Прихований сифіліс

Прихований сифіліс – Варіант розвитку сифілітичної інфекції, при якому не виявляються будь-які клінічні прояви захворювання, але спостерігаються позитивні результати лабораторних досліджень на сифіліс. Діагностика прихованого сифілісу складна і заснована на даних анамнезу, результатах ретельного огляду пацієнта, позитивних специфічних реакціях на сифіліс (РІБТ, РИФ, RPR-тест), виявлення патологічних змін з боку цереброспінальної рідини. Для виключення хибнопозитивних реакцій практикується багаторазове проведення досліджень, повторна діагностика після лікування супутньої соматичної патології та санації інфекційних вогнищ. Лікування прихованого сифілісу здійснюється препаратами пеніциліну.

Сучасна венерологія стикається зі зростанням випадків прихованого сифілісу по всьому світу. Насамперед це може бути пов’язане з широким застосуванням антибіотиків. Пацієнти з недіагностованими початковими проявами сифілісу самостійно або за призначенням лікаря проходять антибіотикотерапію, вважаючи, що хворі на інше венеричне захворювання (гонорею, трихомоніаз, хламідіоз), ГРВІ, застуду, ангіну або стоматитом. В результаті такого лікування сифіліс не виліковується, а набуває прихованого перебігу.

Багато авторів вказують на те, що відносне збільшення захворюваності на прихований сифіліс може бути обумовлено його більш частим виявленням у зв’язку з прийнятим останнім часом у стаціонарах і жіночих консультаціях масовим обстеженням на сифіліс. За даними статистики, близько 90% прихованого сифілісу діагностується в ході профілактичних оглядів.

Ранній прихований сифіліс відповідає періоду від первинного сифілісу до рецидивного вторинного сифілісу (приблизно протягом 2-х років від часу зараження). Хоча у пацієнтів відсутні прояви сифілісу, в епідеміологічному відношенні вони потенційно небезпечні для оточуючих. Це пов’язано з тим, що будь-якої миті ранній прихований сифіліс може перейти в активну форму захворювання з різними шкірними висипаннями, що містять велику кількість блідих трепонем і джерелом зараження, що є. Встановлення діагнозу раннього прихованого сифілісу вимагає проведення протиепідемічних заходів, спрямованих на виявлення побутових та статевих контактів пацієнта, його ізоляцію та лікування до повної санації організму.

Пізня прихована сифіліс діагностується при давності можливого зараження більше 2-х років. Пацієнти з пізнім прихованим сифілісом не вважаються небезпечними в інфекційному плані, оскільки при переході захворювання на активну фазу його прояви відповідають клініці третинного сифілісу з ураженням внутрішніх органів і нервової системи (нейросифіліс), шкірними проявами у вигляді малозаразних гумм і горбків (третинних).

Неуточнений (невідомий) прихований сифіліс включає випадки захворювання, коли пацієнт не має в своєму розпорядженні ніякої інформації про давність свого зараження і лікар не може встановити термін захворювання.

У встановленні виду прихованого сифілісу та давності захворювання лікаря-венеролога допомагають ретельно зібрані анамнестичні дані. Вони можуть містити вказівку не тільки на підозрілий щодо сифілісу статевий контакт, але й на поодинокі ерозії в області статевих органів, що відзначалися у пацієнта, або на слизовій ротовій порожнині, висипання на шкірі, прийом антибіотиків у зв’язку з яким-небудь захворюванням, схожим з проявами сифілісу. Також береться до уваги вік пацієнта та його статева поведінка. При огляді пацієнта з підозрою на прихований сифіліс нерідко виявляється рубець або залишкове ущільнення, що сформувалися після вирішення первинної сифіломи (твердого шанкеру). Можуть бути виявлені збільшені та фіброзовані після перенесеного лімфаденіту лімфатичні вузли.

Велику допомогу в діагностиці прихованого сифілісу може надати конфронтація – виявлення та обстеження на сифіліс осіб, які перебувають у статевому контакті з пацієнтом. Виявлення у статевого партнера ранньої форми захворювання свідчить на користь прихованого раннього сифілісу. У статевих партнерів пацієнтів з пізньою формою прихованого сифілісу частіше не виявляються жодних ознак цього захворювання, рідше спостерігається пізній прихований сифіліс.

Діагноз прихованого сифілісу обов’язково має бути підтверджений результатами серологічних реакцій. Як правило, такі пацієнти мають високий титр реагінів. Однак у осіб, які отримували антибактеріальну терапію, він може бути низьким. Проведення RPR-тесту має бути доповнено РІФ, РІБТ та ПЛР-діагностикою. Зазвичай при ранньому прихованому сифілісі результат РІФ різко позитивний, тоді як РІБТ у деяких пацієнтів може бути негативною.

Діагностика прихованого сифілісу представляє для лікаря складне завдання, оскільки не можна виключити хибно-позитивний характер реакцій на сифіліс. Така реакція може бути обумовлена ​​перенесеною раніше малярією, наявністю у пацієнта інфекційного вогнища (хронічний синусит, тонзиліт, бронхіт, хронічний цистит або пієлонефрит та ін.), хронічних уражень печінки (алкогольна хвороба печінки, хронічний гепатит або цироз). Тому дослідження на сифіліс проводять кілька разів із перервою, повторюють їх після лікування соматичних захворювань та ліквідації вогнищ хронічної інфекції.

Додатково проводять дослідження на сифіліс цереброспінальної рідини, взятої у пацієнта шляхом люмбальної пункції. Патологія в цереброспінальній рідині свідчить про прихований сифілітичний менінгіт і частіше спостерігається при пізній прихований сифіліс.

Пацієнти з прихованим сифілісом обов’язково консультуються терапевтом (гастроентерологом) та неврологом для виявлення або виключення інтеркурентних захворювань, сифілітичних уражень соматичних органів та нервової системи.

Лікування раннього прихованого сифілісу спрямоване на попередження його переходу в активну форму, що є епідеміологічною небезпекою для оточуючих. Основною метою лікування пізнього прихованого сифілісу є профілактика нейросифілісу та уражень соматичних органів.

Терапія прихованого сифілісу, як та інших форм захворювання, проводиться в основному системною пеніцилінотерапією. У пацієнтів з раннім прихованим сифілісом на початку лікування може спостерігатися температурна реакція загострення, що є додатковим підтвердженням правильно встановленого діагнозу.

Ефективність лікування прихованого сифілісу оцінюється зі зниження титрів у результатах серологічних реакцій та нормалізації показників цереброспінальної рідини. У ході лікування раннього прихованого сифілісу до кінця 1-2 курсу пеніцилінотерапії зазвичай відзначається негативація серологічних реакцій та швидка санація ліквору. При пізньому прихованому сифілісі негативація серологічних реакцій відбувається лише до кінця лікування або взагалі не відбувається, незважаючи на терапію, що проводиться; зміни у лікворі зберігаються тривалий час та регресують повільно. Тому терапію пізньої форми прихованого сифілісу переважно починати з попереднього лікування препаратами вісмуту.