Професійний рак

Професійний рак – злоякісні пухлини різної локалізації, які виникають у результаті тривалого контакту зі специфічними канцерогенами при виконанні професійних обов’язків та виявляються у людей певних спеціальностей достовірно частіше, ніж у середньому по популяції. Розташовуються в області різних органів, найчастіше виявляються ураження шкіри, легень, верхніх дихальних шляхів та сечового міхура. При постановці діагнозу враховуються анамнез, клінічні дані та результати додаткових досліджень. Тактика лікування визначається типом, локалізацією та стадією пухлини. Велике значення мають профілактичні заходи.

Професійний рак – група злоякісних новоутворень, що розвиваються під впливом виробничих канцерогенів. Можуть вражати практично будь-які органи та системи. Нерідко розвиваються через роки і навіть десятиліття після припинення контакту з канцерогеном, що ускладнює диференціювання професійних раків та непрофесійних онкологічних захворювань та потребує ретельного збирання анамнезу. Середня тривалість тимчасового відрізка між початком впливу канцерогену та появою перших симптомів професійного раку становить від 15 до 18 років.

Наголошується на взаємному посиленні несприятливого впливу професійних шкідливостей та інших факторів ризику (несприятливої ​​екологічної обстановки, особливостей способу життя тощо). Найважливішим завданням лікарів різних спеціальностей, які здійснюють моніторинг стану здоров’я працівників різних підприємств, є розробка адекватних заходів профілактики, що дозволяють знизити ризик розвитку професійних раків. Лікування здійснюють онкологи, дерматологи, отоларингологи, пульмонологи, гастроентерологи і т. д. (залежно від локалізації онкологічного ураження).

Особливості професійного раку

Довгий час статистичні дані про захворюваність на професійний рак у нашій країні не відповідали дійсності. Професійним факторам ризику приділялося недостатньо уваги, була відсутня спеціальна експертиза щодо оцінки умов праці та виявлення зв’язку між розвитком раку та дією канцерогенів при виконанні пацієнтом своїх посадових обов’язків. За період із 1963 по 1986 рік у Росії було діагностовано лише 160 онкологічних поразок, зумовлених професійними шкідливістю. Тим часом дослідники вказують, що реальна частка професійних раків у загальній структурі онкологічної захворюваності становить близько 4%.

Відсутність єдиної налагодженої системи виявлення професійних злоякісних новоутворень ускладнює розробку профілактичних заходів та своєчасне виявлення захворювань цієї групи. Водночас дослідники відзначають дві тенденції, пов’язані з виникненням професійного раку. Перша – постійне збільшення кількості спеціальностей, асоційованих із розвитком професійних онкологічних захворювань. Друга – часті випадки виявлення професійних раків, які раніше вважалися нетиповими для того чи іншого канцерогену. Все перераховане підвищує значущість теоретичних досліджень та практичних дій щодо вирішення проблем, пов’язаних з діагностикою та профілактикою цієї групи захворювань.

Причиною розвитку професійного раку є соматичні мутації, що виникають під впливом різних (переважно хімічних) канцерогенів. Онкологи виділяють органи-мішені, які страждають під впливом тих чи інших канцерогенних сполук. Ризик розвитку раку шкіри збільшується при тривалому професійному контакті з асфальтом, парафінами, бітумом, смолою, дьогтем, миш’яком та мінеральними маслами. Крім того, на професійний рак шкіри страждають фахівці, які отримують підвищені дози іонізуючого випромінювання, і люди, які працюють на відкритому повітрі, в умовах надмірної інсоляції, високої вологості та низьких температур.

Професійний рак верхніх дихальних шляхів провокується контактом із хромом, сполуками нікелю, деревним пилом, а також аерозольними формами сірчаної кислоти та газовими фазами деяких смол. Злоякісні пухлини легень, трахеї та бронхів виникають під впливом миш’яку, сполук хрому, кадмію та нікелю, технічних ефірів, пилу радіоактивних руд, газів дизельних двигунів та аерозолів, що містять бензапірен, тальк або азбест. Професійний рак сечового міхура діагностується у фахівців, які беруть участь у переробці нафтової та кам’яновугільної смоли, перегонці кам’яного вугілля, газифікації вугілля, виробництві толуїдину, органічних барвників та гумових виробів.

