Сексуальний садизм

Сексуальний садизм – Це тип парафілії, що характеризується наростанням сексуального задоволення при заподіянні страждань партнеру. Виявляється примітивною жорстокістю поведінки, примусом до сексу, катуваннями, тортурами, побиттям, словесними образами партнера. У важких випадках призводить до каліцтв, летального результату. Діагностика здійснюється психіатром, психотерапевтом, сексологом. Використовуються клінічні методи (опитування, спостереження). Лікування включає психоаналітичну та когнітивно-біхевіоральну психотерапію, застосування ліків, що знижують статевий потяг.

Поняття «садизм» походить від прізвища французького письменника маркіза де Сада, твори якого містять сцени жорстокості та одночасного екстазу. Як медичний термін садизм був уведений у науку австрійським лікарем Р. Крафт-Ебінгом у 1886 році. Вчений використав цю назву для позначення розладу, при якому отримання задоволення пов’язане з насильством та приниженням людей. Менш уживані синоніми сексуального садизму – еротичний тиранізм, статеве насильство, активна альгалогія. У МКБ-10 розлад включено до рубрики «садомазохізм». Поширеність вища серед чоловіків, що становить 5%, серед жінок – 2%.

Садизм формується на основі особистісної передиспозиції (запальності, невпевненості в собі, низьких комунікативних навичок) та травмуючого досвіду, пов’язаного з переживанням насильства та приниження. Активно досліджуються біологічні фактори, встановлено, що близько 40% садистів мають органічні ураження скроневої ділянки головного мозку. В даний час до підтверджених причин цієї парафілії відносять:

• Психічні розлади. Прояви садизму властиві людям з емоційно-поведінковими відхиленнями, зокрема з деякими видами психопатій (нестійкою, епілептоїдною, збудливою). До групи ризику входять особи, які мають спадкову обтяженість за цим типом розладів.
• Жорстокість у вихованні. Покарання, приниження, заподіяння болю батьками та вихователями закріплюються у поведінці дитини як шаблон. Садистичні тенденції починають виявлятися з дитячого та підліткового віку.
• Пригнічення агресії. Психологічні травми, невдачі у сексуальному житті, невпевненість, комплекси стають джерелом внутрішньої незадоволеності, напруги, що виражається прагненням заподіяти біль, принизити іншого. У ролі жертви виступає менш впевнена, слабша людина.

Патогенетичні механізми сексуального садизму по-різному описуються в біхевіоральній та психоаналітичній концепції. Відповідно до поведінкової психології, жорстокі вчинки, підкріплені позитивними стимулами – успіхом, задоволенням, похвалою – закріплюються, стають стійкими патернами. Надалі відбувається усвідомлення «корисності», необхідності насильства задля досягнення цілей, зокрема отримання сексуальних контактів і задоволення.

З погляду психоаналізу в основі садизму лежить конфлікт між бажаннями та можливостями, що породжує тривогу. Полегшення приносить ідентифікація себе з агресором. Вияв жорстокості, насильства, відчуття влади зменшує напругу. Все, що могло б статися з суб’єктом при пасивній поведінці, він у передчутті атаки активно здійснює по відношенню до партнера. Стає доступним переживання сексуального задоволення, яке раніше було блоковано страхом. За З. Фрейдом основою сексуального садистичного поведінки є страх кастрації під час статевого акту і страх отримання шкоди від збудження. Виразність власних фобій знижується за повної залежності і підпорядкування партнера.

Схильність до садизму починає виявлятися у молодшому шкільному віці, відкрито маніфестує у ранньому пубертатному періоді. Підлітки демонструють жорстокість, агресивність, ініціюють бійку за будь-якої можливості, попередньо переконавшись, що жертва слабша. У юності садистичні нахили переносяться у сексуальну сферу. Формується цинічне ставлення до представників протилежної статі, статево-польова поведінка примітивна – відсутні прояви симпатії, залицяння, флірт, побачення. Партнера примушують до збоченого контакту, опір посилює побиття.

