Ректосігмоїдит

Ректосігмоїдит – це запалення дистальних відділів товстого кишечника (прямої та сигмовидної кишки). Можливо гострим чи хронічним. Гостра форма захворювання проявляється болями, діареєю, тенезмами, нудотою, слабкістю, ознобом і гіпертермією. При хронічному ректосигмоїди болі ниючі або тягнуть, помилкові позиви і проноси спостерігаються рідше, синдром інтоксикації відсутній або слабко виражений. Патологія діагностується з урахуванням скарг, даних огляду, ректального дослідження, ендоскопічного дослідження, аналізів калу та результатів біопсії. Лікування – дієта, антибактеріальна терапія, симптоматична терапія, місцеві протизапальні засоби.

Ректосигмоїдит (проктосигмоїдит, дистальний коліт) – група гострих та хронічних запальних процесів різного генезу, що вражають пряму та сигмоподібну кишку. Ректосигмоїдит є найбільш поширеним різновидом коліту, що займає перше місце за частотою серед проктологічних захворювань. Найчастіше діагностується у дорослих, ймовірність розвитку підвищується у віці 20-40 років та після 55 років. Відзначається деяка перевага хворих жіночої статі. Може протікати гостро чи хронічно. Хронічний ректосигмоїдит нерідко поєднується з іншими захворюваннями травної системи. У 10% пацієнтів виявляються вроджені аномалії нижніх відділів шлунково-кишкового тракту.

Дане захворювання може виникати при деяких специфічних та неспецифічних інфекціях, запальних захворюваннях кишечника, гельмінтозах, порушеннях харчування та застої калових мас. Крім того, причиною ректосигмоїдиту можуть стати отруєння токсичними сполуками, локальні порушення кровопостачання, поширення запального процесу з сусідніх органів, хронічні захворювання верхніх відділів ШКТ, печінки та підшлункової залози, а також променева терапія.

Інфекційний ректосигмоїдит розвивається під впливом хвороботворних мікроорганізмів. До неспецифічних проктосигмоїдитів відносять запалення нижніх відділів кишечника при сальмонельозі, дизентерії, холері та інших подібних інфекціях з фекально-оральним шляхом передачі. Специфічні ректосигмоїдити можуть спостерігатися при місцевому інфікуванні збудниками сифілісу, гонореї та деяких інших захворювань, що передаються статевим шляхом.

Паразитарний проктосигмоїдит може виникати при лямбліозі, аскаридозі, ентеробіозі та інших гельмінтозах. Причиною аліментарного ректосигмоїдиту стає зловживання алкоголем, надмірна пристрасть до гострої, солоної та жирної їжі. Застійний проктосигмоїдит розвивається при запорах внаслідок травмування кишкової стінки занадто щільними каловими масами. Токсичний ректосигмоїдит може діагностуватися при передозуванні деяких лікарських препаратів, отруєнні грибами тощо.

Іноді проктосигмоїдит виникає при переході інфекції з довколишніх органів та тканин (наприклад, при парапроктиті, вагініті або уретриті). Ректосигмоїдитом досить часто страждають пацієнти з іншими хронічними захворюваннями травної системи, у тому числі – гастритом, холециститом, хворобами підшлункової залози, печінки та жовчного міхура. Крім того, причиною розвитку ректосигмоїдиту може стати променева терапія при онкологічних захворюваннях органів малого тазу (зазвичай при раку простати).

З урахуванням особливостей перебігу захворювання у сучасній проктології виділяють гострий та хронічний ректосигмоїдит, з урахуванням характеру розладів функції кишечника – паралітичний та спастичний. На підставі морфологічних змін гострий проктосигмоїдит поділяється на:

• Катаральний. Спостерігається поверхневе запалення, що супроводжується незначним або помірним набряком та гіперемією слизової оболонки.
• Ерозивний. На поверхні слизової прямої кишки хворого на ректосигмоїдит виявляються поверхневі дефекти.
• Виразковий. На поверхні слизової оболонки виявляються глибокі дефекти.
• Виразково-некротичний. Поряд із глибокими дефектами на слизовій оболонці виявляються осередки некрозу.
• Геморагічний. Виявляється набрякла та гіперемована слизова оболонка з множинними петехіальними крововиливами.

