Рак легенів

Рак легенів – злоякісна пухлина, що бере початок з тканин бронхів або легеневої паренхіми. Симптомами раку легень можуть бути субфебрилітет, кашель з мокротинням або прожилками крові, задишка, біль у грудній клітці, схуднення. Можливий розвиток плевриту, перикардиту, синдрому верхньої порожнистої вени, легеневої кровотечі. Точна постановка діагнозу вимагає проведення рентгенографії та КТ легень, бронхоскопії, дослідження мокротиння та плеврального ексудату, біопсії пухлини або лімфовузлів. До радикальних методів лікування раку легені належать резекційні втручання в обсязі, продиктованому поширеністю пухлини, у поєднанні з хіміотерапією та променевою терапією.

Рак легені – злоякісне новоутворення епітеліального походження, що розвивається зі слизових оболонок бронхіального дерева, бронхіальних залоз (бронхогенний рак) або альвеолярної тканини (легеневий або пневмогенний рак). Рак легені лідирує у структурі смертності населення від злоякісних пухлин. Летальність при раку легень становить 85% від загальної кількості хворих, незважаючи на успіхи сучасної медицини.

Розвиток раку легені неоднаковий при пухлинах різної гістологічної структури. Для диференційованого плоскоклітинного раку характерний повільний перебіг, недиференційований рак розвивається швидко і дає великі метастази. Найбільш злоякісним перебігом має дрібноклітинний рак легені: розвивається потай і швидко, рано метастазує, має поганий прогноз. Найчастіше пухлина виникає у правій легені – у 52%, у лівій легені – у 48% випадків.

Фактори виникнення та механізми розвитку раку легені не відрізняються від етіології та патогенезу інших злоякісних пухлин легені. У розвитку раку легень головна роль відводиться екзогенним факторам:

• куріння
• забруднення повітряного басейну речовинами-канцерогенами
• дії радіації (особливо радону).

Ракова пухлина переважно локалізується у верхній частці легені (60%), рідше в нижній або середній (30% і 10% відповідно). Це більш потужним повітрообміном у верхніх частках, і навіть особливостями анатомічного будови бронхіального дерева, у якому головний бронх правої легені прямо продовжує трахею, а лівий у зоні біфуркації утворює з трахеєю гострий кут. Тому канцерогенні речовини, сторонні тіла, частки диму, прямуючи в добре зони, що аеруються і тривало затримуючись в них, викликають зростання пухлин.

Метастазування раку легень можливе за трьома шляхами: лімфогенним, гематогенним та імплантаційним. Найбільш частим є лімфогенне метастазування раку легень у бронхопульмональні, пульмональні, паратрахеальні, трахеобронхіальні, біфуркаційні, навколостравохідні лімфовузли. Першими при лімфогенному метастазуванні уражаються пульмональні лімфовузли в зоні розподілу пайового бронха на сегментарні гілки. Потім метастатичний процес залучаються бронхопульмональні лімфатичні вузли вздовж пайового бронха.

Надалі виникають метастази в лімфовузлах кореня легені та непарної вени, трахеобронхіальних лімфовузлах. Наступними залучаються до процесу перикардіальні, паратрахеальні та навколостравохідні лімфатичні вузли. Віддалені метастази виникають у лімфовузлах печінки, середостіння, надключичній ділянці. Метастазування раку легені гематогенним шляхом відбувається при вростанні пухлини в кровоносні судини, при цьому найчастіше уражаються інші легені, нирки, печінка, надниркові залози, мозок, хребет. Імплантаційне метастазування раку легень можливе по плеврі у разі проростання в неї пухлини.

За гістологічною структурою виділяють 4 типи раку легені: плоскоклітинний, великоклітинний, дрібноклітинний та залозистий (аденокарцинома). Знання гістологічної форми раку легені важливо у плані вибору лікування та прогнозу захворювання. Відомо, що плоскоклітинний рак легені розвивається відносно повільно і зазвичай не дає ранніх метастазів. Аденокарцинома також характеризується порівняно повільним розвитком, але їй властива рання гематогенна дисемінація. Дрібноклітинний та інші недиференційовані форми раку легені швидкоплинні, з раннім великим лімфогенним та гематогенним метастазуванням. Помічено, що чим нижчий ступінь диференціювання пухлини, тим злоякісніший її перебіг.

По локалізації щодо бронхів рак легень може бути:

• центральним, що виникає у великих бронхах (головному, пайовому, сегментарному)

• периферичним, що виходить із субсегментарних бронхів та їх гілок, а також з альвеолярної тканини.

Центральний рак легені зустрічається частіше (70%), периферичний – набагато рідше (30%). Форма центрального раку легені буває ендобронхіальної, перибронхіальної вузлової та перибронхіальної розгалуженої. Периферична ракова пухлина може розвиватися у формі «кулястого» раку (круглої пухлини), пневмонієподібного раку, раку верхівки легені (Панкоста). Класифікацію раку легені за системою TNM та стадіями процесу докладно дано у статті «злоякісні пухлини легень».

