Семінома

Семінома – Злоякісна пухлина яєчка. Дуже рідко (при затримці герміногенних клітин у нетиповій ділянці в період внутрішньоутробного розвитку) може виникати поза яйцем, наприклад, в області середостіння або заочеревинного простору. Семінома розвивається із первинних зародкових клітин. Проявляється збільшенням та ущільненням яєчка, болями та неприємними відчуттями в області мошонки. При метастазуванні можливі біль у животі, набряки нижніх кінцівок, порушення сечовипускання та кишкова непрохідність. Діагноз виставляють з урахуванням скарг, анамнезу, даних огляду, УЗД, пункційної біопсії та інших досліджень. Лікування – операція, радіотерапія, хіміотерапія.

Семінома – найпоширеніша ембріональноклітинна пухлина яєчка. Складає близько 38% загальної кількості герміногенних новоутворень. У клінічній практиці зустрічаються досить рідко, оскільки рак яєчка відноситься до мало поширених онкологічних захворювань. Питома вага всіх злоякісних пухлин яєчка (включаючи семиному, тератому, ембріональноклітинний рак та негерміногенні новоутворення) становить трохи більше 1% від загальної кількості онкологічних поразок в осіб чоловічої статі. Семінома зазвичай діагностується у пацієнтів віком від 20 до 40 років, рідше виявляється у дітей та літніх чоловіків. Рано метастазує, провокує утворення ділянок некрозу. На початкових стадіях прогноз при семином досить сприятливий. Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології, урології та андрології.

Причини захворювання точно не встановлені. Дослідники вказують низку факторів, що сприяють розвитку семіноми. Герміногенні новоутворення часто виникають і натомість попереднього передракового процесу – внутрішньоканальцевої герміногенної неоплазії. У змінених ділянках тканини містяться клітини, що мутували, які при несприятливому варіанті розвитку подій можуть давати початок злоякісної пухлини. Семіноми можуть виникати повторно, через деякий час після радикального хірургічного видалення первинного новоутворення.

Істотне значення має несприятлива спадковість – згідно з дослідженнями, у кровних родичів семінома діагностується частіше, ніж у середньому по популяції. При цьому тип успадкування може бути будь-яким, тому пухлини найчастіше розвиваються не у близьких, а у далеких родичів або виявляються через кілька поколінь. Фахівці також відзначають зв’язок семиноми з гіперестрогенією, у тому числі – зумовленою генетичними аномаліями, наприклад, синдромом Клайнфельтера. У таких випадках часто виявляються семиноми екстрагонадної локалізації.

Ця патологія нерідко діагностується при крипторхізмі, проте взаємозв’язки між захворюваннями поки що не з’ясовані. Одні дослідники припускають, що семинома та крипторхізм мають низку загальних етіологічних та патогенетичних факторів. Інші вважають, що між хворобами існує причинно-наслідковий зв’язок. Деякі вчені вказують на можливе збільшення ризику розвитку семіном при постійному вживанні великої кількості молочних продуктів. Зв’язок між герміногенними пухлинами та курінням відсутній. Версія щодо збільшення ймовірності виникнення семіноми після травматичних ушкоджень не підтверджується результатами досліджень.

Згідно з класифікацією ВООЗ, існує три види семиноми:

• Типова семинома. Діагностується у 85% випадків. Зазвичай розвивається віком 20-40 років. У хворих часто виявляється крипторхізм. Новоутворення частіше є одиночним вузолом, іноді зустрічаються кілька вузлів. Поверхня семиноми біла, блискуча. При мікроскопії виявляються округлі або полігональні клітини зі світлою цитоплазмою, розташовані в сполучнотканинній стромі з ділянками лімфоїдної інфільтрації. У деяких випадках у препараті видно туберкулоподібні гранульоми.
• Анапластична семинома. Виявляється у 5-10% випадків. Протікає агресивніше. При мікроскопії виявляються клітини різноманітної форми. Строма слабо виражена, туберкулоподібні гранульоми відсутні.
• Сперматоцитна семінома. Діагностується у 5-10% випадків. Розвивається переважно у чоловіків похилого віку. Поверхня семиноми слизова, жовта. На розрізі можуть виявлятися кісти, крововиливи та ділянки некрозу. При мікроскопії виявляються гігантські, лімфоцитоподібні та проміжні клітини. Лімфоїдна інфільтрація у стромі відсутня.

Для оцінки поширеності семиноми використовують міжнародну класифікацію TNM та традиційну російську чотиристадійну класифікацію злоякісних пухлин:

• 1 стадія – Виявляється локальна пухлина. Білкова оболонка інтактна, форма яєчка не змінена.
• 2 стадія – Виявляється локальна семинома з ураженням білкової оболонки і зміною форми яєчка.
• 3 стадія – виявляються метастази у регіонарних лімфовузлах.
• 4 стадія – виявляються метастази у регіонарних лімфовузлах та віддалених органах.

