Сифіліс ротової порожнини

Сифіліс ротової порожнини – хронічне інфекційне захворювання, що викликається блідою трепонемою. При первинному ураженні слизової оболонки утворюється твердий шанкер – інфільтрат з ділянкою розпаду в центрі червоного кольору правильної округлої форми. Скарги на болючість відсутні. Вторинний сифіліс ротової порожнини характеризується виникненням множинного висипу розеолезно-папульозного характеру. Наявність гуммозного інфільтрату свідчить про третинний сифіліс порожнини рота. Діагностика захворювання включає клінічний огляд, бактеріоскопію зіскрібка, серологічні реакції, рентгенографію. Лікування сифілісу порожнини рота проводять у шкірно-венерологічному диспансері.

Сифіліс ротової порожнини – специфічне інфекційне захворювання, що виникають в результаті проникнення в організм блідої трепонеми. У більшості пацієнтів з діагнозом сифіліс виявляють характерні ознаки ураження слизової порожнини рота, окістя або кісткової тканини верхньої та нижньої щелеп. Нерідко саме у ротовій порожнині локалізуються первинні сифілітичні вогнища. При первинному сифілісі ротової порожнини у 95% пацієнтів виявляють 1 твердий шанкер. Вкрай рідко утворюється кілька сифілів. Протягом третинного періоду гумозні інфільтрати, що руйнують кісткову тканину, найчастіше виявляють на нижній щелепі. У дітей та підлітків основними шляхами інфікування є внутрішньоутробний та побутовий, тоді як у людей старшого віку в більшості випадків зараження сифілісом порожнини рота виникає внаслідок незахищеного статевого акту.

Сифіліс ротової порожнини розвивається в результаті інфікування блідою трепонемою. Основні шляхи передачі захворювання – внутрішньоутробний, побутовий, статевий. Сприятливими умовами, що відкривають ворота для застосування анаеробів, є тріщини шкіри, ерозії слизової оболонки ротової порожнини. У місці застосування спірохет утворюється твердий шанкер. Розмноження бактерій при сифілісі ротової порожнини відбувається в лімфатичних узах, внаслідок чого вже через кілька днів після зараження спостерігається поліаденіт. У відповідь на проникнення в організм блідої трепонеми імунною системою людини продукуються антитіла, спрямовані на зв’язування та елімінацію інфекційних агентів. Подальше поширення бактерій в організмі людини здійснюється судинами лімфатичної системи.

Сифіліс порожнини рота проходить 4 періоди:

1. Інкубаційний. Характеризується відсутністю специфічної клініки, що триває протягом 3-5 тижнів від моменту інфікування.

2. Первинний сифіліс ротової порожнини. Виникає з появою ротової порожнини первинної сифіломи, протікає протягом 6-8 тижнів. Перші 3 тижні є серонегативним, оскільки за допомогою специфічних серологічних тестів не вдається виділити бліду трепонему. Наступні 3 тижні відносять до сіропозитивного періоду.

3. Вторинний сифіліс ротової порожнини. Спостерігається протягом 4 років. Уражаються слизові оболонки, покриви шкіри, внутрішні органи. Починається вторинний сифіліс ротової порожнини з фази виражених клінічних проявів тривалістю близько 3 тижнів. При цьому на слизовій порожнині рота виникають множинні осередки розеолезно-папульозного висипу, спостерігається поліаденіт. Далі захворювання перетворюється на латентну стадію. Чергування загострень та ремісій може виникати до 3-4 разів. Серологічні реакції позитивні.

4. Третинний сифіліс ротової порожнини. Триває протягом 6-8 років. Основний елемент ураження – гумозний інфільтрат. Кількість блідих трепонем суттєво знижується. Серологічні реакції позитивні у 70% випадків. Третинний сифіліс призводить до незворотних деструктивних змін в органах та системах, що стає причиною прогресивного паралічу.

Клініка захворювання безпосередньо залежить від стадії перебігу патологічного процесу. Про первинний сифіліс порожнини рота говорить поява інфільтрату, у центрі якого формується зона розпаду. Краї первинного елемента ураження правильні, рівні, дно червоного кольору, інфільтроване. При огляді сифілома безболісна, трохи височить над слизовою оболонкою. Внаслідок активізації анаеробної мікрофлори дно виразки покривається темно-сірим нальотом. Найчастіше твердий шанкер локалізується на губах, мові, небі, мигдаликах. Через кілька днів після появи сифіломи спостерігається лімфаденіт, що супроводжується гіпертермією, млявістю, погіршенням загального стану.

Вторинний сифіліс ротової порожнини характеризується виникненням сифілітичної ангіни та множинними розеолезно-папульозними елементами ураження. Розеоли є гіперемійовані ділянки слизової оболонки з чіткими контурами. Папули – осередки зміненої у кольорі слизової (частіше синюшно-червоного відтінку) з незначним піднесенням у центрі. Улюбленою локалізацією морфологічних елементів при вторинному сифілісі ротової порожнини є дистальні ділянки (небо, мигдалики). Папули та розеоли мають тенденцію до злиття, внаслідок чого спостерігається клініка, що має схожість з ангіною. Сифілітичне ураження язика проявляється у вигляді атрофії ниткоподібних та жолобоподібних сосочків. При цьому спинка язика набуває вигляду «скошеного луки» – нормальні ділянки слизової оболонки чергуються з патологічно зміненими зонами.