Клініка раку легені схожа на прояви інших злоякісних пухлин легень. Типовими симптомами служать постійний кашель з мокротинням слизово-гнійного характеру, задишка, субфебрильна температура тіла, біль у грудній клітці, кровохаркання. Деякі відмінності у клініці раку легенів обумовлені анатомічною локалізацією пухлини.

Центральний рак легені

Ракова пухлина, що локалізується у великому бронсі, дає ранні клінічні симптоми за рахунок подразнення слизової оболонки бронха, порушення його прохідності та вентиляції відповідного сегмента, частки або цілої легені.

Зацікавленість плеври та нервових стовбурів викликає появу больового синдрому, ракового плевриту та порушень у зонах іннервації відповідних нервів (діафрагмального, блукаючого або зворотного). Метастазування раку легені у віддалені органи обумовлює вторинну симптоматику з боку уражених органів.

Проростання пухлиною бронха викликає поява кашлю з харкотинням і нерідко з домішкою крові. При виникненні гіповентиляції, а потім ателектазу сегмента або частки легені приєднується ракова пневмонія, що виявляється підвищеною температурою тіла, появою гнійного мокротиння та задишки. Ракова пневмонія добре піддається протизапальній терапії, але рецидивує знову. Ракова пневмонія часто супроводжується геморагічним плевритом.

Проростання або стиснення пухлиною блукаючого нерва викликає параліч голосових м’язів і проявляється осиплістю голосу. Поразка діафрагмального нерва призводить до паралічу діафрагми. Проростання ракової пухлини в перикарді викликає поява болю в серці, перикардиту. Зацікавленість верхньої порожнистої вени призводить до порушення венозного та лімфатичного відтоку від верхньої половини тулуба. Так званий синдром верхньої порожнистої вени проявляється одутлим і набряклістю обличчя, гіперемією з ціанотичним відтінком, набуханням вен на руках, шиї, грудній клітці, задишкою, у важких випадках – головним болем, зоровими розладами та порушенням свідомості.

Периферичний рак легені

Периферичний рак легені на ранніх етапах свого розвитку безсимптомний, тому що больові рецептори в легеневій тканині відсутні. У міру збільшення пухлинного вузла відбувається залучення до процесу бронхів, плеври, сусідніх органів. До місцевих симптомів периферичного раку легень відносяться кашель з мокротинням та прожилками крові, синдром здавлення верхньої порожнистої вени, осиплість голосу. Проростання пухлини в плевру супроводжується раковим плевритом та здавленням легені плевральним випотом.

Розвиток раку легень супроводжується наростанням загальної симптоматики: інтоксикації, задишки, слабкості, втрати ваги, підвищення температури тіла. У запущених формах раку легені приєднуються ускладнення з боку уражених метастазами органів, розпад первинної пухлини, явища бронхіальної обструкції, ателектази, профузні легеневі кровотечі. Причинами смерті при раку легень найчастіше є великі метастази, ракові пневмонії та плеврити, кахексія (важке виснаження організму).

Діагностика при підозрі на рак легені включає:

Ведучими у лікуванні раку легень є хірургічний метод у поєднанні з променевою терапією та хіміотерапією. За наявності протипоказань чи неефективності даних методів проводиться паліативне лікування, спрямоване на полегшення стану невиліковно хворого пацієнта. До паліативних методів лікування відносяться знеболювання, киснедотерапія, детоксикація, паліативні операції: накладення трахеостоми, гастростоми, ентеростоми, нефростоми тощо). При ракових пневмоніях проводиться протизапальне лікування, при ракових плевритах – плевроцентез, при легеневих кровотечах – гемостатична терапія.

Найгірший прогноз статистично відзначається при нелікованому раку легень: майже 90% пацієнтів гинуть через 1-2 роки після встановлення діагнозу. При некомбінованому хірургічному лікуванні раку легені п’ятирічна виживання становить близько 30%. Лікування раку легень на I стадії дає показник п’ятирічної виживання в 80%, на ІІ – 45%, на ІІІ – 20%.

Самостійна променева або хіміотерапія дає 10%-ву п’ятирічну виживання пацієнтів з раком легень; при комбінованому лікуванні (хірургічному + хіміотерапії + променевої терапії) відсоток виживання за цей же період дорівнює 40%. Прогностично несприятливе метастазування раку легень у лімфовузли та віддалені органи.

Питання профілактики раку легенів є актуальними у зв’язку з високими показниками смертності населення від цього захворювання. Найважливішими елементами профілактики раку легень є активна санпросвітпраця, попередження розвитку запальних та деструктивних захворювань легень, виявлення та лікування доброякісних пухлин легень, відмова від куріння, усунення професійних шкідливостей та повсякденного впливу канцерогенних факторів. Проходження флюорографії не рідше одного разу на 2 роки дозволяє виявити рак легені на ранніх стадіях і не допустити розвитку ускладнень, пов’язаних із запущеними формами пухлинного процесу.