Ринофарингіт у дітей

Ринофарингіт у дітей – це поєднане запалення слизової носа та глотки, яке в основному розвивається на тлі гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ). Захворювання проявляється закладеністю та слизовими виділеннями з носа, першінням та болем у горлі, підвищенням температури та нездужанням. Для діагностики ринофарингіту проводиться фізикальний огляд, риноскопія та фарингоскопія, лабораторні методи (бакпосів мазка із глотки, серологічні дослідження). Лікування включає назальні засоби (сольові розчини, масляні краплі, деконгестанти), препарати для горла (рідкі склади для полоскань, антисептики, пом’якшувальні льодяники).

Ринофарингіт у дітей не є самостійною нозологічною одиницею. Це топічний діагноз, який означає локалізацію запалення в дихальній системі і зустрічається при різних, частіше інфекційних захворюваннях. У структурі дитячої захворюваності на гострі респіраторні інфекції посідають перше місце. У середньому дитина дошкільного та молодшого шкільного віку хворіє на ВРІ 3-5 разів на рік. Патологія актуальна у педіатричній практиці, оскільки лікування не завжди дає 100% результат, існує висока ймовірність рецидивів та хронізації процесу.

Переважна більшість випадків ринофарингіту пов’язані з респіраторними вірусними інфекціями. У дитячому віці найчастішими збудниками ГРВІ є аденовіруси, риновіруси, віруси грипу А та В. У дітей до 2 років тяжкі ураження дихальної системи спричиняють респіраторно-синцитіальні віруси та збудник парагрипу. Рідше ринофарингіт провокується бактеріями, мікоплазмами, хламідіями. У розвитку хвороби мають значення такі сприятливі фактори:

• Сезонність. Ринофарингіт частіше виникає в осінньо-зимовий період, коли респіраторні віруси найактивніше поширюються та вражають населення. Ситуація посилюється типовим сезонним авітамінозом та недоліком ультрафіолетового випромінювання.
• Скупченість у дитячих колективах. Оскільки респіраторні інфекції мають повітряно-краплинний шлях передачі, вони швидко поширюються при тісному контакті. Найбільш схильні до ринофарингіту дошкільнята та учні молодших класів, які не дотримуються гігієнічних та епідемічних норм.
• Кліматичні умови. Дитячий організм чутливий до переохолодження та перегрівання, що знижують його неспецифічну реактивність. Велику роль відіграє недостатня вологість, через що слизові носоглотки пересихають і стають сприйнятливими до інфекцій.
• Незрілість імунітету. Оскільки у дітей тільки формується система неспецифічного фагоцитарного захисту, патогенні збудники набагато швидше проникають у слизовий шар та викликають запалення. Найчастіше ринофарингіт вражає хворих із алергологічною «настроєністю».

Вхідними воротами для інфекції є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Інкубаційний період становить 1-4 дні. Протягом ринофарингіту виділяють 3 стадії, загальні всім запальних процесів у дихальних органах. На першій стадії відбувається впровадження збудників у слизову оболонку та їх розмноження, внаслідок чого заражені клітини гинуть та відкидаються.

Другий етап характеризується проникненням частини патогенів у кровоносне русло, що супроводжується токсичними або токсико-алергічними реакціями, ураженням ендотелію мікроциркуляторного русла, підвищенням проникності капілярів. На третій стадії формується типовий запальний процес у носовій порожнині та глотці з топічною клінічною симптоматикою.

У більшості випадків першою ознакою ринофарингіту у дитини є періння і біль у горлі. Глотка багата на нервові рецептори, тому впровадження та розмноження патогенних збудників викликає їх роздратування, імпульси від якого спрямовуються в головний мозок. Болючість іррадіює у вухо, нижню щелепу. Дискомфорт посилюється при ковтанні, тому дитина відмовляється від їжі та пиття. Характерний нічний кашель, зумовлений затіканням слизу носоглотки.

Другий специфічний симптом – закладеність носа. Порушення вільного дихання виникає раніше, ніж нежить, оскільки носові ходи у дітей вузькі та швидко набрякають при запальному процесі. Через 1-2 дні починається ринорея (слизові виділення). Спочатку вони прозорі та рясні, але при тривалому перебігу захворювання стають густими, в’язкими, каламутними.

Ринофарингеальне запалення супроводжується збільшенням температури тіла від субфебрильних значень до 39-40°С. Дитина може скаржитися на озноб чи почуття жару, періоди блідості шкіри змінюються патологічною почервонінням. Погіршується загальний стан, спостерігається зниження апетиту, слабкість та млявість. У немовлят ринофарингіт протікає важче, найчастіше проявляється задишкою, ціанозом шкіри, занепокоєнням та порушеннями сну.

