Синдром Бріке

Синдром Бріке – Поліморфний істеричний розлад. Зустрічається у двох формах: у вигляді втрати або захриплості голосу у поєднанні з нерізко вираженими дихальними порушеннями та у вигляді численних та різноманітних соматичних скарг та симптомів за відсутності патологічних змін, які могли б пояснити прояви хвороби. Для другого варіанта синдрому Брике характерна драматичність анамнезу, часті звернення до лікарів, потреба отримати пояснення симптомів та наполегливі вимоги медичної допомоги. Діагноз виставляється на підставі скарг, анамнезу та клінічних проявів. Лікування – психотерапія, фармакотерапія.

Синдром Брике – різновид істерії, коли він спостерігаються порушення голоси чи множинні соматичні симптоми без об’єктивних чинників появи таких симптомів. Причиною розвитку синдрому Бріке є потреба в увазі у поєднанні з реакцією на якісь життєві обставини, що важко переносяться. Назва синдрому запропонована групою американських психіатрів; воно походить від імені французького психіатра Поля Брике, який у 1859 році опублікував фундаментальну працю, присвячену проявам істерії. Варто зазначити, що у монографії Брике відсутній точний опис синдрому, названого його ім’ям. Критерії синдрому Брике були визначені пізніше під час проведення диференціації даного патологічного стану з дисоціативними та конверсійними розладами.

За твердженнями деяких фахівців у галузі психічного здоров’я, на синдром Брике страждає близько 6% хворих, які звертаються за медичною допомогою до лікарів різного профілю. Характерною особливістю синдрому є тривале лікування та численні звернення до різних фахівців. За своєю структурою та клінічними проявами синдром Брике досить близький до синдрому Мюнхгаузена, проте відрізняється від нього меншою усвідомленістю та відсутністю цілеспрямованих дій щодо симуляції того чи іншого захворювання. Пацієнт із синдромом Бріке не розуміє, що не хворий, він лише відчуває вигоду від хвороби на підсвідомому рівні. Лікування синдрому Бріке здійснюють фахівці у галузі психіатрії.

Причин розвитку синдрому Брике точно не встановлено. Дослідники відзначають, що синдром Бріке часто успадковується за жіночою лінією. Є дані, що чоловіки в таких сім’ях зазвичай мають психологічні проблеми, нерідко страждають на соціопатію та алкоголізм. Механізм успадкування синдрому Бріке не з’ясований. Передбачається, що подібні порушення можуть бути спровоковані генетично обумовленими особливостями характеру у поєднанні з неправильним вихованням, внаслідок якого у хворих виробляються неефективні способи реагування на стресові ситуації.

Типовими особливостями пацієнтів із синдромом Бріке є істеричні риси характеру, ознаки нарцисизму та психологічного інфантилізму. Виявляються егоцентризм, підвищена навіюваність, незрілість і мінливість суджень, вразливість, емоційна нестабільність та легка збудливість. Синдром Бріке стає своєрідним захистом від реальних життєвих труднощів, дозволяє привернути до себе увагу, забезпечити дбайливе та дбайливе ставлення з боку оточуючих, мінімізувати вимоги з боку сім’ї та соціуму.

Перші прояви розлади виникають у молодому віці. Симптоми синдрому Брике можуть з’являтися кілька хвилин чи кілька діб або зберігатися протягом багатьох місяців. Всі ознаки синдрому можна розділити на чотири групи: психічні, вегетативні, сенсорні та рухові. Вегетативна симптоматика відрізняється великою різноманітністю, зачіпає різні органи та системи. Характерною особливістю є барвистість описів та драматичність клінічних проявів.

Найчастіше при синдромі Брике виявляються симптоми з боку ШКТ: нудота, блювання, втрата смаку, утруднення ковтання, анорексія, біль у шлунку, диспепсія, запор та діарея. Постійною ознакою є відчуття кома у горлі. Рідше у хворих із синдромом Бріке виникають болі в серці, тахікардія, задишка, уявна вагітність та вікарні кровотечі. У літературі є згадки про затримку сечі, поліурії, вагінізм, аерофагію, кашль, гикавку, позіхання і чхання.

