Сечокам’яна хвороба у дітей

Сечокам’яна хвороба у дітей – це хронічне захворювання, при якому у пацієнтів дитячого віку відбувається утворення конкрементів у різних ділянках сечовидільної системи. Виявляється нападами ниркової кольки з гострими болями, підвищенням температури тіла, вегетативною симптоматикою, змінами в аналізах сечі та крові. Діагностується на підставі клінічних проявів, підтверджується лабораторно, рентгенологічно та за результатами УЗД. Лікування сечокам’яної хвороби у дітей комплексне, може бути консервативним чи оперативним, тактика залежить від причини захворювання, наявності чи відсутності обструкції сечових шляхів.

Сечокам’яна хвороба (уролітіаз) – одне з найпоширеніших поразок сечовидільної системи. Залежно від рівня формування конкрементів (у нирках, сечоводах або сечовому міхурі) може також називатися нирковокам’яною хворобою (нефролітіаз), уретеролітіаз або цистолітіаз. Аж до середини ХХ століття вважалося, що захворювання вражає лише дорослих, проте дослідження Н.І. Мамонтова в 1950 році показало, що камені в сечовидільній системі зустрічаються і в дітей віком, у тому числі грудного віку, що було клінічно доведено 30 роками пізніше. Сечокам’яна хвороба у дітей частіше зустрічається у країнах та регіонах з теплішим кліматом.

Патологія з однаковою частотою реєструється у хлопчиків та дівчаток за винятком випадків рецидивуючого каменеутворення та коралоподібного каміння, які у 80% випадків виявляються у хлопчиків. Вік хворих варіює від періоду новонародженості до повноліття, найчастіше сечокам’яна хвороба у дітей діагностується в діапазоні від 3 до 11 років. У дитячому віці найбільш характерно утворення каменів у сечовому міхурі. За наявності каменів у нирках йдеться, як правило, про одностороннє розташування, частіше у правій нирці. Двосторонні конкременти виявляються рідко (загалом у 2% випадків).

Незважаючи на численні дослідження та великий практичний досвід фахівців, сечокам’яна хвороба у дітей продовжує залишатись актуальною проблемою педіатрії. Це пов’язано з високою частотою народження та зменшенням середнього віку постановки діагнозу. Крім того, захворювання часто стає показанням до оперативного втручання. Лікування сечокам’яної хвороби у дітей ускладнюється генетичними та біологічними передумовами до рецидивування, через які навіть багатокомпонентна терапія часто не має належного ефекту.

У розвитку сечокам’яної хвороби в дітей віком грає роль безліч чинників. Часто утворення каменів у сечовидільній системі пов’язане з наявним запаленням паренхіми нирок, сечоводів або сечового міхура. Багато мікроорганізмів здатні змінювати склад сечі, сприяючи формуванню конкрементів, частіше оксалатних та фосфатних. Доведено генетичну схильність до захворювання, при цьому успадковуються певні особливості метаболізму, що сприяють, наприклад, надмірному всмоктуванню кальцію в товстому кишечнику. Іноді йдеться про гормональні порушення паращитовидної залози, яка також відповідає за обмін кальцію в організмі.

Патогенез сечокам’яної хвороби у дітей визначається зміною складу сечі з підвищенням її кристалоутворювальних властивостей. З одного боку, грає роль посилене утворення солей, з другого боку – недостатність інгібіторів цього процесу. Крім того, виявлено зв’язок з дієтою, багатою на пурини, і недостатнім споживанням рідини. Аномалії розвитку та інфекції сечовидільної системи можуть спровокувати обструкцію сечових шляхів, що також посилює процеси кристалізації. У сукупності це призводить до випадання в осад солей кальцію та сечової кислоти, рідше зустрічаються магнійвмісні та білкові (цистинові) конкременти.