Якщо лікування ринофарингіту не розпочато вчасно, є високий ризик приєднання бактеріальної інфекції. Боліснотворні мікроорганізми легко проникають через пошкоджену слизову оболонку, провокуючи у дітей гнійне запалення, фебрильну лихоманку та масивну інтоксикацію організму. При поєднанні високо патогенних мікробів та зниженого імунітету можлива генералізація інфекції.

Поширення процесу на нижні дихальні шляхи призводить до виникнення бронхіту та пневмонії у дітей. При недостатній опірності організму та наявності супутніх хвороб можлива хронізація з розвитком млявого запалення та частими загостреннями. Це може призвести до сенсибілізації організму, підвищеної ймовірності атопічних захворювань і «алергічного маршу».

Зазвичай діагноз ринофарингіту встановлюється педіатром при опитуванні та фізикальному обстеженні дитини. Лікар звертає увагу на скарги (нежить, болі в горлі, покашлювання), оцінює характер і кількість носа, що відокремлюється з порожнини, оглядає слизову оболонку зіва, мигдалин і ротової порожнини. Щоб підтвердити діагноз та підібрати адекватне лікування, у розширеному діагностичному пошуку використовуються:

• Ендоскопія. Інструментальний огляд глотки проводиться лікарем для оцінки ступеня поширеності та тяжкості патологічного процесу, розмежування гострого та хронічного перебігу захворювання. Щоб діагностувати ринофарингіт, потрібні задня риноскопія, орофарингоскопія. Процедура безпечна та безболісна для дитини.
• Бактеріальний посів мазка із зіва. Якщо лікар підозрює бактеріальну етіологію запалення дитини, відбирається матеріал для мікробіологічного дослідження. При виявленні збудників, щоб підібрати раціональне лікування, виконується тест на антибіотикочутливість.
• Аналізи крові. Особливо інформативні показники гемограми (рівень лейкоцитів, ШОЕ), які свідчать про запальний процес та його тяжкість, допомагають диференціювати мікробну та вірусну етіологію патології. При хронічному ринофарингіт може знадобитися розширена імунограма.
• Серологічні реакції. Для виявлення типових вірусних збудників ринофарингіту проводиться реакція на антитіла. Для дослідження у дитини беруть слину, що відокремлюється з горлянки або носа, після чого роблять РІФ, ІФА. Методи дають швидкий результат, тому їх призначають для експрес-діагностики захворювання.

При типових неускладнених випадках ринофарингіту лікування обмежується місцевими засобами. У сучасній педіатрії лікарі намагаються призначати мінімальну кількість ліків з невисокою частотою прийому, що підвищує прихильність дитини та батьків до терапії. При ринофарингіт застосовують 2 групи засобів: для введення в носову порожнину і для впливу на горлянку.

Лікування гострого риніту в сухій стадії включає масляні краплі, які усувають подразнення слизової оболонки і знімають закладеність. На початковому етапі доцільні топічні препарати з інтерферонами та імуномодуляторами, які знищують вірусну інфекцію та запобігають переходу ринофарингіту в ускладнену форму. Обов’язково закопуються сольові краплі, а для дітей похилого віку — проводиться промивання носа розчинами на основі морської води.

У фазі рідких виділень з носа рекомендовані місцеві в’яжучі засоби, що судинозвужують краплі з мінімальними концентраціями деконгестантів. У стадії дозволу, коли відокремлюване стає в’язким, показані сольові розчини для розрідження слизу та розм’якшення кірок, їх безперешкодного видалення. Для маленьких дітей використовують назальні аспіратори з одноразовими насадками, що забезпечують швидке та безпечне очищення носа від виділень.

Лікування ринофарингіту передбачає полоскання горла сольовими та антисептичними розчинами, розсмоктування льодяників для пом’якшення першіння та болю, усунення кашлевих нападів. При ускладненні хвороби бактеріальною інфекцією ефективні спреї та смоктальні таблетки із протимікробними речовинами. Якщо важкий гнійний ринофарингіт поєднується зі зниженим імунітетом, доцільними є системні антибактеріальні засоби.

У більшості дітей короткочасне лікування закінчується повним регресом симптоматики та одужанням, тому прогноз сприятливий. Захворювання важче протікає у немовлят і пацієнтів з ослабленим імунітетом, тривалий і млявий ринофарингіт вважається прогностично несприятливим. Повне лікування в такому випадку можливе при комплексній терапії та усуненні факторів ризику.

Специфічна профілактика хвороби передбачає добровільну вакцинацію від грипу, яку педіатри дозволяють проводити із 6-місячного віку. Щеплення зменшує ризик грипу у дитини, знижує ймовірність тяжкого перебігу та розвитку ускладнень. Від інших респіраторних вірусів вакцини не розроблені, тому корисні неспецифічні заходи: вітамінізована дієта, раціональне загартовування, провітрювання та зволоження приміщень.