення голосу проявляються його недостатньою силою, висотою, спотворенням тембру, голосовою втомою, першінням, болем, «комком» у горлі. При порушеннях голосу пацієнт повинен бути проконсультований отоларингологом та фоніатром із дослідженням голосової функції, а також обстежений логопедом. Подолання порушень голосу включає медичні заходи (медикаментозне або хірургічне лікування, ФТЛ, психотерапію) та логопедичну дію (голосовий режим, дихальну та артикуляційну гімнастику, фонопедичні вправи та ін.).

Порушення голосу – група голосових розладів, що характеризуються частковою чи повною відсутністю фонації. Порушення голосу частіше зустрічаються в осіб голосомовних професій (викладачів, лекторів, акторів, співаків та ін.), що зазнають великого мовного навантаження, у підлітків у пубертатному періоді, дітей та дорослих з різною мовною патологією (риноалією, дизартрією, заїканням). Так, на порушення голосу страждають близько 60% педагогів, 6-24% підлітків у період мутації та 41% дітей з мовними проблемами. У свою чергу порушення голосу перешкоджають повноцінному розвитку мови та комунікації, погіршують нервово-психічний стан, накладають обмеження на вибір професії.

Порушення голосу є медико-соціальною проблемою, тому вивчаються медичними та педагогічними дисциплінами – отоларингологією (та її вузькоспеціалізованим розділом – фоніатрією), неврологією, психіатрією, логопедією (та її вузькоспеціалізованим напрямом – фонопедією).

Органічні причини

Центральні органічні порушення голосу пов’язані з паралічами та парезами голосових зв’язок, зумовленими ураженням стовбура або кори головного мозку, які проводять нервові шляхи. Центральні органічні порушення голоси зустрічаються у дітей із дитячим церебральним паралічем.

Причинами периферичних органічних порушень голосу виступають різні запальні захворювання чи анатомічні зміни голосового апарату. В тому числі:

Функціональні причини

При функціональних порушеннях голосу діяльність голосового апарату порушується за відсутності органічних ушкоджень. Центральні функціональні порушення голосу (психогенна афонія) є наслідком гострої психотравмуючої ситуації. Найчастіше виникає у жінок, схильних до невротичних реакцій.

Периферичні функціональні порушення голосу типу фонастенії можуть бути викликані надмірними голосовими навантаженнями, недотриманням голосового режиму при респіраторних захворюваннях. Патологічна мутація голоси у підлітків може бути обумовлена ​​ендокринними порушеннями, раннім курінням, перевантаженням голосового апарату у період.

До гіпотонусної дисфонії та афонії найчастіше призводить двосторонній міопатичний парез (парез внутрішніх м’язів гортані), спричинений ГРВІ, дифтерією, грипом, сильною напругою голосу. Розвиток гіпертонусної (спастичної) дисфонії та афонії, як правило, пов’язане з надмірним форсуванням голосу.

За ступенем розладу фонації виділяють дисфонію (часткове порушення сили, висоти та тембру голосу) та афонію (відсутність голосу). При дисфонії голос стає глухим, хрипким, сиплим, немодульованим, зривається, швидко вичерпується, іноді – нозалізованим. Афонія характеризується повною відсутністю звуку голосу та можливістю говорити лише пошепки. З причин та механізмів фонаційних розладів розрізняють:

1. Функціональні порушення голосу:

• центральні (психогенна афонія чи істеричний мутизм)
• периферичні (фонастенія, гіпотонусна та гіпертонусна дисфонія або афонія, патологічна мутація)

2. Органічні порушення голосу:

• центральні (дисфонія та афонія при дизартрії та анартрії)
• периферичні (дисфонія та афонія при захворюваннях гортані; ринофонія).

Органічні порушення голосу

Порушення голосу при хронічних ларингітах обумовлені ураженням нервово-м’язового апарату гортані та незмиканням голосових складок. Дефект голосу виражається втратою нормального звучання, сильною стомлюваністю, іноді неможливістю виконання голосового навантаження. Характерні неприємні суб’єктивні відчуття у горлі – дряпання, першіння, садіння, відчуття грудки, біль, тиск.

У разі периферичних паралічів і парезів гортані голос може бути відсутнім зовсім або мати хрипке звучання. Порушення голосу супроводжується сильною мовною втомою, рефлекторним кашлем, поперхиванием, розладом дихання. Дискоординація фонації та дихання значно ускладнює дефект.

Порушення голосу, пов’язані з доброякісними та злоякісними пухлинами гортані розвиваються поступово, у міру зростання утворень. Після будь-якого, навіть щадного оперативного втручання на гортані виникають минущі голосові порушення. При видаленні горла людина повністю позбавляється голосу; при цьому різко порушується функція дихання, оскільки відбувається роз’єднання трахеї та глотки.

При центральних парезах і паралічах гортані, що спостерігаються при дизартрії та анартрії, голос стає слабким, тихим, уривчастим, глухим, монотонним, нерідко – з назальним відтінком.

