Спондилоартроз

Спондилоартроз – це дегенеративне захворювання, що вражає всі структури дуговідростчастих суглобів, включаючи хрящ, кістку, що підлягає, капсулу, зв’язки та навколосуглобові м’язи. Є різновидом остеоартрозу. Виявляється болем, що посилюється при рухах. При вираженому спондилоартроз можуть виявлятися неврологічні порушення. Діагноз виставляється на підставі рентгенографії, КТ, МРТ, радіоізотопного сканування та інших досліджень. Лікування зазвичай консервативне: ЛФК, блокади, фізіотерапія. В окремих випадках показано хірургічні втручання.

Спондилоартроз – артроз, що виникає в ділянці дуговідросткових (фасеткових) суглобів хребта. Розвивається внаслідок вікових змін, травм, вад розвитку та постійного надмірного навантаження на хребет через зайву вагу, тривале перебування у вимушеному становищі, тяжку фізичну працю, гіперлордоз, сколіоз чи кіфоз. Спондилоартроз нерідко спостерігається одночасно з остеохондрозом. Можливі також поєднання зі спондильозом, грижею диска та іншими захворюваннями хребта дегенеративно-дистрофічного характеру.

Вражає переважно літніх людей, але може виявлятися і в молодому віці. За даними деяких дослідників, спондилоартроз діагностується у 85-90% пацієнтів старше 60 років і іноді виявляється у людей віком 25-30 років. Фахівці відзначають, що при стандартних клінічних дослідженнях спондилоартроз іноді залишається нерозпізнаним, оскільки для встановлення точного діагнозу в ряді випадків потрібне використання спеціальних методик. Лікування спондилоартрозу здійснюють ортопеди-травматологи та лікарі-вертебрологи. За наявності неврологічної симптоматики потрібна участь неврологів.

Причиною розвитку патології є дегенеративно-дистрофічні зміни хребта, зумовлені як природними процесами старіння, і різними негативними чинниками. Вирішальне значення у виникненні спондилоартрозу має постійне функціональне навантаження фасеткових суглобів, пов’язане із зайвою вагою, підвищеними фізичними навантаженнями та порушенням співвідношень між окремими анатомічними елементами хребта.

Ранній початок спондилоартрозу часто спостерігається при такій аномалії розвитку, як перехідні крижово-клубові хребці (люмбалізація та сакралізація). При люмбалізації додатковий VI поперековий хребець стає причиною збільшення «плеча важеля» для попереку, що призводить до підвищення навантаження на попереково-крижове зчленування. При односторонній сакралізації навантаження на хребет розподіляється нерівномірно, і це провокує розвиток спондилоартрозу на протилежному боці.

Крім того, стати причиною раннього розвитку спондилоартрозу можуть такі вроджені вади розвитку хребта як порушення суглобового тропізму (патологія, що супроводжується асиметрією парних фасеткових суглобів), порушення формування дуг хребців, а також порушення злиття дуг і тіл хребців. Варто зазначити, що малі аномалії розвитку хребта поширені і виявляються приблизно в половини жителів Землі.

Серед травм, що збільшують ймовірність розвитку спондилоартрозу, – як тяжкі травматичні ушкодження (компресійні переломи хребців), після яких можуть змінюватися анатомічні співвідношення між окремими структурами хребта, так і незначні ураження (травматичні підвивихи фасеткових суглобів). Останні нерідко виникають у нетренованих людей віком від 30 років при разових інтенсивних фізичних навантаженнях. Причиною такої травми хребта може стати, наприклад, підняття важких речей під час переїзду або роботи на дачі або епізодичні заняття спортом на відпочинку або при спробі «оздоровити організм».

Нетравматичним фактором, що збільшує ймовірність виникнення спондилоартрозу, на думку фахівців у сфері травматології та ортопедії, є спондилолістез (зісковзування вищележачого хребця допереду), при якому виникає перевантаження задніх відділів хребта. Спондилоартроз також може розвиватися внаслідок нестабільності хребців (надмірної рухливості хребетного сегмента при рухах) внаслідок травми, остеохондрозу або оперативного втручання на хребті.

При кіфозі спондилоартроз, як правило, виявляється не в зоні викривлення назад, тобто, у грудному відділі, а в зоні компенсаторного гіперлордозу в ділянці нирок. Це пов’язано з тим, що підвищене навантаження на фасеткові суглоби виникає при надмірному згинанні хребта допереду. При сколіозі через бічні викривлення хребетного стовпа від навантаження страждають фасеткові суглоби з одного боку, тому спондилоартроз має поширений односторонній характер.

Розвитку спондилоартрозу сприяють порушення постави, тривалі статичні навантаження (наприклад, при роботі стоячи в нахилі або сидячи за комп’ютером), плоскостопість, надмірна вага та порушення обміну речовин. Певну роль у виникненні спондилоартрозу відіграють заняття деякими видами спорту (наприклад, важкою атлетикою), а також недостатня фізична активність та розвинений м’язовий корсет.

Особливості статики хребетного стовпа такі, що найбільш перевантаженими здебільшого виявляються нижня частина попереку і верхня частина крижів. Тому на цьому рівні одночасно часто виявляються остеохондроз, спондилоартроз, спондилолістез та інші патології хребта. Найчастіше артроз дугоотростчатых суглобів виявляється лише на рівні п’ятого поперекового – першого крижового хребців. Дещо рідше страждає сегмент між четвертим і п’ятим поперековими хребцями.

