Ретинований зуб

Ретинований зуб – повністю сформований у щелепі, але не прорізаний (або частково прорізаний) назовні зуб. В одних випадках ретиновані та напівретиновані зуби ніяк себе не виявляють; в інших викликають болі, запальні процеси (перикоронарит, періодонтит, періостит, абсцес, флегмон), поєднуються з дистопією. Наявність ретинованих зубів у ротовій порожнині виявляється за допомогою прицільної рентгенографії та ортопантомографії. Залежно від клінічної ситуації тактика щодо ретинованих зубів може бути різною (посічення «капюшона» при перикоронариті, видалення ретинованого зуба, ортодонтичне переміщення та ін.).

Ретинований зуб – утруднення повноцінного прорізування зуба, що знаходиться в щелепній кістці або прикритого ясною. Ретенція – аномалія прорізування зубів, що часто зустрічається. За статистикою, найчастіше ретинованими виявляються нижні та верхні треті моляри (зуби мудрості), ікла верхньої щелепи та другі премоляри нижньої щелепи. При цьому «вісімки», що не прорізалися, зустрічаються у 35-45% спостережень. Лікування ретинованих зубів є складною та актуальною проблемою сучасної хірургічної стоматології та ортодонтії.

Наявність ретинованих зубів може бути обумовлено ембріологічними особливостями. Зуби можуть залишатися ретинованими внаслідок надмірно товстих стінок зубного мішечка навколо коронки зуба, що прорізається, щільної тканини ясна і слабкої паросткової сили. Ці обставини перешкоджають повноцінному прорізу зуба, внаслідок чого він залишається ретинованим або напівретинованим.

До ембріологічних передумов ретенції також слід віднести неправильне положення осі зубного зачатку, що призводить до його зіткнення з сусіднім зубом, що раніше вже прорізався. У цьому випадку правильніше говорити не про ретинований, а про імпактний зуб – тобто зуб, прорізування якого порушено у зв’язку з перешкодою з боку сусіднього зуба, і наслідком якого стала ретенція.

Існує теорія, що в процесі еволюційного розвитку, у зв’язку із скороченням у раціоні людини грубої тваринної та рослинної їжі, а, отже, і меншого жувального навантаження, відзначається редукція щелеп за рахунок зменшення дистального відділу альвеолярної кістки. Це зумовлює дефіцит простору для зубів, які прорізуються пізніше решти (зокрема, для зубів мудрості), і може бути причиною їхньої ретенції.

Фактори ризику

Фактори ризику, що збільшують ймовірність появи ретинованих зубів, можуть включати:

• генетичну схильність
• раннє випадання чи видалення молочних зубів
• наявність надкомплектних зубів
• аномалії розвитку щелеп
• погане харчування,
• рахіт
• загальну інфекційну виснаженість та соматичну ослабленість організму тощо.

Залежно від ступеня виділяють повну та часткову ретенцію і відповідно ретинований та напівретинований зуб. Ретинований зуб повністю покритий яснами або кістковими тканинами, не видно в порожнині рота і не доступний для пальпації. Коронкова частина напівретинованого зуба частково прорізана, проте її більша частина залишається прикритою тканинами ясен. З урахуванням глибини залягання розрізняють ретиновані зуби з тканинним зануренням (зуб розташований у тканинах ясен) та кістковим зануренням (зуб розташований у щелепній кістці).

Положення кореня та коронки ретинованого зуба в яснах або кістках може бути:

• вертикальним – Вісь зуба має нормальне положення, що збігається з вертикальною лінією;
• горизонтальним – Вісь зуба утворює з вертикаллю прямий кут; при цьому положення зуба може бути поперечним, сагітальним або косим;
• кутовим (ангулярним) – вісь зуба утворює з вертикаллю кут менше 90°. Залежно від нахилу розрізняють медіально-кутове (з нахилом вперед), дистально-кутове (з нахилом назад), язично-кутове (з нахилом усередину, у бік язика) та щочно-кутове (з нахилом назовні, у бік щоки) положення.

Вкрай рідко зустрічаються зворотні ретиновані зуби (зазвичай це нижні вісімки), у яких коріння повернуто до альвеолярного краю, а коронка – у бік тіла щелепи. Ретенція зубів то, можливо односторонньої чи двосторонньої, симетричної. Ретинованим може бути як молочний, і постійний зуб.