Професійний рак шлунка виявляється у співробітників нафтопереробних виробництв, підприємств із виготовлення гумових, графітових та вугільних виробів. Ризик виникнення професійного раку печінки підвищується під час роботи з радіоактивними речовинами (плутонієм, торієм, полонієм) та виробництві вінілхлориду. Злоякісні ураження системи кровотворення, а також пухлини спинного та головного мозку діагностуються у працівників нафтохімічних та нафтопереробних виробництв, підприємств із виробництва вінілхлориду, виготовлення гуми та гумових виробів. Новоутворення кісток виявляються в осіб, які контактують з радіоактивними сполуками.

Більшість онкологічних захворювань розвивається під впливом кількох чинників. Професійні раки є винятком із цього правила. При поєднанні контакту з професійними канцерогенами та іншими несприятливими впливами ймовірність виникнення пухлин суттєво зростає. До впливів, що збільшують ризик виникнення професійного раку, відносяться проживання в регіонах з несприятливою екологічною обстановкою, куріння, зловживання алкоголем, порушення імунітету тощо. Серед інших факторів ризику дослідники відзначають чоловічу стать. Встановлено, що чоловіки страждають на професійний рак частіше за жінок, що може бути пов’язано як з різними умовами праці (наявністю більшої кількості професійних шкідливостей), так і з більш високою поширеністю шкідливих звичок у чоловіків.

Діагноз професійного раку виставляють за участю профпатолога з урахуванням анамнезу, клінічної симптоматики, даних лабораторних та інструментальних досліджень. При цьому велику увагу приділяють різним аспектам професійної діяльності хворого, насамперед – інтенсивності дії та тривалості експозиції канцерогену. Крім того, у процесі діагностики професійного раку враховують результати попередніх медичних оглядів, наявність професійних захворювань та тривалість періоду між початком впливу канцерогену та появою клінічної симптоматики захворювання.

В іншому діагностичні заходи щодо виявлення професійного раку відповідають стандартам діагностики непрофесійних онкологічних захворювань аналогічної локалізації. При виявленні раків шкіри застосовують дані зовнішнього огляду, гістологічного чи цитологічного дослідження. При підозрі на професійний рак легень та бронхів призначають бронхоскопію, КТ та рентгенографію органів грудної клітки. При пухлинах верхніх дихальних шляхів проводять риноскопію, фарингоскопію та мікроларингоскопію. При професійному раку сечового міхура застосовують КТ сечового міхура, УЗД сечового міхура та цистоскопію. При новоутвореннях травної системи використовують УЗД, КТ, МРТ черевної порожнини та ендоскопічні методики.

Комплекс заходів щодо попередження професійного раку включає розробку теоретичних положень і дві основні групи практичних профілактичних заходів: медичні та немедичні. Теоретичні положення становлять вимоги до віку, статі та стану здоров’я фахівців, зайнятих на шкідливих виробництвах, та перелік обов’язкових заходів, що дозволяють знизити рівень ризику розвитку професійного раку та інших професійних захворювань.

Немедичні профілактичні заходи включають виключення або мінімізацію використання канцерогенів у різних виробничих процесах, встановлення вентиляційних систем, контроль над дотриманням правил індивідуального захисту (використанням спецодягу, протигазів, респіраторів), роз’яснювальну роботу зі співробітниками підприємств та ін. обов’язкове медичне обстеження перед початком роботи та регулярні медогляди через певні періоди часу.

До елементів медичної профілактики професійних раків також відносять лікування та реабілітацію пацієнтів із хронічними захворюваннями, спричиненими впливом професійних канцерогенів (хронічним бронхітом, силікозом, азбестозом, хронічним гастритом та ін.). При необхідності хворим забезпечують щадні умови праці, роз’яснюють важливість відмови від шкідливих звичок, що збільшують ризик розвитку професійного раку, рекомендують спеціальну дієту, здійснюють стаціонарне та амбулаторне лікування загострень, видають путівки до спеціалізованих санаторій тощо.