Серед можливих рухових розладів при синдромі Брике – парези, паралічі, контрактури, гіперкінези, напади, різноманітні порушення ходи та астазія-абазія. Астазія-абазія проявляється неможливістю утримувати рівновагу та ходити за відсутності патологічних змін з боку нервової системи та опорно-рухового апарату. У важких випадках хворий може встати, але падає і не може зробити жодного кроку, у легенях – балансує чи розгойдується під час ходьби. Порушення ходи при синдромі Брике можуть виявлятися у вигляді зигзагоподібної ходи, ходи з притяганням ніг, ходульної ходи (на випрямлених ногах), ковзаючої ходи (нагадує рухи ковзаняра), ходи, що стрибає, і ходьби з постійно напівзігнутими колінами.

До рухових порушень при синдромі Брике відносяться писчий спазм та інші розлади, що ускладнюють виконання професійних обов’язків, а також порушення голосу у формі захриплості, шепоту та афонії. В окремих випадках у хворих з синдромом Бріке виявляються німота, заїкуватість, параліч повік та блефароспазм. У призовників, особливо у період ведення бойових дій, може виявлятися камптокормія – сильне згинання корпусу за відсутності патологічних змін рентгенографії хребта.

Для гіперкінезів при синдромі Брике характерна мінливість, нестабільність, залежність від емоційного стану та поєднання з іншими вегетативними чи руховими симптомами. На відміну від епілептичних нападів напади при синдромі Брике виникають у психотравмуючих обставинах, у присутності інших людей. Чергування клонічної та тонічної фаз порушено, тривалість нападу збільшена, свідомість збережена, втрата пам’яті після нападу відсутня.

Сенсорні розлади при синдромі Брике є біль, зниження, відсутність або підвищення чутливості. Пацієнта можуть турбувати головний біль, суглобовий біль, біль у животі або спині. Шкірна чутливість порушується за типом панчіх або рукавичок, при цьому виявляється невідповідність між областями порушення чутливості та зонами іннервації. Іноді при синдромі Брике виникають глухота чи сліпота.

Психічні розлади виявляються у вигляді амнезії, ілюзій та галюцинацій. Поведінка хворих штучна, демонстративна, театральна. Розповідь про симптоми перетворюється на трагедію, демонстрація проявів хвороби – на уявлення. Недовіра до слів хворого на синдром Брике викликає дитячу образу; захоплення та захоплення перед лікарем як перед «унікальним, найкращим фахівцем» може швидко змінитися обуренням, роздратуванням і навіть ненавистю. Пацієнти з синдромом Бріке можуть щось вигадати, а потім повірити в свою історію і щиро дивуватися, коли оточуючі вказують на невідповідність. Їхні претензії завищені, вони очікують від світу більше, ніж можуть отримати відповідно до своїх здібностей та можливостей. Вони воліють вдавати, «створювати красиву картинку», а не виконувати активні дії зі зміни реальності відповідно до своїх потреб.

Діагноз виставляється на підставі анамнезу, скарг та клінічної картини. Як ознаки синдрому Брике розглядаються численні скарги на порушення з боку різних органів і систем, які вперше з’явилися у віці молодше 30 років і зберігалися (або зникали, а потім знову з’являлися) протягом багатьох років. Крім того, для синдрому Брике характерні постійні пошуки лікування, порушення працездатності, соціальної чи особистої активності, відсутність соматичних захворювань, що пояснюють патологічні прояви, та заперечення відсутності хвороби. У процесі обстеження виключають соматичну патологію, при цьому важливо не йти на поводу у пацієнта та не призначати непотрібних досліджень.

Лікування синдрому Бріке є складним завданням. Використання лікарських засобів та переконання малоефективні. Призначення плацебо призводить до зменшення або зникнення симптомів протягом 1-2 місяців. Потім повертаються вже існуючі ознаки хвороби чи з’являються нові. При спробі переконати пацієнта в наявності соматичного захворювання, прояви синдрому Брике стають більш вираженими. За показаннями призначають антидепресанти, що проводять тривалу індивідуальну психотерапію.