Органічні порушення голоси, що виникли у дитини раннього віку, супроводжуються відставанням у мовному розвитку, затримкою накопичення словника та розвитку граматичних структур, порушенням звуковимовлення, труднощами комунікації та обмеженням соціальних контактів. Порушення голосу, що розвинулися у дорослому віці, можуть зумовлювати професійну непридатність.

Функціональні порушення голосу

Будучи периферичним функціональним порушенням голосу, фонастенія є професійним «захворюванням» осіб голосомовних професій. До проявів фонастенії відносяться неможливість довільно регулювати звучання голосу (підсилювати або послаблювати), переривання (осічки) та швидка стомлюваність голосу, захриплість. У гострому періоді фонастенія голос може зникати зовсім. У більшості випадків фонастенія не потребує лікування; голос поновлюється самостійно після періоду відпочинку.

При гіпотонусній дисфонії внаслідок парезу внутрішніх м’язів гортані розвивається несмикання голосових складок, що проявляється осиплістю голосу, голосовою втомою, болями у м’язах шиї та потилиці; у важких випадках можливе лише шепітне мовлення. При гіпертонусній дисфонії, обумовленої тонічним спазмом гортанних м’язів, голос спотворюється, стає глухим, грубим; при афонії – немає зовсім.

Патологічна мутація може виражатися у збереженні високого звучання голосу після закінчення пубертатного періоду, нестійкості голосу (чергування низьких та високих тонів), дисфонічному звучанні тощо.

Функціональне порушення голосу центрального характеру (істеричний мутизм, психогенна афонія) характеризується повною одномоментною втратою голосу, неможливістю шепітної мови, але при цьому звучним сміхом і кашлем. Важливою диференціальною ознакою є мінливість форми несмикання голосових складок. Перебіг психогенного порушення голосу тривалий, можливі неодноразові рецидиви після відновлення голосу.

Встановлення причин порушень голосу проводиться отоларингологом, фоніатром, неврологом; Вивчення основних показників голосу – логопедом. Алгоритм обстеження включає:

1. ЛОР-діагностику. Для виявлення анатомічних чи запальних змін голосового апарату виконується ларингоскопія; з метою оцінки функції голосових складок – стробоскопія. У діагностиці пухлинних уражень незамінні рентгенографія та МСКТ гортані. Для отримання відомостей про функцію м’язів гортані проводиться електроміографія. За допомогою електроглоттографії оцінюються зміни голосового апарату динаміці.
2. Логопедичне обстеження. Включає оцінку анамнезу, скарг, особливостей голосу, характеру голосоутворення та голосової атаки, фізіологічного та фонаційного дихання, темпо-ритмічних та інтонаційних характеристик мови; визначення часу максимальної фонації.

Медичні заходи

Зміст лікувальної роботи при різних порушення голосу залежить від причин і характеру розладу фонації. Так, при функціональних порушеннях голосу вирішальне значення надається загальнозміцнюючому лікуванню, масажу передньої поверхні шиї, ЛФК, фізіотерапії, дотримання голосового режиму. При органічних порушеннях голосу проводиться загальна та місцева медикаментозна терапія (ендоларингеальне введення лікарських препаратів, інгаляції), за показаннями – хірургічне лікування ЛОР-патології (видалення надлишкової тканини голосових складок, резекція гортані, ларингектомія та ін.).

Логопедична корекція

Логопедичну роботу з відновлення порушень голосу слід розпочинати якомога раніше, щоб запобігти фіксації патологічної голосоподачі, досягти кращих результатів, запобігти розвитку невротичних реакцій на дефект. Основні напрями корекційної роботи включають психотерапію, корекцію дихання, розвиток координації фонації та артикуляції, автоматизацію досягнутих навичок та введення голосу у вільне мовленнєве спілкування.

На логопедичних заняттях з корекції дисфонії використовують дихальну та артикуляційну гімнастику, фонопедичні вправи. У хворих після екстирпації горла проводиться робота над формуванням стравохідного голосу.

Відновленим вважається гучний голос при правильному мовленнєвому диханні, відсутності стомлюваності та неприємних суб’єктивних відчуттів. Орієнтовні терміни логопедичної роботи при порушеннях голосу становлять 2-4 місяці.

Ефективність корекції порушень голосу багато в чому залежить від їхньої причини, термінів початку лікування та логопедичних занять. При грубих анатомічних змінах голосового апарату та центральних паралічах зазвичай вдається досягти лише того чи іншого ступеня поліпшення. Порушення голосу функціонального характеру, зазвичай, усуваються повністю, проте за недотримання рекомендацій логопеда можливі рецидиви. Важливе значення в успіху корекції порушень голосу належить організованості та наполегливості пацієнта.

З метою запобігання порушенням голосу необхідно виховання правильних голосових звичок (не форсувати голос), профілактика простудних захворювань, відмова від куріння та алкоголю, прийому надмірно охолодженої та гарячої їжі. Особи голосомовних професій повинні володіти навичками діафрагмального дихання та правильної голосоподачі. Будь-яку, навіть найменшу, застуду неприпустимо переносити на ногах; у період хвороби слід дотримуватися щадного голосового режиму.