Содоку

Содоку – захворювання групи спірохетозів, що розвивається при укусі мишоподібних гризунів, що протікає з рецидивною лихоманкою та шкірними проявами. Симптоми содоку включають первинний афект (інфільтрат з виявленням у місці укусу, лімфангіт), а також напади лихоманки, що повторюються, поліморфний висип, регіонарний лімфаденіт. Методами специфічної діагностики содоку є мікроскопія товстої краплі крові і мазка з первинного афекту, бактеріологічний посів, серологічні реакції, біологічна проба. Збудник содоку чутливий до призначення пеніцилінів, тетрациклінів, цефалоспоринів, макролідів.

Содоку (хвороба щурячого укусу) – бактеріальний антропозооноз, що протікає з лихоманковими нападами, місцевими запальними змінами, лімфаденітом та поліморфними шкірними висипаннями. Назва захворювання походить від японських слів «so» – щур і «doku» – отрута. Вперше хворобу содоку було зареєстровано в азіатському регіоні (Японії, Китаї, Індії), проте наразі випадки захворювання відомі у всіх країнах світу. На сьогоднішній день у медичній літературі описано понад 500 епізодів содоку, з них 55 на території колишнього СРСР. У Північній Америці поширене близьке до содоку в клініко-епідеміологічному плані захворювання – хейверхиллська (гаверхілльська) лихоманка або стрептобацильоз.

Хвороба содоку викликається малою спірилою із сімейства спірохет (Spirillum minus Carter, син. – Spirochaeta morsus muris, Spirochaeta Sodoku, Treponema japonicum). Спірила являє собою коротку, тонку, спіралеподібну грамнегативну бактерію з 2-3 штопороподібними завитками. Довжина спірил від 3-5 мкм (іноді до 15 мкм), ширина – 0,2 мкм. Завдяки термінальним джгутикам, спірила рухома та пересувається шляхом обертання навколо своєї осі. Збудник содоку чутливий до факторів довкілля; швидко гине під впливом високих температур та дезінфектантів.

Резервуаром та джерелом збудника содоку, головним чином, служать щури, зараженість яких спірилами Картера може досягати 10-25%. У щурів захворювання протікає у формі кон’юнктивітів та кератитів. Рідше переносниками інфекції виступають інші дрібні гризуни (миші, тхори), кішки, собаки. В організмі тварин спірили виявляються у слині, крові, тканинах та органах. Фактором передачі інфекції служить слина інфікованих тварин, а людина заражається содоку внаслідок укусів тварин, переважно щурів. Відомі випадки зараження співробітників лабораторій, а також інфікування при попаданні виділень тварин на пошкоджену шкіру або слизові оболонки, вживанні їжі, молока, що контамінує.

За літературними даними, приблизно чверть хворих на содоку становлять діти віком від 1 до 14 років, переважно хлопчики. Широка географія содоку пов’язана з поширенням гризунів. Захворювання частіше реєструється у країнах з низьким рівнем санітарної культури населення та місцях з великим скупченням гризунів.

В області вхідних воріт (рани шкіри) спірили викликають місцево-запальну реакцію – первинний афект, що характеризується гіперемією, клітинною інфільтрацією, випаданням фібрину. Подальше поширення збудника відбувається лімфогенним шляхом, що супроводжується гіперплазією лімфатичного апарату. Слідом за цим настає фаза гематогенної дисемінації, що веде до поширення спірохет по всьому організму зі струмом крові. Таким чином спірили проникають в органи (печінка, селезінку, нирки), де фіксуються, іноді викликаючи повторну генералізацію інфекції – рецидивні підйоми температури та шкірні прояви.

Від моменту зараження до розвитку клінічної стадії інфекції в середньому проходить 10-14 днів (іноді до 4 тижнів). На той час рана, що утворилася дома укусу інфікованого гризуна, зазвичай, вже рубцюється, проте у зв’язку з маніфестацією захворювання дома вхідних воріт знову з’являється хворобливий інфільтрат, гіперемія і набряк м’яких тканин. Надалі відбувається некротичне виразка інфільтрату, виникає регіонарний лімфаденіт та лімфангіт. У сукупності всі ці прояви складають первинний афект при содоку.

