Поворотний тиф

Поворотний тиф – захворювання групи спірохетозів, що включають епідемічну (вшиву) та ендемічну (кліщову) зворотні лихоманки. Основними ознаками зворотного тифу служать множинні гарячкові напади, що чергуються з інтервалами апірексії. Також відзначається виражена інтоксикація, шкірні висипання, гепатоспленомегалія, легка жовтяничність шкірних покривів та склер. Вирішальне значення для підтвердження діагнозу зворотного тифу має виявлення спірохет у крові хворого. Етіотропна терапія зворотного тифу проводиться антибактеріальними препаратами (пеніциліном, тетрацикліном, еритроміцином, левоміцетином, ампіциліном).

Поворотний тиф – гостре інфекційне захворювання, що має поліциклічний перебіг із чергуванням нападів лихоманки та безлихоманкових періодів. Поняттям «поворотний тиф» позначаються дві подібні в етіологічному та патогенетичному відношенні інфекції – вошивий та кліщовий тифи. Обидва ці захворювання поєднують морфологічні властивості збудників, що належать до патогенних спірохет роду Borrelia, трансмісивний механізм передачі, спільність клінічних проявів. Разом з тим, відмінності в антигенній структурі спірохет, епідеміології захворювань та імунологічних реакціях організму дозволяють розглядати вошивий та кліщовий зворотний тиф як дві самостійні нозології.

Вошивий зворотний тиф (поворотна вшива лихоманка) – епідемічний спірохетоз, збудником якої є Borrelia reccurentis (спірохета Обермейєра). Вона має спіралеподібну форму з 4-8 завитками, високу рухливість, довжину 10-30 мкм та товщину 0,3-0,5 мкм. За своїм характером вошивий тиф є антропонозом, у якому джерелом інфекції виступає хвора людина. Епідемічну небезпеку хворий представляє, головним чином, у гарячковий період, коли концентрація збудників у крові досягає свого піку. Переносниками інфекції служать воші – здебільшого платтяні, рідше – головні та лобкові. При кровососанні спірохети потрапляють в організм вошей, де в гемолімфі відбувається розмноження збудників тифу.

Зараження здорової людини можливе лише при роздавлюванні інфікованої комахи та потраплянні спірохет на ділянки ушкодженого шкірного покриву з розчісами, саднами та іншими мікротравмами. Розповсюдженню вошивого зворотного тифу сприяють несприятливі санітарно-гігієнічні умови, велика скупченість і масова зашивленість населення (наприклад, у нічліжних будинках, в’язницях, казармах). У періоди війн зворотний тиф набував характеру епідемій. В даний час на території Росії зворотний тиф ліквідований, проте не виключається можливість його завезення з деяких країн Азії, Африки та Америки.

Кліщовий зворотний тиф (поворотна кліщова лихоманка) – ендемічний (природно-осередковий) спірохетоз, що викликається приблизно 20 видами спірохет роду Borrelia, поширених у різних районах земної кулі. За своїми біологічними та морфологічними властивостями ці збудники схожі зі спірохетами Обермейера. Джерелом поширення інфекції виступають гризуни, а переносниками – кліщі роду Ornithodoros, в організмі яких спірохети зберігаються довічно і навіть можуть передаватися потомству. Людина хворіє на кліщовий зворотний тиф після укусу інфікованих кліщів. Збудники кліщового зворотного тифу присутні в крові хворого як під час лихоманки, так і в безлихоманковий період. Захворювання поширене у країнах Азії, Африки, Латинської Америки, Європи (в Іспанії, Португалії, Півдні України) та інших. Для кліщового зворотного тифу епідемії не характерні.

Після закінчення інкубаційного періоду (в середньому 3-14 днів) раптово розвивається підвищення температури до 39-40 ° С, що супроводжується короткочасним ознобом і жаром. У розпал гарячкового нападу виражені слабкість, безсоння, головний біль, артралгії, біль у литкових м’язах. На висоті лихоманки відзначається гіперемія обличчя, ін’єкція судин склер, ознаки кон’юнктивіту. Можуть виникати висипання, що мають характер петехій, розеол або макул; носові кровотечі. Практично з перших днів зворотного тифу селезінка та печінка збільшуються у розмірах; приблизно на 2-3 добу з’являються жовтяничність шкірних покривів та склер; виникають нудота, блювання, пронос зі слизом, олігурія. Перший гарячковий період при зворотному тифі триває 5-8 днів, після чого настає період апірексії тривалістю 1-2 тижні.

