Радикулярна кіста

Радикулярна кіста – це порожнинне утворення в області верхівки кореня зуба, вистелене зсередини епітеліальною тканиною та заповнене кістозною рідиною. Є результатом хронічного періапікального запалення. Пацієнт з радикулярною кістою може не пред’являти жодних явних скарг, вони виникають при нагноєнні вмісту або проростанні кісти в пазуху гайморову. Тривале існування кісти призводить до деформації кісткової тканини та підвищення ризику перелому щелепи. Для діагностики використовуються дані об’єктивного огляду, дентальної рентгенографії, електроодонтометрії та пункції з подальшим цитологічним дослідженням. Лікування радикулярної кісти проводиться хірургічним шляхом.

Радикулярна, або коренева, кіста є рідинним утворенням з фіброзними стінками, що формується в апікальній зоні кореня зуба і обмежує запальне вогнище від здорових тканин періодонта. Це найпоширеніша форма кістозних захворювань щелепи (щелепних кіст) – вона спостерігається у 95% випадків. Кісти коренів зубів верхньої щелепи зустрічаються дещо частіше, ніж нижній. Розвитку утворень однаково схильні чоловіки та жінки, як правило, віком від 20 до 45 років. Радикулярні кісти можуть досягати понад 5 см у діаметрі.

Основною причиною появи кісти є наявність запального процесу, внаслідок чого організм формує сполучнотканинну капсулу для ізоляції вогнища інфекції. Найчастіше кісти утворюються у пацієнтів з тривалим каріозним процесом, пульпітом і періодонтитом або внаслідок неграмотного стоматологічного втручання. Одним із найчастіших захворювань-попередників радикулярної кісти є гранулематозний періодонтит – хронічне запальне захворювання періодонту з утворенням специфічних сполучнотканинних гранулем, що поступово розростаються і перетворюються на кісти.

Нерідко причиною занесення інфекції стає травма зуба, перенесене інфекційне захворювання, наприклад ангіна, отит або гайморит або зниження імунітету. Кістозним процесом може супроводжуватися ускладнене прорізування зубів мудрості, неправильний прикус.

Коренева кіста формується з епітеліальних клітин під впливом запального процесу у тканинах періодонту. Вона має тонкі фіброзні стінки, зсередини вистелена багатошаровим плоским епітелієм та заповнена жовтою прозорою рідиною з кристалами холестерину. Утворення формується або безпосередньо на верхівці кореня зуба – така кіста називається апікальною, або прилягає до латеральної поверхні кореня і тоді класифікується як періодонтальна латеральна кіста.

Довгий час кістозне ураження може протікати абсолютно безсимптомно або супроводжуватись малозначними для пацієнта ознаками, які найчастіше ігноруються. При кісті великих розмірів може спостерігатися усунення сусідніх зубів і деформація альвеолярного відростка, а пальпація в цій галузі супроводжується симптомом «пергаментного хрускоту» та відчуттям податливості стінки під пальцями лікаря. Деформація особи у пацієнтів із радикулярною кістою зустрічається у 36,4% випадків. Внаслідок зростання освіти відбувається руйнування кісткової тканини, і в результаті виникає ризик перелому щелепи.

Набагато яскравіша симптоматика проявляється при нагноєнні кісти. Спровокувати це явище може удар по зубу або інша щелепно-лицьова травма, невдале стоматологічне втручання, гайморит і т. д. Запалення починається зі стінки кісти, інфікований вміст перетворюється на гній. Виникають скарги на біль у ділянці причинного зуба та симптоми інтоксикації (лихоманка, нездужання, озноб). При об’єктивному огляді виявляється гіперемія та набряклість оточуючих тканин.

Відсутність належної медичної допомоги в такому випадку призводить до серйозних ускладнень, таких як нориці, флегмона м’яких тканин та остеомієліт щелепи. Інфекційний процес може поширитися на додаткові пазухи носа та внутрішнє вухо, викликаючи гострі запальні захворювання ЛОР-органів. У стоматології також трапляється таке явище, як проростання кісти в гайморову пазуху. В результаті відбувається серйозна деформація її стінок з атрофією губчастої речовини кістки та розвитком у пацієнта гаймориту.

При огляді лікар-стоматолог виявляє потемніння кольору зуба (уражений зуб може бути під коронкою, у такому разі вона значно світліша, ніж сам зуб) або запущений каріозний процес. Зондування кореневих каналів у своїй безболісно і супроводжується виділенням жовтуватої рідини. Перкусія, як правило, рідко викликає будь-які дискомфортні відчуття. Для уточнення діагнозу проводиться:

• Дентальна рентгенографія. Нерідко радикулярна кіста виявляється випадково у процесі лікування інших зубів. Дане утворення на рентгенограмі є круглою або овальною тінь з чіткими межами, розташовану біля верхівки кореня зуба або прилеглу до бічної стінки кореня. Кісткова структура періодонтальної щілини зруйнована і на знімку не візуалізується. Коріння сусідніх зубів зміщене. У ряді випадків ідентифікувати кісту не вдається навіть на рентгенівському знімку через те, що корінь причинного зуба потрапляє в зону видимості недостатньо повно.
• ЕОД. З метою уточнення діагнозу використається метод електроодонтометрії. Поріг збудливості причинного зуба знаходиться у діапазоні від 100 до 120 мкА, що відповідає некрозу пульпи.
• Діагностична пункція. Щоб з’ясувати, чи не є кістозне утворення злоякісним, проводять пункцію товстою голкою. Вміст радикальної кісти, що не нагноїлася, являє собою жовту рідину зі суспензією холестеринових зерен.
• Рентген ППН. Для виключення проростання освіти у порожнину придаткових пазух носа необхідно додатково провести рентгенографію придаткових пазух. Рентгенологічними ознаками кісти є куполоподібне випинання і деформація кісткового дна пазухи. У сумнівних випадках рекомендується проведення контрастної рентгенографії або комп’ютерної томографії верхньощелепної кістки.

Диференційна діагностика

Диференціальну діагностику радикулярних кіст здійснюють з іншими кістозними утвореннями щелепи та пухлинами (амелобластома та остеобластокластома). Так при фолікулярній кісті відсутній зв’язок захворювання із запальним процесом у причинному зубі, а при рентгенографії в порожнині кісти візуалізується коронка постійного зуба. Аналіз зубної дуги показує відсутність постійного зуба, чи його місці знаходиться молочний зуб. Фолікулярні кісти зазвичай зустрічаються в дитячому та юнацькому віці.

Кісти різцевого каналу формуються чітко в області середньої лінії твердого піднебіння за верхніми центральними різцями. Під основою крила носа в зоні носогубної бороди розташовуються носогубні кісти, а в просторі між бічним різцем і іклом верхньої щелепи – глобуломаксилярні.

Амелобластома характеризується розташуванням в області кута та тіла нижньої щелепи, при цьому її розвиток не пов’язаний із запальними захворюваннями періодонту. При рентгенологічному дослідженні пухлина має картину однокамерної кісти або полікістозного утворення з зубом мудрості всередині, що не прорізається. Для уточнення діагнозу необхідна пункція та цитологічне дослідження отриманого вмісту.

Остеобластокластома відрізняється від радикулярної кісти своєю комірчастою будовою та менш чіткими межами на рентгенограмі. Потрапляючи у зону пухлини, коріння зубів, зазвичай, резорбуються. При пункції остеобластокластоми одержують невелику кількість бурої рідини без домішки холестерину.

Цистотомія

Виділяють два методи хірургічного лікування даного захворювання: цистотомія та цистектомія. При цистотомії лікар формує отвір для повідомлення порожнини кісти із зовнішнім середовищем, тим самим зменшуючи гідростатичний тиск усередині утворення в результаті відтоку рідини в порожнину рота, носа або пазуху. Дане втручання рекомендується для великих утворень, що руйнують стінки гайморової пазухи, що зачіпають коріння декількох зубів і не мають рентгенологічних ознак збільшення періодонтальної щілини, і великих кіст нижньої щелепи, що стоншують її кісткову тканину.

Операція проводиться під місцевою анестезією за наступною схемою: хірург викроює напівовальний слизово-надкістковий клапоть у проекції кістозного утворення, оголює кісткову стінку і проводить трепанацію, після чого порожнину кісти промивається і заповнюється тампоном з йодоформом. Для профілактики рецидиву під час операції рекомендується зробити ретельну ревізію тканин та видалити некротизовані ділянки. Через 7 днів необхідно змінити тампон і надалі проводити зміну пов’язки 3-4 рази. Це втручання добре переноситься пацієнтами, але супроводжується тривалим існуванням післяопераційного дефекту.

Цистектомія

При цистектомії кіста видаляється повністю за допомогою відділення її фіброзної оболонки від прилеглих тканин. Далі проводиться тампонада порожнини або зближення країв ушкодженої під час операції слизової оболонки. Дана маніпуляція рекомендується для пацієнтів з невеликими кістами або великими утвореннями в зоні відсутності зубів за збереження досить товстого шару кісткової тканини. У ряді випадків хірурги вважають за доцільне об’єднати обидва оперативні втручання. У післяопераційному періоді слід уважно стежити за станом порожнини рота, використовувати антисептичні засоби для полоскання та ретельно проводити гігієнічні процедури. При підвищенні температури та наявності симптомів інтоксикації необхідно якнайшвидше звернутися до стоматолога-хірурга.

Відсутність виражених клінічних симптомів призводить до пізньої діагностики захворювання, коли, як правило, його перебіг ускладнюється приєднанням інфекції або деформацією анатомічних структур ротової порожнини. Щоб своєчасно діагностувати радикулярну кісту, важливо регулярно проходити огляд у стоматолога. Заходи профілактики полягають у підтримці здоров’я порожнини рота та якісному лікуванні запальних захворювань, таких як карієс, пульпіт та періодонтит.