Стороннє тіло верхньощелепної пазухи

Стороннє тіло верхньощелепної пазухи – досить часте явище у сучасній оториноларингології. У маленьких дітей (до 6-7 років) зазвичай виявляються дрібні бусинки, соняшникове або кавунове насіння, ягідні кісточки; у дорослих – загострені фрагменти дерева, шматки, гуми, кісткові уламки і навіть кулі. Однак найчастіше з гайморових пазух витягують зубні імплантати (38,8%), пломбувальний матеріал (28,6%), металеві штифти (10,2%), фрагменти зубів (6,1%), стоматологічні бори (4,1%). ), марлеві тампони та дренажні трубки. Зважаючи на топографо-анатомічні особливості верхньощелепної пазухи, сторонні тіла в неї потрапляють набагато частіше (близько 60%), ніж в інші навколоносові пазухи.

У дітей молодшого віку сторонні предмети виявляються в гайморовій пазусі через банальну витівку або цікавість, у дорослих – при побутовій або виробничій травмі, вогнепальному пораненні. Також сторонні тіла можуть потрапити в пазуху при блюванні через задні відділи носових ходів, проте це явище скоріше казуїстика. Найчастіша причина перебування стороннього предмета у пазусі – ятрогенія, тобто. наслідки медичних втручань. Левова частка (понад 80%) відводиться стоматологічним процедурам на зубах верхньої щелепи – імплантація, протезування, пломбування тощо.

Потрапляння сторонніх тіл до пазухи під час стоматологічних маніпуляцій сприяють різні чинники. До внутрішніх факторів відносяться близьке розташування дна верхньощелепної пазухи до коренів зубів та витончення кісткової тканини внаслідок наявних хронічних захворювань (цукровий діабет, кісти гайморової пазухи, остеопороз, гіперпаратиреоз, злоякісні новоутворення, множинна мієлома). Зовнішніми факторами є недотримання техніки роботи з кореневим каналом та недостатня оснащеність стоматологічних клінік необхідним обладнанням та інструментарієм.

Реакція тканин гайморової пазухи на сторонній предмет визначається його характеристиками (матеріал, розсмоктування, наявність гострих країв, стерильність чи інфікованість) та імунною реактивністю макроорганізму. У рідкісних ситуаціях (при дуже маленьких розмірах, рівних краях і малій інфікованості) може статися самовидалення стороннього тіла спочатку в порожнину носа через співустя, потім із порожнини носа назовні. Це можливо завдяки функціонуванню вій миготливого епітелію слизової оболонки пазухи.

Однак у переважній більшості випадків через постійну подразнювальну дію розвивається запальний процес того чи іншого ступеня вираженості. Набрякає і потовщується слизова оболонка, перекривається просвіт співустя з порожниною носа, порушується функція миготливого епітелію. При занесенні кокової мікрофлори відбувається масивна міграція лейкоцитів через судинну стінку, утворюється гнійний ексудат. За наявності у предмета гострих країв слизова оболонка ушкоджується, розвивається кровотеча.

Клінічна картина різноманітна. За відсутності серйозного запалення та ушкоджень слизової оболонки стороннє тіло може роками ніяк себе не проявляти. Іноді можуть турбувати невелике підвищення температури та незначні прозорі або жовті виділення з носа, постійний кашель.

Нерідко розвивається картина гострого гнійного синуситу. Значно погіршується загальний стан – виникає слабкість, порушується апетит та сон, температура підвищується до 38-39 градусів. Виділення густі, в’язкі, мають жовто-зелене або зелене забарвлення та неприємний запах, при пошкодженні слизової оболонки гострими краями предмета в них можуть бути домішки крові. Голос стає гнусовим, порушується носове дихання, знижується нюх за поразки. Виникає болючість чи тяжкість у проекції гайморової пазухи, особливо при пальпації та нахилі голови вперед. Можливе відчуття неприємного запаху із носа самим пацієнтом.

Стороннє тіло верхньощелепної пазухи при несвоєчасній діагностиці та лікуванні може ускладнитися грибковою інфекцією (аспергільоз), поліпозними та гіпертрофічними змінами слизової оболонки, іноді аж до повного перекриття просвіту пазухи. Аспергільоз особливо часто зустрічається при попаданні пломбувального матеріалу, що містить оксид цинку і сульфату барію, які пригнічують функцію війчастого епітелію і є живильним середовищем для грибків аспергіл. Також може розвинутись запалення всіх навколоносових пазух (пансинусит), флегмона очної ямки (при інфікуванні верхньої стінки пазухи), остеомієліт верхньої щелепи, риногенні інтракраніальні патології (менінгіт, тромбоз кавернозного синуса), сепсис та септичний.