Напівретинований зуб заявляє про себе частковим прорізуванням коронки в якомусь відділі зубного ряду. В результаті постійного травмування прилеглої до частини коронки слизової оболонки, що прорізується, вона стає набряковою і гіперемованою. При запаленні навколишніх тканин ясен розвивається клініка гінгівіту або перикоронариту.

Ретиновані зуби часто характеризуються безсимптомним перебігом та є випадковими рентгенологічними знахідками. Об’єктивною ознакою ретенції зуба є його відсутність в альвеолярній дузі. Ретинований зуб із тканинним зануренням може визначатися у вигляді випинання ясен; у разі при пальпації визначаються його контури чи окремі частини.

При тиску ретинованого зуба на сусідні зуби може виникати їхнє зміщення та розсмоктування коренів; суб’єктивні скарги включають дискомфорт та болючість при жуванні їжі, відкриванні рота. У місці зіткнення ретинованого зуба з зубом, що прорізається, нерідко розвивається пришийковий карієс, пульпіт або хронічний верхівковий періодонтит. При подразненні нервових волокон і закінчень виникають болі в області зуба, що не прорізається, парестезії, обумовлені невралгією або невритом трійчастого нерва.

В області ретинованих зубів нерідко утворюються фолікулярні кісти, які можуть піддаватися нагноєнню, ускладнюватись гнійним періоститом, навколокістозним остеомієлітом щелепи, гнійним гайморитом, абсцесом, флегмоною. Запальні ускладнення супроводжуються підвищенням температури тіла, загальним нездужанням.

Діагностика напівретинованого зуба нескладна: при стоматологічному огляді над ясною виявляється верхівка зуба, контури зуба визначаються при пальпації, коронка виявляється при зондуванні. Ретинований зуб може бути виявлено тільки за допомогою прицільної рентгенографії або ортопантомографії; у деяких випадках потрібне проведення комп’ютерної томографії. Напівретинований зуб з відкладеннями зубного нальоту або зубного каменю може бути помилково прийнятий за корінь зуба, уражений карієсом.

Рішення про тактику щодо ретинованого зуба має прийматися виважено, виходячи з індивідуальної клінічної ситуації та рентгенологічних даних. Нерідко в лікуванні ретинованих зубів беруть участь фахівці різних спеціалізацій – стоматологи-хірурги та ортодонти.

При затримці зміни тимчасових зубів та відсутності фізіологічної резорбції коренів показано їх видалення. Якщо причиною ретенції є надкомплектні зуби, вони також підлягають екстракції. У разі розвитку перикоронариту проводиться його хірургічне лікування – висічення слизового клаптя («капюшона») в області ретинованого зуба під місцевою інфільтраційною анестезією.

Хірургічне лікування

Видалення ретинованого зуба необхідне у таких випадках:

• при неправильному розташуванні (дистопії)
• відсутності для нього місця у зубному ряду
• деструкції шийки зуба
• вираженої клінічної симптоматики
• розвитку ускладнень.

Операція видалення ретинованого зуба відрізняється підвищеною травматичністю, оскільки пов’язана з необхідністю відшаровування слизово-окістяного клаптя, звільнення зуба від кістки за допомогою бору та подальшого вивихання щипцями та елеваторами, накладання кетгутових швів на слизову оболонку. При оголенні коріння сусідніх зубів потрібна обов’язкова резекція верхівки кореня з ретроградним пломбуванням. У післяопераційному періоді призначається профілактичний прийом антибіотиків, антисептичні полоскання ротової порожнини. Загоєння рани після такого видалення може ускладнюватися альвеолітом.

Ортодонтичне лікування

За відсутності прямих показань для видалення ретинованого зуба і наявності для нього вільного місця в зубному ряду першим етапом проводиться хірургічне лікування – висічення ясен або частини кістки, а потім ортодонтичне лікування – переміщення зуба у правильне положення за допомогою брекетів або кнопок.

Ретинований зуб є потенційним джерелом серйозних ускладнень: утворення пародонтальної кісти, розвитку карієсу, пульпіту, періодонтиту, виразкового стоматиту, перикоронариту, періоститу, остеомієліту, абсцесу, флегмони, гнійного лімфаденіту, одонтогенного синуситу та ін. відповідним способом. Ретиновані зуби можуть використовуватись як аутотрансплантати при відновленні зубного ряду.

На сьогоднішній день методи запобігання ретенції зубів не відомі. Загальні принципи профілактики включають контроль за правильним розвитком щелеп дитини, термінами прорізування зубів, своєчасне проведення ортодонтичного лікування.