При третинному сифілісі ротової порожнини утворюється гуммозний інфільтрат. Патологічний процес може вражати мову, що призводить до її потовщення, утворення рубців, стійкої деформації. При залученні в запальний процес окістя виникає ущільнення періоста, що спаюється зі слизовою оболонкою. У разі локалізації сифілітичного ураження в ділянці альвеолярного відростка спостерігається патологічна рухливість зубів, вертикальна перкусія яких стає позитивною. При прориві інфільтрату утворюється безболісна виразкова поверхня кратероподібної форми з рівними краями. Формування та відторгнення секвестрів при сифілісі порожнини рота спостерігається рідко. Згодом ділянка поразки рубається. Внаслідок утворення гуми на верхній щелепі може виникнути співустя ротової порожнини з порожниною носа. При третинному сифілісі ротової порожнини порушується цілісність кісток носа, носової перегородки.

Постановка діагнозу «сифіліс ротової порожнини» базується на підставі скарг пацієнта, даних анамнезу захворювання, клінічного огляду, результатів додаткових методів дослідження. При первинному сифілісі ротової порожнини лікар-стоматолог виявляє, як правило, один твердий шанкер. При пальпації виразкова поверхня безболісна правильної округлої форми червоного кольору з рівними краями, що піднімаються, і інфільтрованим сальним дном. Лімфатичні вузли ущільнені, збільшені, безболісні, не спаяні зі шкірою та оточуючими тканинами. При вторинному сифілісі порожнини рота виявляють залишкові сифіломи, а також розеолезно-папульозний висип на небі, дужках, мигдаликах. Поскаблювання папул призводить до оголення ерозивних поверхонь. У разі рецидиву вторинного сифілісу порожнини рота елементів висипу утворюється менше, папули та розеоли мають блідий забарвлення, групуються, утворюючи фігури, що формою нагадують гірлянди, мереживо.

При вторинному сифілісі ротової порожнини виявляють поліаденіт. На відміну від катаральної ангіни, хворобливості при ковтанні та високій температурній реакції при сифілітичному ураженні не спостерігається. При третинному сифілісі ротової порожнини виявляють гуммозний інфільтрат, після розпаду якого формується глибока кратерообразная виразкова поверхня. Порушується цілісність щелеп, кісток носа. Ділянки ураження рубцюються, що призводить до виникнення стійких деформацій. Збільшення регіонарних лімфовузлів не відзначається. Виявлення блідої трепонеми в зіскрібці або вмісті лімфатичних вузлів підтверджує діагноз сифіліс порожнини рота. Для виявлення сифілітичного ураження використовують також серологічні реакції, які у хворих стають стійко позитивними, починаючи з 4 тижня від моменту утворення твердого шанкеру. Перші 3 тижні перебігу первинного сифілісу порожнини рота є серонегативним періодом, оскільки в цей час за допомогою серологічних реакцій не вдається підтвердити діагноз.

Рентгенографічно у пацієнтів з третинним сифілісом ротової порожнини діагностують зони розрідження кісткової тканини в ділянках, що відповідають гуммозному ураженню, а також склеротичні зміни по периферії. Є деструкція кортикального шару кістки, ознаки осифікуючого періоститу. Диференціюють сифіліс порожнини рота з декубітальною виразкою, злоякісною пухлиною, туберкульозним та актиномікотичним ураженням, ангіною, шанкриформною піодермією, афтами Сеттона, червоним плоским лишаєм, лейкоплакією. Пацієнта обстежує стоматолог-терапевт чи хірург-стоматолог. При підозрі на наявність специфічної сифілітичної інфекції хворого направляють на консультацію у шкірно-венерологічне відділення.

Лікування сифілісу порожнини рота проводять у спеціалізованому венерологічному диспансері. Місцево показано промивання сифілітичних уражень антисептиками. З цією метою в стоматології найчастіше використовують засоби на основі хлораміну. Вибухають грануляції припікають розчинами хромової кислоти. При виявленні ознак нежиттєздатності пульпи проводять ендодонтичне лікування, що відповідає принципам терапії хронічного періодонтиту. У більшості випадків після пломбування каналів рухливість зубів знижується.

У фазі вираженої симптоматики хірургічне втручання, спрямоване на видалення секвестрів, що утворилися, не виконують. Секвестректомія при сифілісі ротової порожнини показана тільки після стихання клінічних проявів захворювання. У період ремісії здійснюють сануючі заходи, що полягають у видаленні зубних відкладень, лікуванні карієсу та його ускладнень. При ранньому зверненні, повноцінному комплексному лікуванні прогноз при сифілісі ротової порожнини сприятливий. Після одужання і зняття з обліку дефекти, що утворилися, підлягають хірургічній пластиці.