Поверхневий карієс

Поверхневий карієс – демінералізація та деструкція твердих тканин зуба з локалізацією каріозного дефекту у межах емалі. Провідним симптомом поверхневого карієсу є короткочасний біль при хімічному, механічному чи температурному подразненні зуба. Поверхневий карієс виявляється під час огляду та зондування поверхні зубів, трансілюмінації, рентгенографії. При поверхневому карієсі у дітей можна обмежитись проведенням ремінералізуючої терапії; в інших випадках показано препарування порожнини зуба з подальшим пломбуванням композитами хімічного або світлового затвердіння.

Поверхневий карієс (caries superfacialis) – стадія карієсу, що характеризується утворенням порожнинного дефекту в межах зубної емалі без порушення дентино-емалевого з’єднання. Згідно з клініко-морфологічною класифікацією, поверхневий карієс є стадією, наступною за початковим карієсом (стадією плями), і попередньої середнього карієсу. При цьому ранні форми (початковий, поверхневий карієс) частіше зустрічаються у дитячо-підлітковій групі, а пізні (середній, глибокий карієс) переважають серед дорослих. В цілому, захворюваність на карієс у Росії становить від 60 до 98%, дозволяючи назвати цю патологію найпоширенішою в терапевтичній стоматології.

Поверхневий карієс розвивається з крейдяної плями за відсутності лікування початкової стадії. Поява на зубах білих плям свідчить про процеси дисмінералізації та демінералізації поверхневого шару емалі. Однак при цьому емаль залишається гладенькою, без видимих ​​слідів руйнування. Дана стадія карієсу є оборотною і при відповідному консервативному лікуванні може супроводжуватися ремінералізацією емалевої плями.

При переході карієсу в поверхневу стадію в осередку ураження відбувається подальше вимивання солей кальцію та повна деструкція емалевих призм. В емалі утворюється конусоподібний дефект, вершина якого досягає дентино-емалевої межі.

Згідно з сучасними поглядами, карієс є поліетиологічним захворюванням зубів, у розвитку якого беруть участь різні взаємопов’язані фактори. Низький рівень гігієни порожнини рота призводить до накопичення зубного нальоту, що є сприятливим середовищем для проживання та розмноження карієсогенної мікрофлори. Внаслідок анаеробного бродіння вуглеводів (гліколізу), що здійснюється бактеріями зубного нальоту (зубної бляшки), утворюються органічні кислоти, змінюється pH поверхні зуба, що супроводжується вимиванням кристалів апатиту із зубної емалі.

Виникненню поверхневого карієсу та прогресуванню вогнища демінералізації сприяє цілий ряд інших карієсогенних факторів: низька резистентність емалі; дефіцит білків, вітамінів та мінералів у раціоні харчування; недостатня кількість фтору у питній воді; порушення біохімічного складу слини, гіпосалівація, ксеростомія; аномалії зубів та порушення прикусу; наявність у порожнині рота пломб, протезів, ортодонтичних конструкцій, загальні соматичні захворювання та ін.

Якщо на стадії каріозної плями суб’єктивних відчуттів немає, то в період поверхневого карієсу приєднується клінічна симптоматика. Насамперед, пацієнти починають помічати короткочасну болючість (оскомину) при дії на зуб хімічних подразників (кислої, солоної, солодкої їжі). Також больова реакція може виникати у відповідь на температурну або механічну дію (холодне або гаряче пиття, чищення зубів жорсткою щіткою та ін.). Больові відчуття при поверхневому карієсі виражені слабо або помірно, швидко минають при припиненні дії подразника. У ряді випадків больовий синдром відсутній.

Якщо дефект локалізується в області контактної поверхні зуба, в ньому може застрягати їжа, а в прилеглому зубодесневому сосочку розвиватиметься запальна реакція: гіперемія, набряклість, кровоточивість при контакті. Крім суб’єктивних ознак, при поверхневому карієсі можна помітити порушення цілісності емалевого шару видимої поверхні зуба.

Зважаючи на невираженість клінічної симптоматики, пацієнти рідко звертаються до стоматолога на стадії поверхневого карієсу, а короткочасну хворобливість, що виникає, пояснюють підвищеною чутливістю (гіперестезією зубів).

При поверхневому карієсі виявити дефект емалі часом можливо лише при проведенні ретельно стоматологічного огляду. При зондуванні зуба, що турбує, визначається крейдяна ділянка з шорсткою поверхнею або неглибокою порожниною, що містить розм’якшену демінералізовану емаль жовто-сірого кольору. Зондування каріозної порожнини безболісне або трохи чутливе. Іноді виявлення прихованих дефектів емалі використовується трансилюминация – просвічування зубів холодним пучком світла.

Під час проведення діагностики поверхневого карієсу враховуються показники індексу гігієни та індексу КПУ. Електроодонтодіагностика відхилень від норми не виявляє. Осередки поверхневого карієсу на контактній поверхні зубів можуть бути виявлені за допомогою рентгенографії (радіовізіографії). Поверхневий карієс потребує проведення диференціальної діагностики з некаріозними ураженнями (клиноподібним дефектом, ерозією емалі, гіпоплазією емалі, флюорозом), початковим та середнім карієсом.

На стадії початкового карієсу лікування зводиться до проведення професійної гігієни ротової порожнини з наступною ремінералізацією емалі зуба за допомогою аплікацій 10% розчин глюконату кальцію, 2-4% розчин фториду натрію, фторвмісних лаків і гелів. Такі заходи не дозволяють початковому карієсу прогресувати та сприяють відновленню шару ураженої емалі. На корінних зубах рекомендується проводити герметизацію фісур.

При переході карієсу в поверхневу стадію в деяких випадках також можна обійтися без препарування зуба і обмежитися зішліфуванням шорсткої поверхні та ремінералізуючою терапією. Зазвичай такого методу вдаються при лікуванні поверхневого карієсу у дітей.

У всіх інших випадках (особливо при локалізації каріозного дефекту на контактній поверхні зуба або області фісур) показано повноцінне стоматологічне лікування карієсу. Спочатку проводиться очищення поверхні зуба за допомогою абразивної пасти та щіток. Потім під місцевою анестезією здійснюється обробка порожнини зуба та пломбування з використанням сучасних композитів хімічного чи світлового затвердіння. Накладення ізолюючої прокладки при лікуванні поверхневого карієсу є необов’язковим.

При виявленні поверхневого карієсу потрібне його негайне лікування. Це дозволяє запобігти подальшому руйнуванню зуба, зберегти його естетичні характеристики та функціональне призначення. В іншому випадку каріозний процес може досить швидко прогресувати до стадії середнього і глибокого карієсу, пульпіту.

Профілактика карієсу, у т. ч. поверхневого, вимагає регулярних (щонайменше двічі на рік) візитів до стоматолога, щоденного самостійного догляду за зубами за допомогою засобів гігієни, проведення періодичного професійного чищення зубів в умовах клініки, збалансованого здорового харчування, обмеження споживання вуглеводів.