Ректальна кровотеча

Ректальна кровотеча – це виділення крові із заднього проходу внаслідок порушення цілісності судин у прямій кишці та нижніх відділах шлунково-кишкового тракту. Може спостерігатися за великої кількості захворювань різної етіології. Виявляється у вигляді будь-якої кількості свіжої крові або згустків у калових масах, плямах на туалетному папері та нижній білизні. Зазвичай крововтрата незначна чи помірна, рясні ректальні кровотечі спостерігаються рідко. Діагноз виставляється на підставі симптомів, аналізу калу на приховану кров, радіологічних та ендоскопічних досліджень. Тактика лікування визначається основною патологією.

Ректальна кровотеча – синдром, який може спостерігатися при низці запальних, інфекційних, онкологічних захворювань та деяких інших патологічних станів, що вражають пряму кишку та нижню частину ШКТ. Ректальна кровотеча діагностується за наявності будь-якої кількості крові в калі (включаючи поодинокі прожилки), на білизні або туалетному папері. Частота виникнення не з’ясована через недостатню стандартизацію критеріїв ректальних кровотеч. Фахівці вважають, що статистичні дані, що наводяться в різних джерелах, слід вважати, скоріше відображенням виявленості, а не істинної поширеності патології.

Зазвичай у літературі зустрічаються згадки у тому, що частку ректальних кровотеч доводиться 20-25% від загальної кількості кровотеч із усіх відділів ШКТ. Найчастіше патологія діагностується у пацієнтів 63-77 років. Ризик розвитку суттєво збільшується з віком (з 30 до 80 років – майже 200 разів). Ректальні кровотечі всього в 10-15% випадків супроводжуються системними порушеннями гемодинаміки (непритомністю, колапсом). Інтенсивні кровотечі, що вимагають проведення невідкладного хірургічного втручання, трапляються рідко. При невеликих або помірних ректальних кровотечах, що повторюються, може розвиватися анемія. Лікування здійснюють фахівці в галузі клінічної проктології та гастроентерології.

Всі причини ректальних кровотеч можна розділити на кілька груп: обумовлені доброякісними та злоякісними пухлинами нижніх відділів шлунково-кишкового тракту, аномальними розростаннями слизової оболонки товстої кишки, хронічними захворюваннями кишечника та області заднього проходу, отруєннями та інфекційними ураженнями, уродженими та придбаними різних захворювань та променевою терапією.

У числі онкологічних уражень, які провокують ректальні кровотечі, насамперед варто згадати колоректальний рак. Незначні кровотечі при цій патології можуть бути вже на початкових етапах розвитку захворювання. При розпаді пухлини ректальні кровотечі стають ряснішими, в окремих випадках можлива значна крововтрата, обумовлена ​​розплавленням великої судини. Аномальні розростання (поліпи) також часто стають причиною ректальних кровотеч. Особливо часто кровоточать багаті на судини ворсинчасті поліпи.

Кровотечі з ануса є постійним симптомом неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона. Крім того, ректальні кровотечі можуть спостерігатися при дивертикуліті товстого кишечника, проктите та одиночних виразках прямої кишки. Іноді незначні кровотечі, які частіше визначаються тільки при проведенні аналізу калу на приховану кров, розвиваються при звичайних харчових отруєннях. Цей симптом також постійно зустрічається при інфекційних ураженнях шлунково-кишкового тракту (наприклад, при дизентерії).

Ректальні кровотечі є і при псевдомембранозному коліті, що виникає в результаті специфічного дисбактеріозу на фоні антибіотикотерапії. Іноді у хворих із кровотечами із заднього проходу виявляються вроджені судинні аномалії (ангіодисплазії) або ішемія кишечника внаслідок набутих порушень кровообігу в зоні черевної порожнини та малого тазу. Причиною ректальних кровотеч часто стають геморой, тріщини заднього проходу та випадання прямої кишки.

Симптом може спостерігатися при норицях прямої кишки різної етіології (при парапроктиті, хворобі Крона, дивертикуліті, раку прямої кишки, деяких специфічних інфекціях), інвагінації кишечника та випаданні прямої кишки. Крім того, ректальні кровотечі нерідко розвиваються у онкологічних хворих, яким була призначена променева терапія області малого тазу (найчастіше з приводу раку простати). Зазвичай симптом з’являється через деякий час після завершення курсу лікування та є наслідком променевого проктиту.