Основним симптомом захворювання є біль, який виникає при рухах, нахилах та поворотах тулуба і зникає або зменшується у спокої. На відміну від болю при грижі диска або остеохондрозі, больовий синдром при спондилоартрозі частіше носить локальний характер, не супроводжується іррадіацією в кінцівку, слабкістю і онімінням руки або ноги. При прогресуванні спондилоартрозу до болю додається ранкова скутість, яка турбує пацієнтів протягом 20 хвилин – 1 годину після початку рухів.

Підвивихи фасеткових суглобів, що виникають при спондилоартрозі, викликають тупий локальний біль і дискомфорт в області ураженого сегмента. Ці прояви наростають за тривалого перебування у одній позі, тому пацієнти намагаються часто змінювати становище тіла. Підвивихи можуть вправлятися самостійно або при проведенні мануальної терапії, відновлення положення суглобових поверхонь нерідко відбувається з клацанням. На пізніх стадіях спондилоартрозу в зоні ураження формуються розростання остеофітів, що викликають компресію нервових корінців та стеноз хребетного каналу. У подібних випадках з’являються нехарактерні для спондилоартрозу симптоми ішіалгії – болі, що іррадіюють, супроводжуються слабкістю і онімінням кінцівки.

При огляді пацієнтів, які страждають на спондилоартроз, виявляється деяка скутість та обмеження рухів у ураженому відділі. При глибокій пальпації визначається болючість у проекції дрібних суглобів хребта. У ряді випадків відзначаються болі та напруга в ділянці екстравертебральних та паравертебральних м’язів. Дані симптоми особливо яскраво виражені під час загострення спондилоартрозу.

Шийний спондилоартроз проявляється періодичними ниючими болями в шиї, що посилюються при рухах. У міру розвитку захворювання болі можуть почати іррадіювати в потиличну область (зазвичай при ураженні сегмента СI-CII, верхню кінцівку, область лопатки, міжлопаткову область або надпліччя).

Для поперекового спондилоартрозу характерні хронічні рецидивні ниючі болі в ділянці нирок. Больовий синдром зазвичай поєднується з відчуттям скутості, виникає після тривалого перебування у статичній позі (наприклад, сидячи за комп’ютером або за кермом автомобіля) та на початку рухів після стану спокою. Іноді біль проходить після виконання рухів розминки. При прогресуванні захворювання біль може почати іррадіювати в ділянку стегна та сідницю.

Приватним випадком спондилоартрозу є хвороба Келлгрена – поліостеоартроз з одночасним ураженням дуговідросткових та периферичних суглобів. В основі захворювання лежить генералізована хондропатія. Відзначається спадкова схильність, жінки страждають частіше за чоловіків. Відмітною ознакою даного захворювання є раннє виникнення артрозів (до 40-50 років) та ураження чотирьох або більше груп суглобів (стоп і кистей, кульшових, колінних, суглобів поперекового та шийного відділів хребта).

При хворобі Келлгрена розвивається характерна дископатія – зміна міжхребцевого диска, що супроводжується витонченням фіброзного кільця, усуненням пульпозного ядра до периферії та формуванням протрузії чи грижі диска. Крім того, у пацієнтів із хворобою Келлгрена виявляється плоскостопість, множинні тендиніти та тендопатії з ураженням ахіллового сухожилля та сухожилля м’язів обертальної манжети плеча, а також стилоїдит, трехантерит та епікондиліти.

Діагноз спондилоартроз уточнюють за допомогою рентгенографії хребта, даних МРТ та КТ хребта. Для виявлення запального процесу області дугоотростчатых суглобів застосовують радиоизотопное сканування хребта. Для виключення синдрому хребетної артерії при шийному спондилоартрозі використовують МСКТ-ангіографію, МРТ судин та дуплексне сканування артерій голови та шиї. У деяких випадках виконують діагностичні блокади – значне зменшення або зникнення болю після блокади сумішшю новокаїну та стероїдних гормонів свідчить про наявність спондилоартрозу.

Лікування захворювання спрямоване на ліквідацію больового синдрому, оптимізацію навантаження на хребет та запобігання подальшому прогресу хвороби. При сильних болях призначають нестероїдні протизапальні засоби, при виражених м’язових спазмах – міорелаксанти центральної дії. Використовують місцеві протизапальні засоби (мазі, креми, гелі). При наполегливому больовому синдромі проводять блокади фасетчастих суглобів сумішшю анестетиків (новокаїну або лідокаїну) та глюкокортикоїдних препаратів. Процедура здійснюється під контролем апарату для КТ-флюороскопії чи рентгенографії. Крім лікарських засобів для усунення больового синдрому при спондилоартрозі застосовують фонофорез з гідрокортизоном, іоногальванізацію з лідокаїном або новокаїном, модульовані струми та магнітотерапію.

Поза загостренням хворим на спондилоартроз призначають ЛФК для зменшення поперекового лордозу, корекції положення тазу та зміцнення м’язового корсету хребта. Використовують фізіотерапію (ампліпульс, діадинамічні струми, ультразвук) та електростимуляцію. За наявності протипоказань до ЛФК та ​​при лікуванні хворих похилого віку основний акцент роблять на фізіотерапевтичні заходи, у ряді випадків для розвантаження хребта використовують спеціальні корсети. В останні роки при лікуванні пацієнтів усіх вікових категорій активно застосовують хондропротектори, що уповільнюють дегенерацію хрящової тканини (глюкозамінсульфат та хондроїтин сульфат).

При неефективності консервативної терапії спондилоартрозу здійснюють хірургічні втручання, в ході яких між остистими відростками уражених хребців встановлюють спеціальний імплантат (спейсер, дистрактор), що сприяє розвантаженню дуговідростчастих суглобів, натягу задньої та жовтої поздовжніх зв’язувань. Результатом операції стає стійке розширення міжхребцевих отворів та хребетного каналу.