Хронічний ректосигмоїдит може бути атрофічним, гіпертрофічним або нормотрофічним.

Для гострої форми захворювання характерний раптовий початок з появою слабкості, розбитості, вираженого погіршення самопочуття, гіпертермії, ознобів, нудоти, рідше блювання. Пацієнти з ректосигмоїдитом скаржаться на інтенсивні ріжучі переймоподібні болі в лівій частині живота. Спостерігаються діарея та кишкові тенезми, що супроводжуються виділенням невеликої кількості калових мас, крові та слизу. Відзначаються метеоризм та відчуття неповного спорожнення кишечника. Під час проведення ректального дослідження на початкових стадіях виявляється спазм, надалі – розслаблення сфінктера.

При хронічному ректосигмоїдіті клінічна картина менш яскрава, загострення чергуються з ремісіями різної тривалості. Причиною появи симптомів зазвичай стають порушення харчування чи зловживання алкоголем. У період загострення хворі на ректосигмоїдит пред’являють скарги на ниючі або тягнучі болі в лівій половині живота. Болі нерідко іррадіюють у промежину та поперек. Під час дефекації больовий синдром посилюється. Спостерігаються свербіж в області ануса, почастішання випорожнень, тенезми та здуття живота. Спазм і розслаблення сфінктера виражені слабше, ніж при гострому ректосигмоїдіті.

Діагноз ректосигмоїдит виставляється лікарем-проктологом з урахуванням скарг, історії хвороби, даних огляду періанальної області, пальпації живота, пальцевого ректального дослідження, ректороманоскопії та лабораторних аналізів. При пальпації живота визначається болючість у лівій здухвинній ділянці. При дослідженні періанальної зони можуть виявлятися ділянки подразнення та мацерації. Під час проведення ректального дослідження виявляються спазм чи розслаблення сфінктера і набряклість слизової прямої кишки. На рукавичці видно сліди крові та слизу. Ректороманоскопія підтверджує наявність запалення, дає можливість визначити вид та вираженість запального процесу при ректосигмоїдиті.

За аналізами крові виявляються лейкоцитоз та збільшення ШОЕ. Копрограма свідчить про наявність крові, слизу та елементів слизової оболонки кишечника в калових масах. При ректосигмоїдиті, обумовленому гельмінтозом, у калі виявляються гострики, аскариди та інші паразити. При ректосигмоїдиті, що розвинувся внаслідок кишкової інфекції, у фекальних масах присутні хвороботворні мікроорганізми. У сумнівних випадках у ході ректороманоскопії здійснюють біопсію, остаточний діагноз виставляють з урахуванням результатів гістологічного дослідження.

Лікування консервативне, включає етіопатогенетичну і симптоматичну терапію. Пацієнтам призначають дієту, що щадить, що дозволяє зменшити подразнення стінки кишечника. Виключають грубу клітковину, занадто холодну і гарячу, гостру, смажену, копчену і жирну їжу. Рекомендують вживати теплі супи та дієтичні другі страви, приготовані на пару. При паразитарному ректосигмоїдиті призначають протипаразитарні засоби, при променевій формі захворювання припиняють променеву терапію, при виявленні патогенних бактерій проводять антибактеріальну терапію.

При всіх видах ректосигмоїдиту застосовують очищувальні клізми, клізми з відваром ромашки, риб’ячим жиром, розчином коларголу та маслом обліпихи. Використовують сидячі ванни, свічки з протизапальною і регенеруючою дією. Призначають обволікаючі та в’яжучі засоби. При виражених болях показані спазмолітики, при метеоризмі – препарати зменшення газоутворення. При виразковому ректосигмоїдиті може знадобитися гормонотерапія, зазвичай у вигляді місцевих засобів (свічок, мікроклізм). Після усунення гострого запального процесу рекомендують прийом препаратів для відновлення кишкової мікрофлори. При своєчасній адекватній терапії ректосигмоїдиту прогноз є сприятливим.