При постановці діагнозу спираються скарги пацієнта, фізикальне обстеження (характерна болючість при натисканні область пазух). Особливо важливі анамнестичні дані – згадка про стоматологічні процедури чи травми. За наявності гнійних виділень проводиться їх бактеріальний посів із визначенням чутливості до антибіотиків. Вирішальними у діагностиці сторонніх тіл є інструментальні методи:

• Променеві дослідження. При рентгенографії та КТ навколоносових пазух виявляються порушення пневматизації, затемнення синуса, потовщення слизової оболонки, рівень рідини та наявність стороннього тіла. Для кращої візуалізації дані дослідження проводять з контрастуванням. При цьому стороннє тіло виглядає як дефект заповнення пазухи. На ехосинусоскопії (УЗД придаткових пазух) можна виявити рентгенонегативні сторонні тіла.
• Ендоскопія ЛОР-органів. При проведенні прямої або ендоскопічної риноскопії візуалізується гіперемована та набрякла слизова оболонка, покрита гнійним відокремлюваним та кірками. Діагностична ендоскопія пазухи дозволяє виявити ознаки запалення та безпосередньо побачити сторонній предмет.

Стороннє тіло у верхньощелепній пазусі диференціюють з гострим або хронічним гайморитом, кістою, поліпозом, доброякісними та злоякісними новоутвореннями. Не виключено поєднання наявності стороннього тіла в пазусі та одного з перелічених вище захворювань. У диференціальній діагностиці беруть участь оториноларингологи, рентгенологи, ендоскопісти та онкологи.

Основне лікування – хірургічне видалення стороннього предмета з синуса. Залежно від розмірів об’єкта, оснащеності клініки та кваліфікації лікаря застосовуються різні методики операцій. Після вилучення стороннього тіла проводиться промивання порожнини пазухи. За наявності бактеріальної інфекції призначаються антибактеріальні препарати. Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду – амоксицилін, амоксицилін/клавуланова кислота. Для зменшення набряку слизової оболонки використовуються судинозвужувальні засоби (деконгенсанти) – оксиметазолін, ксилометазолін. Способи оперативного видалення стороннього тіла поділяються на дві групи:

• Радикальні. Гайморотомія по Колдуелл-Люку виконується під місцевою або загальною анестезією. При цій операції проводиться розріз ясен над гайморовою пазухою, трепанація кісткової стінки, скусування та видалення кісткової пластинки. Потім видаляється стороннє тіло і вишкрібається слизова. Між пазухою та порожниною носа створюється штучний отвір (співусть). Однак цей спосіб має більшу частоту ускладнень у вигляді порушення чутливості верхньої губи та рецидивування синуситів.
• Малоінвазивні. Це найбільш щадні методи із застосуванням ендоскопічного інструментарію. Проводяться під місцевою анестезією. При мікрогайморотомії розріз та трепанаційний отвір мають невеликий розмір (близько 8 міліметрів). При троакарній гайморотомії виконується не розріз, а одномоментна пункція слизової та кістки, завдяки чому краї рани повністю закриті, що запобігає потраплянню крові з рани до пазухи. Малий розмір операційної рани забезпечує більш швидке загоєння та меншу частоту ускладнень. Найменш інвазивним та травматичним є ендоназальна гайморотомія, при якій не проводиться пункція або трепанація стінки пазухи, а інструменти вводяться через природне повідомлення пазухи та порожнини носа.

Найчастіше прогноз сприятливий. За своєчасного звернення по медичну допомогу розвиток серйозних ускладнень відбувається вкрай рідко. Перед виконанням ендодонтичних втручань на верхній щелепі доцільно проведення комп’ютерної томографії визначення товщини альвеолярного відростка між коренем зуба і гайморовой пазухою. Особливо це стосується пацієнтів, які страждають на захворювання, які можуть призвести до витончення кісткової тканини. Щодо маленьких дітей профілактика полягає в батьківському контролі за ними, відученні від звички поміщати в ніс дрібні предмети.