Розлади поведінки у дітей

Розлади поведінки у дітей – синдроми, що характеризуються стійкою нездатністю планувати та контролювати поведінку, вибудовувати її відповідно до суспільних норм та правил. Виявляється нетовариським, агресивністю, непослухом, недисциплінованістю, забіякою, жорстокістю, важким псуванням майна, крадіжкою, брехливістю, пагонами з дому. Постановка діагнозу здійснюється клінічним методом, дані доповнюються результатами психодіагностики. Лікування складається із сеансів поведінкової, групової, сімейної психотерапії, прийому медикаментів.

Термін «розлади поведінки» (РП) використовується для позначення повторюваних, стійких протягом понад 6 місяців поведінкових зразків, що не відповідають соціальним нормам. РП є найпоширенішим діагнозом дитячої психіатрії. Епідеміологія серед дітей становить близько 5%. Існує гендерна залежність – поведінковим розладам більш схильні хлопчики. Діти співвідношення становить 4:1, в підлітків – 2,5:1. Зменшення різниці у міру дорослішання пояснюється пізнім дебютом у дівчаток – 12-13 років. У хлопчиків пік захворюваності припадає на 8-9 років.

Розвиток поведінкових розладів визначається реалізацією біологічних задатків та впливом середовища. Дослідження підтверджують, що провідна роль належить вихованню, а спадковість, психофізіологічні особливості відносяться до факторів ризику. Серед причин розладів поведінки у дітей може бути виділено:

• Фізіологічні процеси Дисбаланс гормонів, процесів збудження-гальмування, метаболічні порушення сприяють розвитку РП. Епілепсія, дитячий церебральний параліч асоційовані з підвищеним ризиком непокори, дратівливості.
• Психологічні особливості. Формуванню РП сприяє емоційна нестійкість, занижена самооцінка, пригнічений настрій, спотворене сприйняття причинно-наслідкових зв’язків, що виявляється схильністю звинувачувати події, інших у своїх невдачах.
• Сімейні відносини. Поведінкові синдроми у дитини формуються за патологічних стилів виховання, частих конфліктів між батьками. Дані причини найбільш актуальні для сімей, де один або обидва батьки страждають на психічні захворювання, ведуть аморальний спосіб життя, залучаються до злочинної діяльності, мають патологічні залежності (наркотичну, алкогольну). Внутрішньосімейні відносини характеризуються ворожістю, холодністю, суворою дисципліною або її повною відсутністю, нестачею любові, участі.
• Соціальні взаємодії. Поширеність поведінкових порушень вища у дитячих садках, школах із поганою організацією навчально-виховного процесу, низькими моральними принципами педагогів, високою плинністю кадрів, ворожими відносинами між однокласниками (одногрупниками). Ширші впливу соціуму – відносини біля проживання. У районах із національною, етнічною, політичною розрізненістю висока ймовірність поведінкових відхилень.

Фізіологічними передумовами формування розладів поведінки у дітей є зміни активності нейротрансмітерів, надлишок тестостерону, метаболічні зміни. В результаті порушується цілеспрямованість нервової передачі, розвивається дисбаланс процесів гальмування та збудження. Дитина довго збуджений після фрустрації чи нездатний активізувати вольові функції (зосереджену увагу, запам’ятовування, мислення). За правильного виховання, доброзичливого оточення фізіологічні особливості нівелюються. Часті конфлікти, відсутність близьких довірчих відносин, стреси стають пусковими механізмами для реалізації біологічних особливостей та розвитку РП.

У Міжнародній класифікації хвороб 10 (МКХ-10) розлади поведінки виділені окремою рубрикою. Вона включає:

• РП, обмежена рамками сім’ї. Характеризується дисоціальною, агресивною поведінкою, що реалізується в межах будинку, взаємин з матір’ю, батьком, домочадцями. У дворі, дитсадку, школі відхилення виявляються вкрай рідко чи відсутні.
• Несоціалізоване розлад поведінки. Виявляється агресивними діями, вчинками щодо інших дітей (одногрупників, однокласників).
• Соціалізоване розлад поведінки. Агресивні, асоціальні вчинки відбуваються у складі групи. Проблем внутрішньогрупової адаптації немає. Включає в себе групові правопорушення, прогули занять, крадіжку разом з іншими дітьми.
• Викликаючий опозиційний розлад. Характерно для дітей молодшого віку, проявляється вираженим непослухом, прагненням розірвати стосунки. Агресивних, дисоціальних вчинків, правопорушень немає.

Поведінкові розлади мають три основні прояви: небажання коритися дорослим, агресивність, антисоціальна спрямованість – активність, що порушує права оточуючих, завдає шкоди власності, особистості. Важливо враховувати, що ці прояви можливі як варіант норми, непослух визначається у більшості дітей, властиво кризовим етапам розвитку. Про розлад свідчить стійкий (від півроку) та надмірний прояв симптомів.

Діти з розладами поведінки часто сперечаються з дорослими, гніваються, не контролюють емоції, схильні переносити вину на іншу людину, уразливі, не підкоряються правилам і вимогам, цілеспрямовано докучають оточуючим, мстять. Часто відзначається прагнення руйнування, ушкодження чужих речей. Можливі погрози, залякування однолітків, дорослих. Підлітки з РП провокують бійки, бійки із застосуванням зброї, проникають у чужі автомобілі, квартири, влаштовують підпали, виявляють жорстокість по відношенню до людей, тварин, бродяжничають, прогулюють школу.