На початкових стадіях яєчко ущільнюється, збільшується у розмірі. Можливі болі та неприємні відчуття в області ураження. Відмінною рисою семиноми є значне збільшення яєчка під час прогресування процесу. У літературі описані пухлини розміром до 20-30 см. Іноді хвороба тривалий час протікає безсимптомно або майже безсимптомно. Семінома проростає прилеглі структури та викликає підвищення внутрішньояєчного тиску, що сприяє розвитку інфарктів та крововиливів у яєчко, після яких хворі надходять до медичного закладу зі скаргами на інтенсивні гострі болі в області ураження.

Кожен десятий пацієнт, який страждає на семиному яєчка, вперше звертається до лікаря у зв’язку з симптомами, зумовленими метастатичним ураженням лімфовузлів або віддалених органів. При залученні заочеревинних лімфовузлів виникають болі в ділянці нирок. Ураження парааортальних лімфовузлів при семином проявляється болями в животі, можливі набряки нижніх кінцівок через здавлення нижньої порожнистої вени. Здавлення сечоводів супроводжується порушеннями сечовипускання. При ураженні внутрішньочеревних лімфовузлів та подальшому утворенні конгломератів відзначаються біль у животі, у деяких пацієнтів спостерігаються явища кишкової непрохідності.

При метастазуванні семиноми до печінки виявляється збільшення органу, швидко розвивається асцит. Можлива жовтяниця. При метастазах у легені з’являються задишка, кашель та кровохаркання. При ураженні скелета виникають біль у кістках. Прогресування процесу супроводжується посиленням загальної симптоматики. Хворі на семиному стають апатичними та емоційно нестійкими, відчувають слабкість, втрачають вагу та апетит. Порушується працездатність, розвиваються депресивні розлади. Виникає анемія.

У процесі зовнішнього огляду пацієнтів із семиномою виявляється асиметрія мошонки. При пальпації визначається щільне пухлиноподібне утворення. У разі крипторхізму яєчко в мошонці відсутня, щільний вузол промацується в животі. Пальпація семиноми зазвичай безболісна. Наявність та виразність інших симптомів визначаються стадією захворювання. На пізніх стадіях спостерігаються виснаження, сіруватий чи жовтуватий відтінок шкірних покривів та інші характерні прояви онкологічного процесу.

Діагноз встановлюється з урахуванням скарг, анамнезу, результатів зовнішнього огляду, лабораторних та інструментальних досліджень. Пацієнтів із підозрою на семиному направляють на УЗД органів мошонки. Для виявлення метастазів призначають рентгенографію грудної клітки, КТ черевної порожнини, МРТ печінки, сцинтиграфію кісток скелета та інші дослідження. У процесі диференціальної діагностики семіном та інших злоякісних новоутворень яєчка використовують аналізи крові на онкомаркери.

У складних випадках для уточнення діагнозу здійснюють аспіраційну біопсію яєчка з наступним цитологічним дослідженням матеріалу. При неоднозначних результатах цитологічного дослідження проводять діагностичне хірургічне втручання, термін терміново відправляють на гістологічне дослідження. При виявленні конгломератів у заочеревинному просторі призначають аортографію та каваграфію для оцінки залучення магістральних судин та складання плану операції (при її можливості та необхідності).

Операцією вибору при семиноме є орхіфунікулектомія (видалення яєчка разом з насіннєвим канатиком). У післяопераційному періоді застосовують хіміотерапію та променеву терапію, що передбачає опромінення областей потенційного лімфогенного метастазування (для боротьби з можливими мікрометастазами). За наявності метастазів у лімфовузлах і віддалених органах призначають комбіновану терапію, що включає радіотерапію і хіміотерапію.

При семином з великими одиночними метастазами перевагу віддають променевої терапії, при множинних метастазах – хіміотерапії. При здавленні сечоводів застосовують ударні дози хіміопрепаратів. Заочеревинна лімфаденектомія потрібна рідко, оскільки метастатична ураження заочеревинних лімфовузлів зазвичай добре піддається консервативній терапії.

Прогноз та профілактика при семиномі

П’ятирічна виживання при І стадії захворювання становить 93,7%, при ІІ стадії – 90%, при ІІІ стадії – 57,9%. До 10 років з моменту закінчення лікування доживають більше 80% пацієнтів із семиномами І-ІІ стадії. Рецидиви протягом перших п’яти років після радикального хірургічного втручання виникають у 15-20% хворих на семіному. Імовірність розвитку рецидиву залежить від розміру пухлини та наявності чи відсутності ураження оболонок яєчка. 70% рецидивів діагностуються у перші 2 роки після операції. Рецидивні новоутворення найчастіше виявляються у піддіафрагмальних лімфовузлах.

Протягом першого року після закінчення лікування семіноми клінічне обстеження, рентгенографію грудної клітки та аналізи крові на онкомаркери проводять раз на 2 місяці, протягом другого – раз на 3 місяці, протягом третього – раз на 4 місяці. Надалі частота обстеження залежить від стадії онкологічного захворювання. Частоту УЗД черевної порожнини та КТ черевної порожнини та органів малого тазу також планують з урахуванням стадії семіноми. У разі підозрілих симптомів план обстеження визначають індивідуально.