Пухлини печінки

Пухлини печінки – новоутворення злоякісного та доброякісного характеру, що виходять з паренхіми, жовчних проток або судин печінки. Найчастішими проявами пухлин печива є нудота, схуднення, втрата апетиту, гепатомегалія, жовтяниця, асцит. Діагностика пухлин печінки включає проведення УЗД, дослідження печінкових проб, КТ, біопсію печінки. Лікування пухлин печінки хірургічне та полягає у резекції ураженої ділянки органу.

У гепатології прийнято розрізняти первинні доброякісні пухлини печінки, первинні та вторинні (метастатичні) злоякісні новоутворення (рак печінки). Знання виду та походження пухлини печінки дозволяє проводити диференційоване лікування. Доброякісні пухлини печінки трапляються порівняно рідко. Зазвичай вони протікають безсимптомно та виявляються випадково. Найчастіше в гастроентерології доводиться стикатися з первинним раком печінки або вторинним метастатичним ураженням органу. Метастази в печінці нерідко виявляються у пацієнтів із первинним раком шлунка, легень, товстої кишки, раком молочної залози.

Класифікація

Серед доброякісних пухлин печінки у клінічній практиці зустрічаються аденоми (гепатоаденоми, аденоми жовчної протоки, біліарні цистаденоми, папіломатоз). Вони походять з епітеліальних та сполучнотканинних елементів печінки або жовчних проток. До пухлин печінки мезодермального походження належать гемангіоми, лімфангіоми. Рідко трапляються гамартоми, ліпоми, фіброми печінки. Іноді до пухлин печінки відносять непаразитарні кісти.

Аденоми печінки є одиночними або множинними круглі утвореннями сірого або темно-червоного кольору різного розміру. Вони знаходяться під капсулою печінки або в товщі паренхіми. Вважається, що розвиток аденом печінки у жінок може бути пов’язаний із тривалим використанням пероральної контрацепції. Деякі види доброякісних пухлин печінки (трабекулярні аденоми, цистаденоми) схильні до переродження на гепатоцелюлярний рак.

Судинні утворення (ангіоми) зустрічаються серед доброякісних пухлин печінки найчастіше. Вони мають печеристу губчасту будову і виходять із венозної мережі печінки. Серед судинних пухлин печінки розрізняють кавернозні гемангіоми та каверноми. Існує думка, що судинні утворення печінки є не дійсними пухлинами, а вродженою васкулярною аномалією.

Вузолата гіперплазія печінки розвивається внаслідок локальних циркуляторних та біліарних порушень в окремих зонах печінки. Макроскопічно дана пухлина печінки може мати темно-червоний або рожевий колір, дрібнобугристу поверхню, різну величину. Консистенція вузлуватої гіперплазії печінки щільна, мікроскопічно виявляються явища локального цирозу. Не виключається переродження вузлуватої гіперплазії на злоякісну пухлину печінки.

Походження непаразитарних кіст печінки може бути вродженим, травматичним, запальним.

Симптоми

Більшість доброякісних пухлин печінки немає чітко вираженої клінічної симптоматики. На відміну від злоякісних пухлин печінки, доброякісні утворення ростуть повільно і не призводять до порушення загального самопочуття.

Гемангіоми печінки великих розмірів можуть викликати біль і тяжкість епігастрії, нудоту, відрижку повітрям. Небезпека гемангіоми печінки полягає у високій ймовірності розриву пухлини з розвитком кровотечі в черевну порожнину та гемобілії (кровотечі в жовчні протоки), перекрутом ніжки пухлини. Великі кісти печінки викликають тяжкість і тиск у підребер’ї та епігастрії. Ускладненнями кіст печінки можуть бути розрив, нагноєння, жовтяниця, крововилив у порожнину пухлини.

Аденоми печінки при досягненні значних розмірів можуть викликати біль у животі, а також пальпуватися у вигляді пухлиноподібної освіти у правому підребер’ї. У ускладнених випадках може статися розрив аденоми із розвитком гемоперитонеуму. Вузолата гіперплазія печінки зазвичай не має виражених симптомів. При пальпації печінки може спостерігатися гепатомегалія. Спонтанні розриви цієї пухлини печінки спостерігаються рідко.

Діагностика

З метою діагностики доброякісних пухлин печінки використовуються УЗД печінки, гепатосцинтиграфія, КТ, гепатоангіографія, діагностична лапароскопія з прицільною біопсією печінки та морфологічним дослідженням біоптату. При аденомах або вузлуватій гіперплазії можливе проведення черезшкірної біопсії печінки.