Між нападами стан хворих покращується, проте зберігаються слабкість, нездужання, зниження апетиту. Після періоду апірексії, як правило, настає друга хвиля зворотного тифу з тими самими клінічними симптомами. Проте тривалість повторного нападу скорочується до 3-4 днів, а безлихоманковий інтервал, навпаки, подовжується. Зазвичай напади вшивої зворотної лихоманки повторюються 3-5 разів, з кожним разом стає коротшим і легшим за попередній.

До найбільш грізних ускладнень зворотного тифу належить розрив селезінки з летальною внутрішньою кровотечею. Також небезпечний розвиток жовчного тифоїду, який може протікати за тифоїдним або септичним варіантом. Тифоїдний варіант характеризується вираженою жовтяницею, профузним проносом, геморагічною висипкою, підвищенням температури в період апірексії. Септичний варіант протікає з розвитком численних абсцесів внутрішніх органів, міокардиту, пневмонії, остеомієліту. При розвитку жовчного тифоїду часті смерті. Захворювання на зворотний тиф під час вагітності провокує мимовільні аборти, передчасні пологи, маткові кровотечі. Серед інших ускладнень зворотного тифу зустрічаються іридоцикліти, гнійні отити, неврити слухового нерва, дифузні бронхіти, осередкові пневмонії та ін.

Патогномоничним ознакою кліщового зворотного тифу служить виникнення у місці укусу кліща первинного афекту, що є дрібну папулу серед геморагічного обідка. Інкубаційний період триває 5-15 днів. Захворювання також маніфестує з гострою лихоманкою та вираженим інтоксикаційним синдромом, які зберігаються 1-4 дні. Наприкінці гарячкового періоду температура критично падає, і настає період апірексії. Загальна кількість нападів може досягати 10 і більше; Тривалість безлихоманкових періодів різна – від кількох днів до 3-4 тижнів.

Загалом, незважаючи на тривалий перебіг (2-3 місяці), захворювання переноситься легше, ніж вошивий зворотний тиф: приступи коротші, періоди апірексії довші, гепатоспленомегалія виражена меншою мірою. Після перенесеного кліщового зворотного тифу у місцевого населення формується тривалий та міцний імунітет; при припиненні природної імунізації (повторних укусів кліщів) може розвинутись повторне захворювання. Ускладнення після зворотного тифу виникають рідше і практично ніколи не призводять до смерті. Серед них зазвичай переважають іридоцикліт, кератит, увеїт; в окремих випадках розвиваються менінгіт, енцефаліт.

Первинна клінічна діагностика ґрунтується на епідеміологічних даних та характерній симптоматиці. При розпізнаванні кліщового тифу зворотного першорядне значення має виявлення первинного афекту в місці укусу кліща. Для підтвердження діагнозу проводиться лабораторна діагностика: виявлення спірохет у крові хворого на висоті нападу (при вошивому тифі), у гарячковий та безлихоманковий період (при кліщовому тифі).

Як основне використовується метод товстої краплі або мікроскопії мазка крові, додатково – реакція зв’язування комплементу, реакція преципітації, реакція навантаження спірохет тромбоцитами та ін. Для діагностики кліщового зворотного тифу іноді застосовується біологічна проба – зараження кров’ю пацієнта морських свинок. Поворотний тиф необхідно диференціювати від малярії, бруцельозу, лептоспірозу, грипу, хвороби Лайма, висипного тифу, сепсису, лихоманки денге.

Як етіотропна терапія зворотного тифу використовуються антибактеріальні препарати: пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін, хлорамфенікол або ампіцилін курсом 5-7 днів. Протимікробна терапія дозволяє швидко усунути гарячковий напад і попередити рецидиви захворювання. Додатково проводиться патогенетичне та симптоматичне лікування, дезінтоксикаційна терапія.

Профілактика зворотного тифу

Імунізація проти зворотного тифу не розроблено. У запобіганні спалахам вшивої лихоманки велике значення має боротьба з педикульозом, покращення санітарно-гігієнічних умов проживання населення, виявлення та госпіталізація хворих, проведення дезінфекційних та дезінсекційних заходів у вогнищі. Неспецифічна профілактика кліщового зворотного тифу вимагає знищення орнітодорових кліщів та гризунів, захист від укусів кліщів в ендемічних осередках за допомогою спеціального одягу та репелентів.