Себорейна екзема

Себорейна екзема – це хронічний дерматоз, що виявляється висипаннями дрібних вузликів, що поступово утворюють бляшки, вкриті щільними жирними лусочками та кірками, при видаленні яких відкривається волога поверхня. Висипання себорейної екземи локалізуються на голові, за вушними раковинами, на обличчі, у природних складках шкіри, в навколопупковій ділянці, на шкірі тулуба та згинальних поверхонь рук та ніг. Діагностика захворювання включає дерматоскопію, зіскрібок на патогенні гриби, консультації інших фахівців, обстеження органів ШКТ, дослідження гормонального та імунологічного статусу. Лікування проводиться місцевими протимікробними препаратами, вітамінами та фізіотерапевтичними методами.

Себорейна екзема є однією з клінічних форм екземи, до якої також належать справжня, професійна та мікробна екзема. Захворювання може виникнути однаково в осіб обох статей та будь-якого віку. Часто себорейна екзема розвивається і натомість себореї чи як ускладнення себорейного дерматиту. У ВІЛ-інфікованих вона може бути одним із перших проявів СНІДу. Особливістю себорейної екземи таких пацієнтів є її поширення по всьому шкірному покриву.

Сучасна дерматологія дотримується інфекційно-алергічної теорії розвитку себорейної екземи. За даними різних клінічних досліджень, у 50-80% випадків себорейної екземи має місце присутність Pityrosporum ovale в осередках ураження. Рідше виявляються грибки роду Candida або стафілококи.

Факторами, що привертають до розвитку себорейної екземи, є підвищена продукція секрету сальними залозами, захворювання ШКТ (гастрит, виразкова хвороба), порушення в роботі печінки (гепатит, цироз печінки), гормональні відхилення (цукровий діабет, дисбаланс естрогенів та андрогенів) -судинна дистонія. Відзначено, що себорейна екзема часто виникає на тлі зниженого імунітету, що у свою чергу може бути обумовлено частими ГРВІ, перенесеним тяжким захворюванням, хронічним інфекційним осередком (гайморит, синусит, отит, тонзиліт та ін.).

Себорейний дерматит починається з виникнення на шкірі рожево-жовтих вузликів невеликого розміру. Вузлики збільшуються та зливаються між собою, що призводить до утворення інфільтрованих бляшок дископодібної форми. Бляшки мають діаметр 1-2 см і покриті численними щільними жирними лусочками. При знятті лусочок під ними відкривається волога поверхня, виражене мокнутие не характерно.

Вогнища ураження себорейної екземи мають чіткі межі та нерівні краї. На початку захворювання вони можуть бути сухими, але потім набувають типового «сального» вигляду. Сверблячка, як правило, виражена слабо і мало турбує пацієнтів. Роздільна здатність елементів себорейної екземи відбувається починаючи з центру вогнища ураження, що призводить до трансформації бляшок в кільця або дуги. При правильній терапії захворювання після його завершення на шкірі не залишається жодних слідів.

Зазвичай висипання себорейної екземи розташовуються на голові: в зоні росту волосся, на лобі, в області брів, носогубних складках, навколо рота і за вушними раковинами. При локалізації вогнищ себорейної екземи на волосистій частині голови вони, розростаючись по периферії, з часом переходять на край росту волосся та на лоб. Тут вогнище поразки чітко окреслено інфільтрованою облямівкою червоного кольору та нагадує псоріатичний диск. Цей симптом отримав назву “себорейна корона”. Ззаду висипання себорейної екземи з волосистої частини голови поширюються на шию та завушні складки. Зливаючись, вони утворюють велике вогнище ураження у вигляді шолома — так званий «екзематозний шолом».

При себорейній екземі часто відбувається ураження шкіри повік з розвитком блефариту, який відрізняється вираженим набряком і почервонінням століття, наявністю лусочок та утворенням тріщин біля зовнішнього краю ока. Поразка повік часто поєднується з кон’юнктивітом і супроводжується відокремлюваним з ока, через яке вранці відбувається злипання повік.

Себорейна екзема гладкої шкіри локалізується на грудях, в навколопупковій та міжлопатковій областях, у пахвових западинах, на згинальній поверхні кінцівок. Завдяки своїм нерівним краям вогнища ураження гладкої шкіри нагадують географічні карти. Вони трохи піднімаються над загальним рівнем шкіри і схильні до периферичного зростання. Себорейна екзема може ускладнитися вторинним інфікуванням елементів висипу з розвитком фолікуліту, гідраденіту, стрептодермії тощо.

Діагноз себорейної екземи встановлює лікар-дерматолог. Найчастіше для цього достатньо візуального огляду вогнищ ураження шкіри. Проводять також дерматоскопію, люмінесцентну діагностику, дослідження зіскрібку шкіри та волосся на патогенні гриби. Вторинне інфікування є показанням щодо бакпосева що відокремлюється з вогнищ поразки.

Гістологічне дослідження при себорейній екземі виявляє гіперкератоз, легкий акантоз та внутрішньоклітинний набряк, подовження епідермальних виростів, що спостерігається при нейродерміті. Відмінними рисами є наявність у верхніх шарах епідермісу скупчень ліпідів, присутність кокової флори, ознаки перифолікуліту.

Для виявлення фонових захворювань та осередків хронічної інфекції пацієнтам із себорейною екземою можуть бути призначені консультації інших фахівців: гастроентеролога, ендокринолога, гінеколога, отоларинголога, невролога. З цією ж метою проводяться додаткові обстеження: гастроскопія, УЗД органів черевної порожнини, гормональні та імунологічні дослідження крові, УЗД малого тазу, риноскопія, фарингоскопія та ін. Хворим із поразкою повік необхідна консультація окуліста.

Диференціальний діагноз себорейної екземи необхідно проводити з істинною та професійною екземою, псоріазом, трихофітією, мікроспорією. Розташування висипів на голові та відсутність в анамнезі шкідливих впливів, пов’язаних із професійною діяльністю пацієнта, дозволяє виключити професійний характер екземи. У порівнянні з істинною екземою при себорейній екземі клінічні симптоми мономорфніші: немає везикульозних висипів і пов’язаного з ними мокнутия. Менш щільні бляшки і не такі масивні лусочки, а також розташування елементів на поверхнях згинальних кінцівок дозволяють відрізнити себорейну екзему від псоріазу. Для мікроспорії та трихофітії волосистої частини голови характерні зміни волосся у вигляді «пеньків», висівкове (не жирне) лущення та виявлення міцелію грибів при дослідженні волосся.

Пацієнтам з підвищеним саловиділенням рекомендовано обмежити вживання жирної, смаженої, солодкої та гострої їжі, уникати відвідування лазні та перебування у вологому та спекотному кліматі. При себорейній екземі необхідно ретельно підбирати засоби для догляду за волоссям та шкірою. Вони повинні відповідати типу волосся та жирності шкіри.

Місцеве лікування себорейної екземи проводять протимікробними засобами: сірчано-резорциновою та білою ртутною маззю, сірчаною бовтанкою, саліциловою маззю. Всередину призначають рибофлавін, вітаміни В1 та В6. Хороший ефект у лікуванні себорейної екземи мають фізіотерапевтичні методи: дарсонвалізація, магнітотерапія, лазерне лікування, кріотерапія та кріомасаж. Приєднання вторинної інфекції потребує призначення антибактеріальних мазей та системної антибіотикотерапії. Лікування себорейної екземи має проводитися спільно з терапією фонового захворювання та санацією інфекційних осередків.