Клінічні симптоми включають пригнічений, дисфоричний настрій, гіперактивність, що виявляється зниженням уваги, занепокоєнням, імпульсивністю. Іноді розвиваються депресивні стани, здійснюються спроби самогубства, завдаються самоушкодження. Деструктивна поведінка негативно впливає на успішність, пізнавальний інтерес падає. Популярність дитини у групі низька, постійних друзів немає. Через проблеми прийняття правил він не бере участі в іграх, спортивних заходах. Соціальна дезадаптація посилює розлад поведінки.

Ускладнення розладів поведінки розвиваються у дорослих. Юнаки, які не отримували лікування, виявляють агресивність, схильні до насильства, антисоціального способу життя, часто мають алкогольну, наркотичну залежність, залучені до злочинних угруповань або вчиняють правопорушення самостійно. У дівчат агресивність, антисоціальність змінюються на емоційно-особистісні розлади: неврози, психопатії. В обох випадках порушується соціалізація: відсутня освіта, професія, складнощі з працевлаштуванням, збереженням подружніх відносин.

Діагностикою розладів поведінки в дітей віком займається дитячий психіатр. Дослідження ґрунтується на клінічному методі. Для об’єктивізації даних додатково проводиться психодіагностика, збираються виписки обстежень вузьких спеціалістів (невролога, офтальмолога), характеристики вихователів, вчителів, правоохоронців. Комплексне обстеження дитини включає такі етапи:

• Клінічна розмова. Психіатр з’ясовує тяжкість, частоту та тривалість агресивних, антисоціальних вчинків. Уточнює їхній характер, спрямованість, мотивацію. Розмовляє з батьком про емоційний стан дитини: переважання смутку, пригніченості, ейфорії, дисфорії. Розпитує про шкільну успішність, особливості соціалізації.
• Спостереження. Паралельно з бесідою лікар спостерігає за поведінкою дитини, особливостями взаємин між нею та батьком. Враховуються реакції на похвалу, осуд, оцінюється, наскільки актуальна поведінка адекватна ситуації. Фахівець звертає увагу на чуйність батька до настрою дитини, схильність перебільшувати симптоми, емоційний настрій учасників розмови. Збір анамнезу, спостереження за внутрішньосімейними відносинами дозволяють визначити частку біологічних та соціальних факторів формування розладу.
• Психодіагностика. Проективні методи, опитувальники використовуються додатково. Вони дають можливість виявити стан дезадаптації, емоційно-особистісні характеристики, такі як агресивність, ворожість, схильність до імпульсивних вчинків, пригніченість, озлобленість.

Диференціальна діагностика поведінкових розладів передбачає їх розрізнення із розладом адаптації, синдромом гіперактивності, субкультурними відхиленнями, розладами аутистичного спектра, варіантом норми. Для цього при обстеженні враховується наявність нещодавнього стресу, навмисність вчинків, що відхиляються, відданість субкультурним групам, наявність аутизації, розвиненість когнітивних функцій.

Лікування проводиться методами дитячої психотерапії. При виражених порушеннях поведінки, що не дозволяють встановити контакт, застосовуються медикаменти. Комплексний підхід до усунення РП передбачає:

• Поведінкові методи. Засновані на теорії навчання, засадах обумовлення. Техніки націлені на усунення небажаних форм поведінки, вироблення корисних навичок. Використовується структурований директивний підхід: аналізується поведінка, визначаються етапи корекції, тренуються нові поведінкові програми. Дотримання дитиною вимог психотерапевта підкріплюється.
• Групові психологічні тренінги Застосовуються після поведінкової терапії. Покликані сприяти соціалізації дитини. Проводяться в ігровій формі, спрямовані на відпрацювання навичок міжособистісної взаємодії, вирішення проблем.
• Медикаментозне лікування. Перевага надається седативним засобам рослинного походження. Супутні емоційні розлади, соматовегетативні порушення коригуються транквілізаторами бензодіазепінового ряду з вегетостабілізуючою дією. Індивідуально призначаються нейролептики (невеликі дози).

Лікування дитини має бути доповнене сімейним консультуванням, соціально-реабілітаційними заходами. Робота з батьками спрямована на покращення сімейного мікроклімату, встановлення відносин співробітництва з чітким позначенням меж дозволеного. У формі тренінгу проводиться навчання правильному стилю виховання, що передбачає фокусування на бажаній поведінці дитини, підвищення навичок самоврядування, подолання конфліктних ситуацій.

Прогноз розладів поведінки у дітей сприятливий за систематичної психотерапевтичної допомоги. Необхідно розуміти, що процес лікування необмежений за часом, що займає кілька років, потребує періодичного лікарського спостереження. Найчастіше позитивний результат спостерігається за наявності відхиляється по одній характеристиці, наприклад, агресивності, зі збереженням нормальної соціалізації, навчальної успішності. Прогноз несприятливий за раннього початку розладу, широкому спектрі симптомів, несприятливій сімейній обстановці.

Профілактичні заходи – сприятлива внутрішньосімейна обстановка, шанобливе, доброзичливе ставлення до дитини, створення комфортних матеріально-побутових умов проживання. Необхідно своєчасно діагностувати та лікувати неврологічні, ендокринні захворювання, підтримувати фізичне здоров’я організацією регулярної активності (секції, прогулянки), раціонального харчування.