Лікування доброякісних пухлин печінки

Зважаючи на ймовірність малігнізації та ускладненого перебігу доброякісних пухлин печінки основна тактика їх лікування – хірургічна, яка передбачає резекцію печінки в межах здорових тканин. Обсяг резекції визначається локалізацією та розмірами пухлини печінки та може включати крайову резекцію (в т. ч. лапароскопічну), сегментектомію, лобектомію або гемігепатектомію.

При кісті печінки може проводитися висічення кісти, ендоскопічне або відкрите дренування, накладання цистодуоденоанастомозу, марсупіалізація.

Класифікація

Злоякісні пухлини печінки можуть бути первинними, тобто виходити безпосередньо із структур печінки, або вторинними, пов’язаними з розростанням метастазів, занесених з інших органів. Вторинні пухлини печінки зустрічаються в 20 разів частіше, ніж первинні, що пов’язано з фільтрацією через печінку крові, що йде від різних органів та гематогенним занесенням пухлинних клітин.

Первинні злоякісні пухлини печінки – явище відносно рідкісне. Зустрічається переважно в осіб чоловічої статі віком від 50 років. За походженням виділяють такі форми первинних злоякісних пухлин печінки:

Причини

Серед причин утворення первинних злоякісних пухлин печінки першість належить хронічним вірусним гепатитам В та С. Імовірність розвитку гепатоцелюлярного раку у пацієнтів із гепатитом збільшується у 200 разів. Серед інших факторів, пов’язаних з ризиком розвитку злоякісних пухлин печінки, виділяють цироз печінки, паразитарні ураження (шистосомоз, опісторхоз), гемохроматоз, сифіліс, алкоголізм, канцерогенний вплив різних хімічних сполук (тетрахлористого вуглецю, нітрозамінів, нітрозамінів, мікотоксин – афлатоксин).

Симптоми злоякісних пухлин печінки

До початкових клінічних проявів злоякісних пухлин печінки відносяться нездужання та загальна слабкість, диспепсія (погіршення апетиту, нудота, блювання), тяжкість і біль у підребер’ї праворуч, субфебрилітет, схуднення.

Зі збільшенням розмірів пухлини печінка виступає з-під краю реберної дуги, набуває бугристості та дерев’янистої щільності. У пізніх стадіях розвивається анемія, жовтяниця, асцит; наростає ендогенна інтоксикація, печінкова недостатність. Якщо пухлинні клітини мають гормональну активність, то виникають ендокринні порушення (синдром Кушинга). При здавленні пухлиною печінки нижньої порожнистої вени, що росте, з’являються набряки нижніх кінцівок. При ерозії судин можливий розвиток внутрішньочеревної кровотечі; у разі варикозного розширення вен стравоходу та шлунка може розвинутися шлунково-кишкова кровотеча.

Діагностика

Типовими для всіх злоякісних пухлин печінки є зрушення у біохімічних показниках, що характеризують функціонування органу: зниження альбумінів, збільшення фібриногену, зростання активності трансаміназ, підвищення сечовини, залишкового азоту та креатиніну. У зв’язку з цим при підозрі на злоякісну пухлину печінки необхідно досліджувати печінкові проби та коагулограму.

Для більш точної діагностики вдаються до ультразвукового сканування, комп’ютерної томографії, МРТ печінки, ангіографії печінки. З метою гістологічної верифікації освіти проводиться пункційна біопсія печінки чи діагностична лапароскопія.

При ознаках метастатичного ураження печінки необхідно встановлення локалізації первинної пухлини, для чого може знадобитися виконання рентгенографії шлунка, ЕГДС, мамографії, УЗД молочних залоз, колоноскопії, іригоскопії, рентгенографії легень тощо.

Лікування злоякісних пухлин печінки

Повне одужання злоякісних пухлин печінки можливе тільки при їх радикальному видаленні. Як правило, при пухлинах печінки проводиться резекція частки печінки або гемігепатектомія. При холангіокарциномах вдаються до видалення протоки та накладання соустей (гепатикоеюноанастомоза, гепатикодуоденоанастомоза).

При поодиноких пухлинних вузлах печінки можливе виконання їхньої деструкції за допомогою радіочастотної абляції, хіміоабляції, кріоабляції. Методом вибору при злоякісних пухлинах печінки є хіміотерапія (системна, внутрішньосудинна).

Неускладнені доброякісні пухлини печінки у прогностичному плані сприятливі. Злоякісні пухлини печінки характеризуються бурхливим перебігом та без лікування призводять до загибелі пацієнта протягом 1 року. При операбельних злоякісних пухлинах печінки тривалість життя середньому становить близько 3-х років; 5-річне виживання – менше 20%.