Однак планам на подальшу кар’єру на подіумі завадила страшна хвороба: на початку 2016 року у Дарини виявили рак лімфатичної системи (лімфому Ходжкіна). Дівчина не лише перемогла рак завдяки своєчасному лікуванню, вірі та підтримці близьких, а й змогла повернути хворобу на користь собі та оточуючим: нагадала громадськості про те, що рак не вирок і не виключає здатність радіти життю. Дарина Мітченко розповіла свою шалену історію.

“Мамина турбота мене врятувала”

З 14 років я будувала модельну кар’єру. Якось пішла на кастинг просто за компанію з подругою, в результаті мене взяли, а подругу – ні. Після школи я вступила до інституту за фахом “менеджер туристичного та готельного бізнесу”, проте модельна кар’єра була безумовно на першому місці. Я об’їздила всю Європу, брала участь у показах у Японії, Китаї, Кореї, Лівані, Турції.

На початку лютого 2016 року, за кілька днів до поїздки до Турції за черговим контрактом, ми з мамою зайшли до магазину косметики. Я хотіла купити тональний крем і спробувала відтінок на шиї, під підборіддям, потім повернулась до мами, щоби вона оцінила. А мама вдруге помітила, що в мене набрякла шия. Запитала: “Горло не болити?”

Я відповіла, що горло в порядку, але я нещодавно нерв защеміла, може, у цьому причина? Мама налякала, щоб я перед від’їздом сходила до невропатолога. Спеціаліст відправив мене на УЗД. А там уже знайшли опухоль шийного лімфовузла.

Поки не отримали результатів біопсії, я думала, що опухлина доброякісна. Думала: полечу до Стамбула, звідти потім повернуся на пару днів для лікування. Але після біопсії все обрушилося. Стало ясно, що життя змінилося, я нікуди не можу поїхати, і треба терміново розпочинати терапію.

На щастя, це виявилася лімфома Ходжкіна – вона добре піддається лікуванню на ранніх стадіях, коли ще немає метастазів. Взагалі я вважаю, мені пощастило: мамина турбота мене врятувала. Пухлину “зловили” на другій стадії. Іншу таку ж опухлину виявили між легенями. Якби у мене не опухла шия, ніхто б не додумався там шукати, адже я відчувала собі нормально.

“Ми молилися всі разом”

Почувши діагноз, я навіть до ладу не встигла злякатися. Усі думки були лише про те, як скоріше вилікуватися і повернутися до звичайної життя, до роботи. Знайомим, які намагалися мене пожаліти, твердила, що, мовляв, нічого страшного, я швидко прийду до норми і буду як огірочок!

Звичайно, не все йшло так райдужно. Хіміотерапію я переносила тяжко. Мучила тошнота, рвота, слабкість. Але поступово я навчилася піклуватися про себе, прислухатися до свого організму, відпочивати, розслаблятися. Це допомагало.

Одного разу після “хімії” різко підвищився внутрішньочерепний тиск. У цей час я була вдома у батьків, у Харкові. Викликали “швидку”, але лікар, почувши про онкологію, тільки плечима знизала, зробила укол знеболюючого та поїхала.

Мені було так погано, як ніколи у житті. Голова боліла нестерпно, все пливло, мов у тумані. І тоді ми разом із батьками почали відчайдушно молитися. За годину мені раптом полегшало.

З того дня мої стосунки з релігією змінилися. Не те, щоб я стала релігійною фанатичкою, але до Бога точно ближче.

“Добра в світі більше, ніж зла”

Був ще один дуже важливий момент, який мене неймовірно підбадьорив і у всіх сенсах прискорив одужання.

Курс хіміотерапії я проходила у приватній клініці у Києві. Це коштувало дорого, батьки витратили все, що в них було, на аналізи, обстеження та першу “хімію”. Тоді я звернулася за допомогою до підписників в Інстаграмі, написала, що шкірна гривня мені дуже важлива. І люди стали перераховувати гроші! І друзі, і просто сторонні. Це було неймовірно. Тепер я знаю, що добра і співчуття у світі набагато більше, ніж зла.

Коли грошей зібрали достатньо на 8 сеансів хімії, я написала, що збір коштів закритий. Але на своїй сторінці продовжила збирати гроші для інших людей, які потребують допомоги. Мені багато пишуть із проханнями, всім я допомогти не можу, але є випадки, коли неможливо відмовити. Провожу аукціони на своїй сторінці, продаю, наприклад, свої речі від відомих дизайнерів і віддаю гроші комусь на лікування. Мрію залучити до цих аукціонів українських зірок – природно, вони зможуть збирати набагато більші суми, ніж я: люди прагнуть бути схожими на своїх кумирів та брати з них приклад. Знаменитості могли б надавати для аукціону предмети одягу, аксесуари або щось, зроблене своїми руками.