Сексуальне задоволення садиста асоційоване зі приниженням та жорстоким поводженням з партнером. Порушення виникає при витончених катуваннях, тортурах, побиттях, образах, спостереженні за стражданнями та безпорадністю жертви. Фізичний біль завдається через уколи, побої (батіг, ремінь, біта), опіки, порізи, обмеження рухливості. При найважчих формах садизму задоволення приносить лише завдання серйозних тілесних ушкоджень чи вбивство. Жорстокість стає джерелом порушення, оргазм може наступити без статевого контакту. Садистичні дії можуть поширюватися не тільки на жінок або чоловіків, а й на людей похилого віку, дітей, тварин. У таких випадках сексуальний садизм поєднується з педофілією, геронтофілією, зоофілією.

Без своєчасної діагностики та терапії сексуальний садизм може стати причиною вбивств, тяжких фізичних каліцтв та психічних порушень жертви. Садисти нерідко є ізгоями у суспільстві, змушені вести затворницький спосіб життя, ховатися від правоохоронних органів. За рішенням суду вони засуджуються до примусового лікування та ув’язнення. Антисоціальна поведінка часто включає напади, пристрасть до наркотиків, алкоголю. Незважаючи на всі ці особливості, серед сексуальних маніяків, серійних вбивць частка хворих на садизм становить лише 10%.

Виявлення випадків сексуального садизму відбувається внаслідок самостійного звернення пацієнтів, а також у рамках судово-психіатричної експертизи. Діагностикою займається лікар-психіатр, психотерапевт, сексолог. Використовується клініко-анамнестичний підхід: опитування хворого, його родичів, партнерів, що постраждали. Враховуються дані характеристик із місця навчання, роботи, виписки лікарів вузьких напрямків. Для встановлення діагнозу необхідна наявність наступних критеріїв:

• Регулярність та тривалість симптомів. Сексуальні садистичні імпульси та фантазії виникають періодично протягом 6 місяців та довше. Вони впливають життя пацієнта, змінюючи його поведінка, емоційний стан, думки.
• Обов’язковість симптомів. Віддається перевага статева активність з позиції садиста. Є мінімум один із трьох симптомів: бажання завдавати біль, принижувати, підкоряти (підтримувати залежність жертви).
• Необхідність садистичних процесів. Парафілія є основним чи єдиним способом отримання статевого задоволення. Існує стійка потреба вчиняти насильство та принижувати партнера.

Терапія садизму спрямована на вирішення внутрішнього конфлікту, що став причиною зв’язку агресії та сексуального збудження, на усунення симптомів, здатних завдати шкоди іншим людям. Лікування проводиться на добровільній чи примусовій основі у стаціонарних та амбулаторних умовах. Комплексний підхід включає такі методи:

• Індивідуальна психотерапія. Використовується психоаналіз, когнітивно-поведінкові методи. Сеанси спрямовані на виявлення та усвідомлення глибинного конфлікту, усунення тривоги та напруги, вироблення адекватних форм сексуальної активності. Психотерапевтичну допомогу виправдали при добровільному зверненні пацієнта, при лікуванні ранніх стадій розладу.
• Медикаментозна корекція. Садистам показані ліки, що послаблюють сексуальне бажання, що купують агресивність та нестійкість поведінки, спалахи гніву. Психіатр призначає психотропні, седативні, гіпотензивні засоби, антидепресанти, гормональні препарати, що знижують рівень тестостерону.
• Реабілітація. На заключному етапі проводяться заходи, що сприяють соціальній адаптації пацієнта. Можливо рекомендовано відвідування комунікативних тренінгів, групових занять спортом, працетерапії.

Терапія сексуального садизму найбільш ефективна при ранньому початку лікування та стійкій мотивації пацієнта до одужання. Прогноз сприятливий за відсутності супутніх прикордонних психічних розладів. Профілактику необхідно розпочинати з раннього дитинства. Правильне виховання, засноване на коханні та повазі, дозволяє уникнути формування тривожності, комплексу неповноцінності, невпевненості. Важливо навчити дитину відкрито висловлювати негативні емоції, не завдаючи шкоди оточуючим себе. Агресивність, агресивність, прагнення домінувати можуть бути реалізовані в соціально прийнятній формі – на заняттях спортом, військовою справою, у процесі фізичної праці.