Основним клінічним проявом сечокам’яної хвороби в дітей віком є ​​напад ниркової коліки. Дитина стає неспокійною, намагається зменшити біль, постійно повертаючись та змінюючи становище, але це не приносить полегшення. Біль виникає в ділянці нирок і звідти поширюється кпереду на живіт, вниз в пахвинну область і на статеві органи. Відзначається гіпертермія, можливе виділення крові із сечею. Приступ супроводжує виражена вегетативна симптоматика. Спостерігаються нудота, блювання, посилене потовиділення. Сечокам’яна хвороба у дітей раннього віку проявляється лише підвищенням температури тіла та занепокоєнням, можливе блювання, але типових нападів ниркової кольки відсутні.

Поза нападом сечокам’яна хвороба у дітей може не проявляти себе. Зрідка дитина скаржиться на періодичні тупі болі в ділянці попереку з одного боку. Особливо небезпечні коралоподібні камені, які заповнюють всю ниркову балію. Такі конкременти формуються безсимптомно, перші скарги з’являються коли функція ураженої нирки вже значно знижена. Планове обстеження дозволяє запідозрити сечокам’яну хворобу у дітей за результатами загального аналізу сечі, в якому часто виявляються лейкоцити та солі. Однак найчастіше захворювання виявляється після першого нападу ниркової кольки.

Сечокам’яна хвороба у дітей діагностується клінічно (на підставі типової картини нападу ниркової кольки) та за допомогою додаткових досліджень. Педіатр також повинен виключити це захворювання за наявності запального процесу в нирках або сечовому міхурі. Аналіз сечі виявляє лейкоцитурію, кристали солей (оксалатів, фосфатів, уратів), можлива гематурія та виявлення конкретного збудника інфекції сечових шляхів. Досліджується кров для визначення рівня катіонів натрію, кальцію, а також азоту сечовини, креатиніну та ін. За потреби призначаються додаткові аналізи, наприклад, аналіз добової сечі.

Сечокам’яна хвороба у дітей підтверджується рентгенологічно та за допомогою УЗД-діагностики нирок, сечоводів та сечового міхура. Важливо знати, що уратні камені не виявляються на рентгенограмі. Для підтвердження діагнозу використовується внутрішньовенна пієлографія. Це необхідно для уточнення локалізації конкрементів з метою визначення подальшої тактики лікування. Можливе проведення томографії для виключення злоякісних новоутворень. Оскільки сечокам’яна хвороба у дітей часто пов’язана з порушенням обміну кальцію, здійснюється обстеження щитовидної та паращитовидної залоз, що відповідають за метаболізм цього мікроелемента в організмі.

Лікування може бути консервативним чи хірургічним. Консервативна терапія необхідна в тих випадках, коли немає показань до операції, тобто не порушується відтік сечі, немає ознак гідронефрозу та ін. Обов’язкове призначення дієти з обмеженим вмістом оксалогенних та уратогенних продуктів: м’яса птиці та субпродуктів, листяних овочів та ін., показано рясне питво. Проводиться корекція кальцієвого обміну, з цією метою здійснюється вітамінотерапія та застосовуються бісфосфонати, що беруть участь у метаболізмі кальцію.

Напад ниркової коліки усувається за допомогою спазмолітиків. За наявності інфекції у сечових шляхах призначаються антибіотики та уросептики, у тому числі рослинні. Розчину каміння сприяють цитрати. При неефективності консервативної терапії показано хірургічне лікування сечокам’яної хвороби у дітей. Як правило, операція проводиться ендоскопічно під рентгенологічним контролем. Рідше потрібне відкрите втручання, наприклад, у разі коралоподібного каміння, будь-яких аномалій нирок та ін. У післяопераційному періоді використовується лікарська терапія для профілактики повторного каменеутворення.

Прогноз захворювання загалом сприятливий. За дотримання лікарських рекомендацій можна уникнути повторного утворення каменів, усунувши метаболічні причини формування. Виняток становлять рідкісні випадки ідіопатичної гіперкальціурії та гормональні захворювання, при яких сечокам’яна хвороба у дітей є вторинною. Профілактика полягає у виключенні факторів ризику. Особливо це стосується пацієнтів із хронічними нирковими захворюваннями та дітей, у сім’ї яких є випадки аналогічної патології у близьких родичів. Необхідне дотримання дієти та регулярна санація нирково-мисливської системи.