Псевдофурункульоз

Псевдофурункульоз (множинні абсцеси у дітей) – гнійне ураження потових залоз, що розвивається при проникненні в них стафілококів або інших збудників. Інфекційний процес при псевдофурункульозі захоплює не тільки протоки потових залоз, а їх клубочки. Характерна поява у підшкірній клітковині щільних вузликів, шкіра над якими має здоровий вигляд. Поступово вузлики збільшуються і розм’якшуються, потім відбувається їх розтин. Діагностика псевдофурункульозу заснована на результатах дерматологічного огляду та бактеріологічного дослідження вузлів, що відокремлюються. Лікування проводиться у стаціонарі із застосуванням антибіотиків, детоксикуючих розчинів, імунокоректорів та місцевих засобів.

Псевдофурункульоз хворіють в основному новонароджені та діти до року. До захворювання на псевдофурункульоз схильні ослаблені діти з гіпотрофією, рахітом, порушеннями імунітету, анемією, гіповітамінозами. У дорослих захворювання трапляється вкрай рідко. Назва «псевдофурункульоз» хвороба отримала завдяки схожій з фурункульозом симптоматиці. При цьому у елементів псевдофурункульозу відсутні характерні для фурункулів некротичні стрижні. Друга назва – псевдофурункульоз Фінгера – на ім’я вченого, який досліджував це захворювання.

Клінічна дерматологія відносить псевдофурункульоз до групи гнійно-запальних захворювань шкіри – піодермій. Найчастіше інфекційним агентом при псевдофурункульозі виступає золотистий стафілокок. У ряді випадків висівається протей, гемолітичний стафілокок, кишкова паличка та ін. Флора. Інфікуванню потових залоз сприяє неправильний догляд за немовлям, брудна білизна та одяг, підвищена пітливість, перегрівання, діарея, інфекційні захворювання.

У деяких випадках інфекційний процес вражає лише гирла вивідних проток потових залоз із розвитком перипориту. При цьому на шкірі утворюються невеликі поверхневі пустули, після вирішення яких залишаються скоринки, що згодом відпадають без утворення рубців або гіперпігментацій.

Однак частіше відбувається повне ураження потових залоз. З’являються підшкірні вузлики, що відрізняються щільною консистенцією. На початку розвитку псевдофурункульозу шкіра над вузликами має здоровий вигляд. Поступово вузлики збільшуються у розмірах, досягаючи діаметра лісового (іноді волоського) горіха. Шкіра над ними набуває червоно-синюшного кольору. Відбувається розм’якшення вузлів із характерним симптомом флюктуації при їх промацуванні. Шкіра на верхівках таких вузлів стоншується і проривається із закінченням гнійного вмісту жовто-зеленого кольору. Загоєння відбувається з утворенням рубця.

Зазвичай при псевдофурункульозі відзначається ураження тих ділянок шкіри, які безпосередньо торкаються ліжка. Це спина, стегна, сідниці, потилиця та волосиста частина голови. Поява десяти і більше вузлів псевдофурункульозу говорить про генералізований процес, при якому можливі зміни у загальному стані дитини: підвищення температури, інтоксикація, зниження апетиту.

У виснажених та ослаблених дітей псевдофурункульоз має генералізований характер і рецидивуючий перебіг з появою нових елементів через 10-20 днів. У таких дітей псевдофурункульоз може ускладнитися розвитком кон’юнктивіту, отиту, гаймориту, флегмони, пневмонії. У тяжких випадках можливий гнійний менінгіт, остеомієліт, сепсис.

Діагностику захворювання проводить дерматолог. Лікар покладається на характерні клінічні прояви захворювання та вік пацієнта. Дерматологічний огляд виявляє типову картину псевдофурункульозу: симптом флюктуації при пальпації найбільших вузлів та відсутність видимих ​​змін шкіри над іншими елементами. Визначення виду збудника проводять шляхом бакпосіву вузлів, що відокремлюється.

Диференціальний діагноз псевдофурункульозу проводиться з фурункульозом, гідраденітом, скрофулодермою (коліквативним туберкульозом). Для фурункульозу характерною є наявність некротичного стрижня в центрі фурункулу, що не спостерігається при псевдофурункульозі. Гідраденіт зазвичай не зустрічається у дітей грудного віку і має типову локалізацію (пахвові западини, пахова область). Скрофулодерми рідко хворіють діти до року. Для неї типово повільний розвиток процесу, розтин вузлів з утворенням свищевих ходів та виразок, місткоподібне рубцювання.

Псевдофурункульоз потребує стаціонарного лікування. Обов’язкове проведення антибіотикотерапії (гентаміцин, пеніцилін, цефотаксим, цефазолін) з урахуванням даних антибіотикограми. Для профілактики дисбактеріозу поряд із антибіотиками призначають пробіотики. При симптомах інтоксикації проводять крапельне введення декстрану, альбуміну, сольових розчинів або нативної плазми. Застосовують вітамінотерапію, загальнозміцнюючі засоби та імунні препарати: стафілококовий анатоксин, гамма-глобулін, антистафілококову плазму.

У місцевій терапії використовують розчини анілінових барвників, мазі з антибіотиками, “Левомеколь”, іхтіолову мазь. Шкіру навколо вузлів обробляють камфорним спиртом. Проводять УВЧ-терапію. У деяких випадках при псевдофурункульозі може знадобитися хірургічне розтин та дренування флюктуючих вузлів.

Профілактика псевдофурункульозу полягає в регулярній зміні пелюшок, їх прогладжуванні після прання, дотриманні гігієнічних правил у догляді за немовлям, уникненні перегріву дитини, правильному вигодовуванні.