Генералізовані прояви содоку розвиваються гостро: раптово виникає пропасниця до 39-40 ° С, що супроводжується ознобом, розбитістю, міалгіями, головними болями, артралгіями. Висока температура утримується 4-6 днів, потім критично знижується із рясним потовиділенням. Повторний напад виникає через 4-9 днів і продовжується 3-4 дні. Рецидиви пропасниці, що перемежовуються з афебрильними періодами, можуть повторюватися від 4-5 до 20 разів. Поступово лихоманка слабшає, а апірексічні інтервали подовжуються, проте хвороба содоку може затягуватись на кілька місяців.

На 2-3 день дебюту гарячкового нападу на шкірі з’являється уртикарний, макуло-папульозний або макуло-еритематозний висип, який від місця первинного афекту поширюється на все тіло і кінцівки. Наступні рецидиви лихоманки супроводжуються новою хвилею поліморфних висипів. На висоті підйому температури висипання стає яскравішим і ряснішим, при зниженні – блідне або зникає зовсім. Характерний феномен «театрального гриму» – обмежена гіперемія повік на блідому обличчі. Синхронно з нападами лихоманки відзначається збільшення печінки та селезінки.

У хворих на содоку можуть розвиватися поліартрити, міозити, кон’юнктивіти. Рідше ускладненнями содоку стають анемія, бронхопневмонія, гломерулонефрит, міокардит, ендокардит, зниження зору, приглухуватість, психічні розлади, паралічі. У дитячому віці, залежно від переважання тих чи інших симптомів содоку, розрізняють такі клінічні форми інфекції:

• типову (первинний афект, інтермітує лихоманка, висипання на шкірі)
• менінгоенцефалітичну (косоокість, судоми, напруга джерельця)
• ревматоїдну (артралгії, припухлість суглобів)
• шлунково-кишкову (нудота, блювання, анорексія, біль у животі, рідкий стілець зі слизом, дистрофія).

Основу клініко-епідеміологічної діагностики содоку становлять анамнестичні та клінічні дані: попередній захворювання контакт з гризунами або укус щура, рецидивна лихоманка, синхронність загострення первинного афекту та висипу з гарячковими нападами та ін. товстій краплі крові та мазку з первинного афекту. Також використовується бактеріологічний посів крові та гною на живильні середовища. Для виявлення специфічних антитіл з 8-10-го дня хвороби проводять серологічні дослідження: реакція аглютинації (РА), імунофлюоресценції (РІФ), реакції зв’язування комплементу (РСК).

Нерідко при содоку випадає позитивна реакція Вассермана (хибнопозитивна проба на сифіліс). Біологічна проба полягає у внутрішньочеревному зараженні морських свинок; через кілька днів спірили виявляються в ексудаті черевної порожнини, а у тварин розвивається пахвинний лімфаденіт та орхіт. Щоб уникнути діагностичних помилок, слід виключити малярію, ревматоїдний артрит, зворотний тиф, лептоспіроз, туляремію, бруцельоз, хворобу котячих подряпин, рикетсіоз, менінгококову інфекцію.

Місце укусу підлягає первинній хірургічній обробці. Як етіотропні препарати при содоку застосовуються пеніцилінові антибіотики курсом 7-10 днів. При резистентності збудника до пеніциліну використовуються антибіотики тетрациклінового ряду, стрептоміцин, цефалоспорини, макроліди, внутрішньовенне введення новорсенолу. Хворі підлягають госпіталізації до одужання.

Без лікування хвороба содоку протікає тривало, до 4-6 місяців, призводячи до виснаження хворих і летального результату приблизно 10% випадків. З метою профілактики необхідне проведення дератизаційних заходів (знищення щурів), захист людей від контакту з гризунами, превентивний прийом тетрацикліну при укусі щурів. Методи імунопрофілактики содоку не розроблено.