Характер та інтенсивність ректальної кровотечі залежать від основної патології. При анальних тріщинах пацієнти скаржаться на інтенсивний біль під час дефекації. Кров відокремлюється у незначній кількості та виявляється у вигляді невеликих яскраво-червоних мазків на туалетному папері. При гемороїдальній ректальній кровотечі може спостерігатись аналогічна симптоматика, проте виражені болі під час акту дефекації відсутні. У деяких хворих відзначається випадання гемороїдальних вузлів. Кров частіше яскраво-червона, хоча можливе виділення темних згустків. Ректальні кровотечі при геморої більш інтенсивні, можливий розвиток анемії.

При дивертикуліті ректальні кровотечі розвиваються відносно нечасто, але можуть бути рясними, що вимагають проведення невідкладних лікувальних заходів. Вид крові залежить від локалізації дивертикулу. При ураженні сигмовидної кишки кров яскраво-червона, при дивертикулах правих відділів товстої кишки – темно-бордова, іноді майже чорна. Хворих турбують болі в животі, лихоманка та гіпертермія, що виникли внаслідок запалення слизової оболонки дивертикулу. Ректальні кровотечі при дивертикуліті можуть припинятися самостійно, а потім рецидивувати через кілька місяців або навіть років.

Ректальна кровотеча при поліпах товстої кишки може з’являтися і натомість суб’єктивного добробуту чи болю у животі і порушень випорожнення. Інтенсивність таких кровотеч зазвичай невелика, але їх часте повторення може стати причиною розвитку анемії, особливо при спадковому сімейному поліпозі з наявністю великої кількості схильних до кровоточивості ворсинчастих поліпів.

Ректальні кровотечі при колоректальном раку спочатку незначні, кров може виявлятися у калі як згустків чи прожилок. При розпаді пухлини обсяг крові, що виділяється, може збільшуватися. Поряд з анемією, болями в животі та розладами випорожнень спостерігаються загальні прояви онкологічного захворювання: слабкість, втрата ваги, відсутність апетиту, гіпертермія та синдром інтоксикації. Ректальна кровотеча при ангіодисплазії не супроводжується симптомами. Болі в животі та порушення стільця відсутні. Можливий розвиток анемії. Колір крові при поліпах та раку залежить від розташування вузла. Чим вище знаходиться новоутворення – тим темніше кров, що виділяється. При ангіодисплазія ця закономірність виражена слабше, кров частіше має яскраво-червоний відтінок.

При ректальних кровотечах, зумовлених проктитами та колітами різної етіології, спостерігаються болі в животі, діарея та патологічні домішки у калі. Поряд з гноєм та слизом у фекальних масах можуть виявлятися прожилки крові. При тяжкому перебігу гострих захворювань та загостреннях хронічних форм колітів та проктитів з вираженою клінічною симптоматикою ректальні кровотечі можуть посилюватися, проте значна крововтрата нехарактерна. Променеві проктити та коліт протікають з аналогічними симптомами, у більшості випадків ректальні кровотечі припиняються після завершення курсу променевої терапії.

Ректальна кровотеча діагностується виходячи з скарг пацієнта, даних ректального дослідження, аналізу калу на приховану кров, ректороманоскопії чи колоноскопії. Для оцінки виразності анемії виконують загальний аналіз крові. Для виявлення основної патології, що стала причиною розвитку ректальної кровотечі, використовують радіологічні методи (КТ, оглядову та контрастну рентгенографію, вісцеральну ангіографію, фістулографію при нориці), проведення біопсії, копрограми, бактеріологічного аналізу калу, біохімічного аналізу крові та інших досліджень. Диференціальний діагноз проводять із кровотечами з інших відділів ШКТ.

Лікувальна тактика визначається фахівцем-проктологом з урахуванням виразності та причини розвитку патології. При незначних ректальних кровотечах проктолог рекомендує спокій, призначає спеціальну дієту. При крововтраті, що повторюється, може знадобитися лікування анемії. У всіх випадках проводять терапію основного захворювання.

При рясній крововтраті необхідні екстрені заходи щодо зупинки кровотечі у поєднанні з заповненням об’єму циркулюючої крові. Здійснюють інфузійну терапію з використанням крові та кровозамінників. Об’єм гемотрансфузії визначають індивідуально. Для зупинки ректальної кровотечі використовують локальну гіпотермію ураженої області та лікувальні ендоскопічні методики: діатермокоагуляцію, лазерну фотокоагуляцію, аплікації кровоспинних плівок, місцеве введення кровоспинних препаратів. При необхідності виконують екстрені хірургічні втручання.

Прогноз при ректальному кровотечі залежить від обсягу та швидкості крововтрати. Більшість кровотеч завершуються самостійно і не спричиняють серйозних порушень стану пацієнта. Смертність при рідких зустрічних ректальних кровотечах коливається від 4 до 10%. Профілактика полягає у своєчасному виявленні та лікуванні захворювань, які можуть спровокувати цю патологію.