“Плакала, побачивши в зеркалі лисицю голову”

Коли вперше голиш голову, це жалісний момент для шкірного онкологічного хворого. До третього сеансу “хімії” волосся у мене вилазило цілими прядками, що залишалися у ванні та на простынях. І одного разу я наважилася їх поголити. Розплакалася, побачивши в зеркалі свою лисицю голову, але потім заспокоїлася, зробила макіяж, і мій хлопець сказав, що я найкрасивіша, неважливіша, з зачіскою чи без. Наступного разу перед брами я купила спеціальні леза з приємним запахом – люблю всякі цікаві косметичні штучки, новинки. І розмістила відео самого процесу голення в Інстаграмі, щоб люди розуміли, що в цьому немає нічого страшного, необов’язково ховатися у темному кутку, волосся – лише волосся, а не ноги, не руки. Підписники мене підтримали, і ця підтримка дуже зігрівала.

Як тільки я трохи зміцніла після “хімії”, то знову почала зніматися як модель. Виявилося, що без волосся, в екстравагантному образі я навіть більш затребувана!

Звичайно, я не могла їздити за кордон, бо ще не закінчила лікування, але в Україні мене постійно запрошували зніматися. Гонорари дозволили сплатити курс променевої терапії, але ще важливіше, що я отримала підтвердження: рак – не вирок. Можна працювати, радіти життю, бути красивою навіть без волосся.

Якось я придумала незвичайну зйомку: бачила раніше в інтернеті хештег #ракдурак і вирішила написати його на шкірі голови. Це був мій визов, мій меседж для суспільства. Фото справді підняли хвилю обговорень та перепостів.

Зараз волосся вже відросло, і я ніяк не вирішу, відрощувати його чи коротко підстригти. Мій хлопець говорить, що йому подобається довго, але я поки що вагаюся. Добре, коли є вибір.

“Мрію про трьох дітей”

Через три місяці після всіх процедур я мусила з’явитися на контрольний огляд. Але чомусь знову відчула собі погано: все боліло, все мешкало, долали погані думки, почалася паніка, тому приїхала до клініки набагато раніше назначеної години. Лікарі мене заспокоїли: все в порядку, Дарино, ти здорова! Тепер потрібно просто стежити за собою та регулярно проходити огляди.

Зараз я відійшла від модельного бізнесу і зосередилася на інших промовах. Організувала кілька турів здоров’я у Карпаті – для бажаючих зайнятися собою, взяти уроки йоги з тренером, підглядати за обличчям та тілом з використанням натуральних косметичних продуктів. Я виступила організатором, і мені це приносило задоволення.

Але головне моя справа – невеликий бізнес, “коробочки радості”: збираю набори косметики, додаю туди речі для саморозвитку – наприклад, для вишивки чи малювання – і розсилаю коробочки своїм підписникам, які оплачують певну суму, не знаючи, що саме буде у посилці. Виходити приємний сюрприз. Після хвороби я зрозуміла, що потрібно займатися та заробляти гроші тільки тим, що приносити задоволення.

Загалом хвороба мене сильно змінила. Шкірне випробування має якийсь сенс. Життя кидає гральні кістки, щоб перемістити людину у якомусь важливому напрямку. Людина може не розуміти того, що відбувається, і це болісне. Але часто виявляється, що погані розклади призводять до успіху, важливої ​​зустрічі чи ситуації, корисного досвіду.

Завдяки своєму випробуванню я навчилася цінувати кожну секунду і використовувати її правильно, щоб робити добро, щоб розвиватися. Наразі провожу в Інстаграмі марафон “30 днів – нова Я”. Щодня учасники марафону відмовляються від однієї шкідливої ​​звички або рисі і починають щось нове, добре.

Для мене найскладніше було слідувати правилу “бути чесною з самою собою” – вміти відрізняти власні бажання і мрії від чужих, нав’язаних. Ось, наприклад, раніше я була погружена у модельну кар’єру, а тепер змогла відійти від суєти і побачити, що в житті найголовніше. Немає нічого важливішого за любов і підтримку близьких. Думки про кар’єру відійшли на інший план, я мрію про сім’ю та дітей, найкраще – троє. Вірю, що так і буде.